Ухвала суду № 45220646, 16.06.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/74/15-ц Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.

Категорія 27 Доповідач Якухно О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Коломієць О.С., Зарицької Г.В.

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»", про визнання недійсними договорів за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 квітня 2015 року, -

в с т а н о в и л а:

В січні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, просив визнати недійсними: кредитний договір № 19, укладений 16.02.2006 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»" (далі ПАТ «АК ПІБ») та договір іпотеки, укладений 16.02.2006 року між ним, ОСОБА_4 та ПАТ «АК ПІБ». На підтвердження своїх вимог зазначив, що вироком суду його визнано потерпілим у справі по обвинуваченню ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у введенні його в оману з метою заволодіння коштами банківської установи, які виразилися у обіцянці сплачувати за нього кредит. Без таких дій засуджених у нього не було б наміру оформлювати угоду з банком. Вважає, що кредитний договір є недійсним з підстав, передбачених ч.3, 5 ст.203 ЦПК України, а договір іпотеки згідно ст.548 ЦК України.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням представником позивача ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд безпідставно вказав на відсутність у позовній заяві підстав недійсності правочину, а також не врахував вирок Бердичівського міськрайонного суду від 05.11.2013 року.

Апелянт підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначений у останній, а також пояснив, що належним відповідачем він вважає особу, з якою укладено договір, а не ту, до якої перейшло право вимоги.

Позивач підтримав апеляційну скаргу і пояснив, що засуджений ОСОБА_5 попросив взяти кредит, який він буде погашати, а він погодився на таку пропозицію і уклав договори, по яким частково погашав суму кредиту. Йому особисто цей кредит не потрібен був.

Представник відповідача заперечує у задоволенні скарги і вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» є належним відповідачем у звязку із переходом прав вимоги, а також вважає відсутніми підстави для визнання договір недійсними.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 16.02.2006 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк», яке в подальшому перейменоване в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2, укладено кредитний договір № 19 за яким банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 50 000 гривень зі строком повернення до 14.02.2016 та сплатою 25 % відсотків за користування кредитом ( а.с. 12-14).

В забезпечення умов кредитного договору № 19 від 16.02.2006 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір за умовами якого передано в заставу будинок АДРЕСА_1 Оціночна вартість предмету іпотеки становить 72 220 грн. Іпотекодавцем є ОСОБА_4, які житловий будинок належить на праві власності (а.с 25-27).

17.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" (далі ТОВ «Кредитні ініціативи») та ПАТ "АК ПІБ" було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги кредитора за договором іпотечного кредиту, укладеним 16.02.2006 між ПАТ "АК ПІБ" та ОСОБА_2, а також іпотечним договором від 16.02.2006 укладеним між ПАТ "АК ПІБ", ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.15-17, 39-61 89-99).

Крім того, вироком Бердичівського міськрайсуду від 5.11.2013 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.358 ч.2 (в ред.2001 року); 358 ч.3 (в ред.2001 року); 190 ч.4; 28 ч.3, ст.358 ч.2 (в ред.2001 року); 28 ч.3, 358 ч.3 (в ред.2001 року); 28ч.3, 190 ч.4 КК України.

Позивача ОСОБА_2 визнано потерпілим у кримінальній справі і ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засуджено за те, що приблизно на початку лютого 2006 року ОСОБА_5 повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_6, з метою заволодіння чужим майном шляхом отримання та неповернення кредитних коштів в банківській установі, шляхом зловживання довірою ОСОБА_2 та введення того в оману обіцянками щодо подальшого особистого виконання фінансових зобовязань перед банківською установою, вмовили потерпілого вчинити правочин щодо укладання кредитного договору з банківською установою з подальшою передачею їм кредитних коштів.

Після цього приблизно на початку лютого 2006 року ОСОБА_5, продовжуючи реалізацію єдиного злочинного умислу, за попередньою змовою з ОСОБА_6 та невстановленою досудовим слідством особою, з метою подальшого використання при шахрайстві в невстановленому досудовим слідством місці повторно підробили офіційний документ - довідку про доходи № 12 від 01.02.06, у яку внесли завідомо неправдиві відомості щодо ОСОБА_2, який в дійсності на підприємстві не працював, та виконали підписи від імені уповноваженої особи - Приватного підприємця (ПП) ОСОБА_8, тобто підробили документ, який видається та посвідчується громадянином-підприємцем, який має право видавати та посвідчувати такий документ, і який надає права або звільняє від обовязків.

Приблизно в середині лютого 2006 року ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_6, продовжуючи реалізацію єдиного злочинного умислу з метою незаконного заволодіння кредитними коштами, використовуючи раніше підроблений документ - довідку про доходи ОСОБА_2, надали цей документ уповноваженим особам філії Відділення Промінвестбанку в м. Бердичів Житомирської області Закритого акціонерного товариства акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, розташованого в АДРЕСА_2. При цьому ОСОБА_2, будучи введеним в оману, на підставі поданого ОСОБА_5 та ОСОБА_7 підробленого документа уклав договір про іпотечний кредит № 19 від 16.02.06, згідно з яким філія Відділення Промінвестбанку в м. Бердичів Житомирської області надала кредит ОСОБА_2 в сумі 50 000 грн., які останній після отримання їх у банку передав для ОСОБА_5 При цьому ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_7 повторно шляхом обману, зловживаючи довірою ОСОБА_2, не маючи наміру виконувати фінансові зобовязання, заволоділи грошовими коштами в сумі 50 000 грн., належними потерпілому, якими розпорядились на власний розсуд, тобто вчинили злочин у великих розмірах (а.с. 8-11).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що підстав для визнання недійсним кредитного договору згідно ст.ст.203, 229 та 230 ЦК України немає.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягали згоди з усіх істотних умов договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (статті 1055 ЦК України).

При розгляді справи суд повинен виходити не із зазначених у заяві правових норм, а обставин, що викладені у ній, а тому суд правильно виходив із того, що позивач посилався на обман, помилку при укладенні договору щодо його наслідків та відсутності у нього волевиявлення на вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України на момент вчинення правочину.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

У п. 20 цієї постанови роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Суд першої інстанції повно і всебічно зясував обставини справи і прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору з підстав, зазначених у позовній заяві.

Так, відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обовязковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок суду є обовязковим для суду тільки в частині наявності вини особи та дій, що нею вчинені. Інші обставини підлягають доведенню у цивільному судочинстві.

Вироком Бердичівського міськрайсуду від 5.11.2013 року, із змінами внесеними ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 листопада 2014 року, встановлено вину обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у підробленні документів та заволодінні майном ОСОБА_2 шляхом обману, а саме коштами в сумі 50000 грн., отриманими згідно кредитного договору.

Зважаючи на викладене обвинувачення суд, при розгляді кримінальної справи, відмовив у задоволенні цивільного позову ОСОБА_2 про стягнення коштів на користь банку, оскільки у предявленому обвинуваченні відсутнє посилання на заподіяння шкоди банку.

Таким чином, діями засуджених позивачу заподіяна шкода внаслідок заволодіння його коштами, отриманими по кредитному договору, а тому вирок суду не доводить обставин зазначених позивачем, що він не мав волевиявлення на укладення правочину і останній не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Матеріали справи підтверджують, що на прохання засуджених осіб позивач мав намір укласти кредитний договір та його виконувати, однак вважав, що кошти за договором буде сплачувати ОСОБА_5, тобто на момент укладення оспорюваного договору сторони правочину виявляли зацікавленість у його укладенні з реальним настанням правових наслідків, що обумовлені ним, виконували договір, а послідуючими діями ОСОБА_5, який заволодів кредитними коштами, заподіяна шкода ОСОБА_2.

Суд першої інстанції правильно вважав, що вирок суду є підставою для подачі позову ОСОБА_2 до засуджений на відшкодування завданої йому шкоди.

За відсутністю ознак обману стороною правочину немає підстав і для визнання недійсним договору з цих підстав.

На підставі викладеного, не можуть бути застосовані і вимоги ч.2 ст.548 ЦК України, які є похідними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: