Ухвала суду № 45241573, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. КиївК/800/64933/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судових засідань: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Венус Україна» на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року

по справі №822/3842/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Венус Україна»

до Городоцької обєднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Венус Україна» звернулось до суду з позовом до Городоцької обєднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001162200 та №0001172200 від 22.05.2014 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року у даній справі позов задоволено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року скасовано постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що податковим органом проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Венус Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки зафіксовані порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 1724178,00 грн.; п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 539230,00 грн.; п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, внаслідок чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2013 року в сумі 14393,00 грн.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем вказаних положень податкового законодавства ґрунтуються на твердженні про відсутність фактичного здійснення операцій ТОВ «Венус Україна» із контрагентами: ТОВ «Побережне», ПП «Сіопт Агро», ТОВ «КСП Трейдінг», СФГ «Шарм», ТОВ «Агровуд», ТОВ «Укрресурс-плюс», ТОВ «Максфарм».

На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0001172200 від 22.05.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 808845,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0001162200 від 22.05.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 2593091,00 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що подані позивачем як доказ здійснення господарських операцій документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і не являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, витяги із журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судом першої інстанції зроблено юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Використання придбаного у контрагентів зерна сої в господарській діяльності ТОВ «Венус Україна» підтверджується первинними документами та даними бухгалтерського обліку.

Реальність поставки та приймання сировини (насіння сої) підтверджуються подальшим використанням сировини у виробничому процесі з наступною реалізацією готової продукції та отриманням доходів.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.03.2014 року (яка набрала законної сили відповідно до ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року) в адміністративній справі №822/964/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Венус Україна» до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 05.03.2014 року № 0000512200. Скасоване податкове повідомлення-рішення було прийнято за результатами виїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Венус Україна» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з TOB «Побережне» за період з 01.01.2013 року по 13.12.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Слід зазначити, що податковим органом у відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Венус Україна» задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року по справі № 822/3842/14.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 12.06.2015 р.