Ухвала суду № 45241298, 02.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

02.06.2015 № К/800/3660/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року

у справі № 2а-820/16143/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 29.04.2014 року №0001512203, яким підприємству донараховано податок на прибуток приватних підприємств в розмір 841896,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 420948,00 грн. та від 29.04.2014 року №0001522203, яким підприємству донараховано податок на додану вартість в розмірі 845324,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 422662,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши матеріали справи, доводи касаційної скарги вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Будівельник» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами за період 14.02.2011 року по 14.03.2014 року, за результатами якої складено акт № 788/20-34-22-03/31061880 від 07.04.2014 року, на підставі якого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п.п. 138.1 ст. 138, п.п.198.3 Податкового кодексу України України, внаслідок чого завищено витрати, що враховуються при визначенні обєкту оподаткування та завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Компютери В», ТОВ «Харківська віконна компанія», ТОВ «Укртехнопромпоставка».

З акта перевірки вбачається, що підставою для нарахування позивачу податкових зобовязань з ПДВ та податку на прибуток, слугували твердження перевіряючих про порушення позивачем Податкового кодексу України, оскільки до складу податкового кредиту та витрат безпідставно включено суми, які виникли внаслідок здійснення господарських операцій позивача з зазначеним контрагентами, тому що угоди з цими контрагентами є недійсними та перевіркою не підтверджується реальність їх виконання. Податковий орган дійшов до такого висновку, використавши акти інших податкових інспекцій про неможливість проведення зустрічної звірки або перевірки ТОВ «Компютери В», ТОВ «Харківська віконна компанія», ТОВ «Укртехнопромпоставка». Відповідач зазначив, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Будівельник» з цими контрагентами здійснювалась поза межами правового поля та проведена з метою отримання позивачем податкової вигоди у вигляді мінімізації сплати ПДВ та податку на прибуток до бюджету.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним і скасував спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили безпідставність висновків податкового органу, оскільки під час перевірки та суду були надані первинні, розрахункові та інші документи, які повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і за висновками суду свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентом та спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем ст.ст. 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, п.п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, зазначаючи наступне.

Податковим органом зазначено про порушення позивачем приписів податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та витрат, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток.

Порядок формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток встановлений Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.138.2 ст. 138, - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 ст. 139 ПК України, - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підпунктом 185.1 ст. 185 цього кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства свідчить, що правильність податкового обліку залежить від наявності належним чином оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Вимоги до них встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», якою передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ТОВ «Будівельник», зареєстровано та знаходиться на податковому обліку з 2000 р., основним видом економічної діяльності є будівництво будівель, монтаж та встановлення збірних конструкцій, інші монтажні роботи.

Позивач уклав з ТОВ «Комп'ютери-В» (Постачальник) договір поставки №30/11-1 від 30.11. 2012 року, з ТОВ «Укртехнопромпоставка» договір поставки №02/10 від 02.10.2012 року, з ТОВ «Укртехнопромпоставка» договір поставки №02/10 від 02.10.2012 року, предметом яких була поставка будівельних матеріалів, металопрокату. Фактичне виконання угод підтверджується бухгалтерськими документами про рух активів, видатковими та податковими накладними, проведеним розрахунком, договором оренди транспортних засобів, подорожніми листами на перевезення продукції.

Суди вірно встановили, що вказані первинні документи належним чином оформлені і містять всі необхідні реквізити, та правильно прийшли до висновку про відсутність порушень, зазначених в акті перевірки та податкових повідомленнях-рішеннях. Вказані висновки не спростовані відповідачем.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вище положення Податкового кодексу України - юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином зясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Відповідно до статті 224 КАС України, - суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року у справі № 2а-820/16143/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.П. Юрченко Судді(підпис)Г.К.Голубєва М.В.Сірош (підпис)