Ухвала суду № 45205567, 11.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 червня 2015 рокусправа № 804/18770/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Нагорної Л.М.

суддів: Юхименка О.В. Мельника В.В.

за участю секретаря судового засідання:Лащенка Р.В.,

представників позивача Кікало Т.В. (довіреність від 15.05.2015), Кіптенко Н.Г. ( довіреність від 17.10.2014)

представника відповідача - Кочмар О.В. ( довіреність від 12.01.2015)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Приватного підприємства "Складпак"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року у справі № 804/18770/14 за позовом Приватного підприємства "Складпак" до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У листопаді 2014 року Приватне підприємство "Складпак" (надалі Позивач) звернулося з позовом до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі Відповідач), у якому просили визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002501500 від 23.10.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 140 979,06 грн., у тому числі 112 933,33 грн. основного платежу та 28 045,73 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначення в актах прийому-передачі інформації щодо того, де розташований обєкт, перелік працівників, які надавали послуги відповідно до договорів, не відноситься до обовязкових реквізитів в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відносно відсутності у контрагентів ТОВ «Афелій-2013» та ТОВ «Відім» зареєстрованих транспортних засобів зазначають, що перевезення вантажу може здійснюватися як власним, так і орендованим транспортом. Звертають увагу на те, що ними до перевірки було надано усі первинні документи, які в повному обсязі підтверджують реальність господарських операцій. (том 1 а.с.3-9)

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року у задоволенні адміністративного позову ПП «Складпак» відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не було підтверджено відповідною бухгалтерською та податковою документацією реальність здійснення господарських операцій, зокрема акти здачі-приймання робіт (послуг) не містять інформації про зміст та обсяг господарських операцій, не надано документів, які б підтверджували необхідність надання послуг та їх фактичне виконання і використання отриманих послуг у власній господарській діяльності. Товарно-транспортні накладні не містять інформації про масу вантажу, а за авто перевізниками, зазначеними у договорах, відповідно до інформації, наданої УДАІ ГУ МВС України у Дніпропетровській області, не зареєстровані будь-які транспортні засоби. (том 4 а.с.132-135)

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПП «Складпак» подало апеляційну скаргу, відповідно до якої, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилалися на те, що акти прийому-здачі робіт (послуг) містять всі обовязкові для первинних документів реквізити, визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а зауваження податкового органу про відсутність інформації щодо змісту та обсягу господарської операції є безпідставними з огляду на не включення такої інформації до переліку обовязкових реквізитів. Крім того, вважають, що надання послуг з перевезення вантажу може здійснюватися як орендованим, так і власним транспортом, тому відсутність у контрагентів Позивача зареєстрованих транспортних засобів не може свідчити про неможливість надання ними послуг з перевезення вантажу. (том 4 а.с.140-141).

Заперечень на апеляційну скаргу до суду не надходило.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представники Позивача - ПП «Складпак», вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити із підстав, у ній зазначених.

Представник Відповідача Криворізької північної ОДПІ, проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ПП «Складпак» зареєстроване як юридична особа 21.10.2008 р. (том 1 а.с.11)

Посадовими особами Криворізької північної ОДПІ на підставі направлення № 289 від 15.09.2014 року, згідно наказу № 809 від 15.09.2014 року була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП Складпак по факту придбання товарів у ТОВ Афелій - 2013 в грудні 2013 року, лютому 2014 року, ПП Гудвін Лімітед за період з 01.11.2012 року по 30.06.2013 року, ТОВ Відім за період з 31.07.2013 року по 31.10.2013 року, квітень 2014 року, ТОВ Торг Інвест 2013 за березень 2014 року та їх подальшої реалізації, за результатами якої складено акт № 167/04-83/22-02/36220030 від 29.09.2014 року. (том 1 а.с.45-190)

Перевіркою встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 319424 грн. 62 коп.; завищено податкові зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 223625 грн. 81 коп.

Позивач надавав заперечення на акт перевірки (том 1 а.с.23-31), які були залишені податковим органом без задоволення. (том 1 а.с.33-44)

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення №0002501500 від 23.10.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 140 979,06 грн., у тому числі 112 933,33 грн. основного платежу та 28 045,73 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). (том 1 а.с.32)

Визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення і було предметом судового розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги ПП Складпак, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було підтверджено відповідною бухгалтерською та податковою документацією реальність здійснення господарських операцій, зокрема акти здачі-приймання робіт (послуг) не містять інформації про зміст та обсяг господарських операцій, не надано документів, які б підтверджували необхідність надання послуг та їх виконання та використання отриманих послуг у власній господарській діяльності, товарно-транспортні накладні не містять інформації про масу вантажу, а у авто перевізників, зазначених у договорах, відповідно до інформації, наданої УДАІ ГУ МВС України у Дніпропетровській області, відсутні зареєстровані транспортні засоби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі Положення), забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В силу викладеного будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

За позицією підприємства, на підтвердження факту реальності вчинення господарських операцій із контрагентами ТОВ «Афелій-2013», ПП «Гудвін Лімітед», ТОВ «Відім» ними було надано належно оформлені первинні документи, як то: копії договорів, актів приймання-здачі виконаних робіт, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні.

Водночас, загальне визначення терміна «документ» це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання i поширення інформації шляхом фіксації її на папері або на іншому носієві.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV господарська операція, це, перш за все, дія або подія <…> Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

А бухгалтерський, як наслідок і податковий облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації.

За позицією колегії суддів, визначальною все ж має бути подія, підтверджена документально.

На відміну від письмових договорів розрахункові та платіжні документи оформляють результати та процес виконання цих угод однією чи обома сторонами.

Отже, відповідні норми Цивільного та Господарського кодексів, у яких йдеться про визнання недійсними правочинів (договорів), до подібних документів не можуть застосовуватися.

Проте, у судових справах бухгалтерські документи також є письмовими доказами, які суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, такі принципи фінансової звітності як послідовність та безперервність слід розуміти дещо ширше - як документальне забезпечення (підтвердження) від виробника продукції до кінцевого споживача.

В іншому випадку вихолощується сутність документальних перевірок заявлених в деклараціях даних, відповідальності за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Отож, суд зобовязаний при вирішенні справи зясувати всі обставини справи і оцінити їх в сукупності. Як то: чи мала місце господарська операція, чи добросовісно діяли всі учасники господарських взаємовідносин. Не виключено, чи припустилися порушень податкового законодавства контрагенти позивача, до виробника, та чи могло бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Додані до матеріалів справ акти приймання-здачі виконаних робіт містять інформацію про найменування наданих підприємствами певних послуг, зокрема - інформаційно-консультаційних, перевезення вантажу, програмного забезпечення послуг, навчання, допомоги в освоєнні компютерної письменності, маркетингові послуги тощо.

В той же час, в актах здачі - приймання робіт (послуг), всупереч приписам ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутня інформація про зміст та обсяг господарських операцій з надання послуг, у звязку з чим неможливо встановити, зокрема, обєм виконаних робіт , вид вантажу, тощо.

Крім того, в наданих Позивачем товаро-транспортних накладних, які за його позицією мають підтверджувати реальність господарських операцій , зазначено автоперевізником - ТОВ "Афелій -2013" та ТОВ "Відім". Проте, згідно отриманих під час податкової перевірки відповідей з центрального серверу баз даних УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, у вказаних контрагентів відсутні зареєстровані транспортні засоби, що свідчить про неможливість надання послуг по перевезенню вантажу саме вказаними контрагентами.

При цьому заявник апеляційної скарги, стверджуючи про можливість надання зазначеними контрагентами послуг з перевезення вантажу орендованим транспортом, на підтвердження своїх доводів не тільки не надав, а навіть не зазначив про наявність будь-яких належних та допустимих доказів.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що оскільки для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а надані Позивачем до перевірки документи у своїй сукупності не узгоджуються з приписами ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», то і відсутні підстави вважати, що мало місце фактичне здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами у перевіряємий період.

Такий висновок суду узгоджується і з правовою позицією, викладеною у листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України де зазначено, що водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, якщо реальність здійснених господарських операцій ставиться під сумнів.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що реальність господарських операцій в повному обсязі підтверджується первинними документами податковими та видатковими накладними і платіжними дорученнями, а наявність інших документів у їх сукупності не є обовязковою, оскільки вони не відносяться до первинних, а тому певні розбіжності не мають суттєвого значення, визнаються колегією суддів безпідставними та такими, що спростовуються приписами вищевказаних правових норм та фактичними обставинами справи і наявними письмовими доками.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, а у межах доводів апеляційної скарги підстави для його скасування або зміни - відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, 206 КАС України, суд, -

ухвалив :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Складпак"- залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року у справі № 804/18770/14 - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України у строки, визначені статтею 212 КАС України.

Повний текст ухвали складено 12 червня 2015 року.

Головуючий:Л.М. Нагорна

Суддя:О.В. Юхименко

Суддя:В.В. Мельник