Ухвала суду № 45206174, 17.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1417/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Д'яков В.І. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

17 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Старової Н.Е.,

суддів:Файдюка В.В., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ Бабенка Віталія Миколайовича про стягнення виконавчого збору у розмірі 53442,98 грн. від 10.04.2015 ВП №45048669.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Справа розглянута відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2014 головним державним виконавцем ЦВ ДВС Чернігівського МУЮ відкрито виконавче провадження № 45048669 з метою виконання виконавчого листа №2/751/829/2013, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова від 06.11.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах його вартості - нежитлову будівлю - торговий павільйон, загальною площею 40,2 кв.м., в рахунок сплати заборгованості за кредитним договором в сумі 534429 грн. 79 коп., та застосувати спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом продажу майна на прилюдних торгах за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Позивачу як боржнику, встановлено строк для самостійного виконання рішення до 17.10.2014.

У зв'язку з невиконанням рішення суду, 10.04.2015 відповідачем винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 53442,98 грн. (а.с.60).

Приписами ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону №606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до підпункту 3.7.1. пункту 3.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція №512/5) постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону №606-XIV , звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Зі змісту статей 11, 57 даного Закону вбачається, що право накладати арешт на майно боржника та складати акт опису та арешту майна боржника надано виключно державному виконавцю.

Частинами 1 та 8 ст.54 Закону №606-XIV передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя та здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно ст.39 Закону України №898-IV «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч.1 ст.41 Закону №898-IV», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

При цьому, в ст.11 Закону №898-IV міститься застереження про те, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки й у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Згідно ч.1 ст.58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Порядок проведення прилюдних торгів з продажу об'єктів нерухомого майна, на які звернено стягнення відповідно до чинного законодавства, врегульовано Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 №68/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 745/4038 (далі - Тимчасове положення №68/5).

Відповідно до п. 1.2 Тимчасового положення №68/5 прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна за заявкою державного виконавця організовує і проводить спеціалізована організація, з якою органом державної виконавчої служби укладено відповідний договір.

Як зазначено в п.п.3.1, п.п.3.2 Тимчасового положення №68/5, орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.

Спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги, за експертною оцінкою та інші відомості, передбачені Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5, зареєстрованим в Мін'юсті України 15.12.1999 за N 865/4158 (із змінами і доповненнями).

Згідно ст.47 Закону №898-IV організатор прилюдних торгів протягом трьох днів з дня підписання переможцем прилюдних торгів протоколу надсилає відповідний протокол державному виконавцю, а також інші документи, що підтверджують реалізацію предмета іпотеки відповідно до цього Закону. На вимогу державного виконавця для перевірки дотримання порядку проведення прилюдних торгів організатор прилюдних торгів зобов'язаний подати державному виконавцю повну та достовірну інформацію і документи, що стосуються організації та проведення торгів.

Протягом п'яти робочих днів з дня надходження коштів від реалізації предмета іпотеки державний виконавець складає акт про реалізацію предмета іпотеки.

Акт про реалізацію предмета іпотеки підписується державним виконавцем, затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, скріплюється печаткою цього органу та не пізніше наступного дня надсилається до організатора прилюдних торгів, яка проводила прилюдні торги.

На підставі акта про реалізацію предмета іпотеки нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів

Протягом п'яти робочих днів з дня надходження від державного виконавця акта про реалізацію предмета іпотеки організатор проведення прилюдних торгів видає цей акт покупцеві, нотаріально засвідчені копії акта надсилає іпотекодержателю та іпотекодавцю.

Суд першої інстанції вірно вказав, що відповідно до іпотечного договору від 15.10.2007, укладеного між ВАТ «Банк Універсальний», як Іпотекодержателем, ОСОБА_4, як Позичальником, та ОСОБА_2, як Іпотекодавцем - Майновим поручителем, було накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна, яке належить позивачу, до припинення договору. Заборона посвідчена за № 4789/533 (а.с.22-23).

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що реалізація заставленого майна (яке також знаходиться в реєстрі заборон на його відчуження) може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби, а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у заставу, що у даному випадку виключає можливість добровільно виконати позивачем виконавчий лист у термін, встановлений державним виконавцем.

Крім того, ч.1 ст.28 Закону №606-XIV, на яку посилається апелянт, як на правову підставу для винесення спірної постанови передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Отже, відповідно до наведеної норми, стягнення виконавчого збору є заходом відповідальності за невиконання боржником рішення майнового характеру у визначений строк у добровільному порядку, тоді як у спірному випадку виконання виконавчого запису про звернення стягнення на предмет іпотеки виключає проведення реалізації предмета іпотеки самостійно позивачем у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

За наведених обставин та норм закону, встановлених колегією суддів, виконавчий збір як санкція відповідальності майнового характеру не може бути застосовано до особи, яка самостійно та з обєктивних причин не могла виконати вимогу державного виконавця, тим більше, у семиденний строк.

Крім того, органом державної виконавчої служби не наведено доказів того, що ним було проведено примусове виконання рішення суду, та як видно з матеріалів справи, не вчинено дій в межах виконавчого провадження з примусового виконання рiшення. Вiдповiдно до ст.32 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рiшення є звернення стягнення на кошти та iнше майно боржника, звернення стягнення на заробiтну плату (заробiток), доходи, пенсiю, стипендiю боржника, вилучення в боржника i передача стягувачу певних предметiв, зазначених у рiшеннi; iншi заходи, передбаченi рiшенням.

Також, сплив строку, наданого для добровiльного виконання рiшення суду, сам по собi не є тiєю достатньою пiдставою, з якою законодавець повязує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збiр стягується на пiдставi постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рiшення добровiльно не виконано, а державним виконавцем вчинено дiї, спрямованi на примусове виконання, якi в цьому випадку не вчинялися.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 28.01.2015 року (№ 924/205/13-г, 3-217гс14).

Відтак, винесення постанови про стягнення виконавчого збору з позивача було неправомірним.

Оцінюючи в сукупності зібрані в справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено і надано суду докази про порушення його прав з боку державного виконавця, а тому даний позов підлягає до задоволення.

Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності належних правових підстав для скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.04.2015 ВП №45048669, відповідно, вимоги апелянта є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належні докази правомірності своїх дій та рішень.

Судова колегія апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції дотримано норми матеріального та процесуального права, повно встановлені обставини справи, з урахуванням вимог законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 05.05.2015 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2015 року без змін.

Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.