Постанова № 45205135, 16.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа№ 910/12066/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Кропивної Л.В.

Пашкіної С.А.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Слівінський М.О.

від відповідача - Ковальов С.В.

від третьої особи - Білоруцький В.М.

від прокурора - Лиховид О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства "Авант - Банк" та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 по справі № 910/12066/14 (Головуючий суддя Полякова К.В., судді: Босий В.П., Літвінова М.Є.)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Публічного акціонерного товариства "Авант - Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Науково-технічний центр "АВС"

про стягнення коштів, -

Постанову прийнято 16.06.2015 в зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 13.05.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2014 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" на користь державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 78000000 грн. основного боргу, суму процентів за користування чужими коштами у розмірі 4573150,68 грн., 6008949,26 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 1166794,52 грн., 1,22 грн. штрафу та 67345,89 грн. судового збору. У іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Авант - Банк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 та відмовити в задоволені позову повністю.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справи справу призначено до розгляду у складі колегій суддів: головуючий суддя: Чорна Л.В., Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2015, враховуючи перебування судді Кропивної Л.В. у відпустці, змінено склад колегії та сформовано колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Агрикова О.В., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Авант - Банк" прийнято до провадження у складі головуючий суддя: Чорна Л.В., Агрикова О.В., Смірнова Л.Г.

Також не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 у справі №910/12066/14 в частині відмовити у позові та у цій частині ухвалити нове рішення про стягнення 7 641 589,04 грн., збитків.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" прийнято до провадження у складі колегії головуючий суддя: Чорна Л.В., судді: Агрікова О.В., Смірнова Л.Г., та призначено до розгляду на 04.03.15.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 враховуючи перебування суддів Агрикової О.В. та Смірнової Л.Г. у відпустці, змінено склад колегії та сформовано колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Кропивна Л.В. та Пашкіна С.А.

Ухвалою суду від 04.03.2015 відповідно до ст.77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 22.04.2015.

Розпорядженням керівника апарату від 22.04.2015, № 09-52/682/15 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Чорної Л.В. у відпустці, справу було передано на повторний автоматичний розподіл.

Згідно із протоколу про повторний автоматичний розподіл справу для розгляду передано колегії у складі головуючий суддя:: Шапран В.В., судді: Кропивна Л.В., Пашкіна С.А.

Ухвалою суду від 22.04.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя:: Шапран В.В., судді: Кропивна Л.В., Пашкіна С.А.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що він не погоджується із доводами, викладеними в апеляційній скарзі, а тому просить залишити її без задоволення.

Крім того, до суду через відділ документального забезпечення надійшли письмові пояснення від представника третьої особи, в яких він підтримав позицію представника відповідача та просив рішення суду скасувати та постановити нове, яким в задоволені позову відмовити.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та представника прокурора, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

26.03.2013 між Державним підприємством "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Авант - Банк» (банк) був укладений договір № А-Ю/13/2602 4579 про відкриття покритого акредитиву.

За умовами даного договору банк відкриває покритий акредитив на суму 78000000 грн., на строк 14 місяців з моменту укладення цього договору та на умовах, викладених в заяві про відкриття документарного акредитива, що є додатком № 1 до договору.

Надалі, 26.03.2013 відповідачем одержана заява про відкриття акредитива, яка проведена ним 27.03.2013, що підтверджується відповідними відмітками банку на заяві.

Положеннями п.2.2. договору передбачено, що не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту прийняття банком заяви про відкриття документарного акредитива надати останньому грошові кошти, необхідні для проведення платежу за акредитивом, в валюті акредитива і в розмірі не менш як сума акредитива.

На підставі вказаної вище заяви, 26.03.2013 на виконання п. 2.2 договору акредитива ДП "НАЕК "Енергоатом" перерахувало банку 78000000 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача у ПАТ "Альфа-Банк" та ПАТ "Авант-банк" та платіжними дорученнями від 26.03.2013 № УПТК/3060 та № УПТК/3059.

Також позивачем сплачено комісію банку за відкриття акредитива згідно платіжного доручення від 04.06.2013 № АЕС/6336.

Відповідно до п. 3.5 договору банк зобов'язаний після закінчення строку дії акредитива повернути клієнту залишок грошових коштів, наданих ним згідно із п. 2.2 цього договору.

Оскільки, строк дії акредитива закінчився 26.05.2014, звернувся до відповідача з листами від 13.05.2014 № 51/6012, від 21.05.2014 № 38/6469, від 26.05.2014 № 51/6705 з вимогою повернути вказані грошові кошти на зазначені банківські реквізити позивача.

Також, 27.05.2014 ДП "Енергоатом" звернулось до ПАТ "Авант-Банк" із претензією за №32/6748, в якій клієнт, посилаючись на положення п.3.5. договору та п.8.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, вимагає негайно перерахувати ДП НАЕК "Енергоатом" 78000000 грн.

05.06.2014 відповідач листом № 750 підтвердив наявність своїх зобов'язань з повернення 7800000 грн., проте, у подальшому, грошові кошти не перерахував.

Зважаючи на те, що відповідачем не була виконана вимога позивача про повернення коштів, останній був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи постановлене рішення, мотивує це тим, що умовами договору про відкриття акредитиву не передбачено сплату коштів за товар, роботу чи послуг, договір судом не розірвано, умови його не змінено, та виконати умови договору у встановлений договором спосіб не є можливим.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормами чинного законодавства України, а саме ст. 1088 ЦК України, визначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

У силу положень ст. 1093 Цивільного кодексу України, у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

Відповідно до ст. 1098 ЦК України акредитив закривається у разі спливу строку дії акредитива. Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент. Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

Згідно п. 8.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 № 22 (далі - Інструкція), у день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли.

Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів.

Строк дії акредитива закінчився 26.05.2014, у зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача з листами від 13.05.2014 № 51/6012, від 21.05.2014 № 38/6469, від 26.05.2014 № 51/6705 з вимогою повернути вказані грошові кошти на зазначені банківські реквізити позивача.

Також, 27.05.2014 ДП "Енергоатом" звернулось до ПАТ "Авант-Банк" із претензією за №32/6748, в якій клієнт, посилаючись на положення п.3.5. договору та п.8.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, вимагає негайно перерахувати ДП НАЕК "Енергоатом" 78 000 000,00 грн.

05.06.2014 відповідач листом № 750 підтвердив наявність своїх зобов'язань з повернення 78000000 грн., проте, у подальшому, грошові кошти не перерахував,

Колегією суддів не приймається до уваги заперечення відповідача стосовно того, що вимагати повернення грошових коштів у розмірі 78000000 грн. фактично є правом лише Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС", з огляду на нижченаведене.

За приписами ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Розділом 3 Статуту Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.04.2013 №156, закріплено право підприємства створювати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи і діють на основі положень про них, затверджених Підприємством.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Загальними положеннями Положення про відокремлений підрозділ "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", затвердженого 12.11.2010 президентом ДП НАЕК "Енергоатом", встановлено, що "Южно-Українська атомна електрична станція" є відокремленим підрозділом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Відокремлений підрозділ не має статусу юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені Компанії на підставі діючого законодавства України.

Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. (ч.1, 2 ст. 96 Цивільного кодексу України).

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", як юридична особа, самостійно відповідає за всіма зобов'язаннями відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція".

Крім того, звертаючись із апеляційною скаргою ПАТ «Авант-Банк» зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач мав би, з урахуванням умов договору про відкриття акредитиву, ставити вимогу про перерахування зарезервованих грошових коштів з конкретного рахунку на визначений в договорі рахунок позивача.

Проте, колегія не погоджується із такою позицією апелянта, оскільки п. 3.5 договору № А-Ю/13/2602 4579 сторони визначили, що після закінчення строку дії акредитива, банк зобов`язаний повернути клієнту (позивачу) залишок грошових коштів, наданих ним, згідно з п. 2.2 договору.

Тобто, умовами договору не передбачено перерахування залишку невикористаних коштів на конкретних розрахунковий рахунок.

До того ж, відповідно до ч.2 п. 8.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 № 22, на яку апелянт посилається як на підставу своїх заперечень визначено, що у день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли.

Проте даний абзац стосується відносин банку-емітента, (в даному випадку відповідач по справі) та виконуючого банку, який в даних спірних правовідносинах відсутній і не стосується відносин банку-емітента та клієнта.

В той же час ч.3 вказаного пункту Інструкції визначено, що банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів, тобто даний пункт не містить жодних вказівок чи обмежень щодо рахунку, на якій повинні перераховуватися кошти акредитиву.

Враховуючи все зазначене, колегія суддів приходить до висновку, про те, що на даний час та на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у банку не існувало жодних законодавчого обґрунтованих обмежень чи заборон для перерахування коштів клієнту, у зв`язку із закінчення строку дії акредитиву.

Щодо твердження відповідача про те, що на даний час скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/18908/13, які унеможливлювали виконання сторонами договору поставки, на виконання якого й укладався договір відкритого покритого акредитиву, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 Уніфікованих звичаїв та правил документарного акредитиву у редакції 2007 року Міжнародної торгівельної палати, застосування яких прямо передбачено заявою про відкриття покритого акредитиву, визначено, що акредитив за своєю природою являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт. Отже, установа банку, що оплачує, акцептує й оплатила тратти або негоціює та/або повністю виконує будь-які інші зобов'язання по акредитиву, не є предметом позовних вимог заявника, заснованих на його угоді з банком-емітентом або бенефіціаром.

На бенефіціара ні в якому разі не поширюються договірні відносини між банками або між заявником і банком-емітентом.

Згідно із п. 8.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 № 22 кредитив - це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

Таким чином правовідносини за договором акредитиву, а саме повернення коштів, у зв`язку із закінчення строку акредитиву, жодним чином не пов`язаний із дійсністю чи недійсністю договору поставки та не повинен забезпечувати виконання умов такого договору, у випадку зняття заходів забезпечення позову при закінченні строку його дії.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивач неодноразово звертався із заявами про повернення грошових коштів, у зв'язку із закінченням строку дії акредитива, банк, у порушення п. 3.5 Договору, ст. 1098 ЦК України, п. 8.29 Інструкції, Банк, не виконав своє зобов'язання щодо перерахування клієнтові 78000000 грн., а тому апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовна вимога про перерахування 78000000 грн. є обґрунтованою, правомірною та документально доведеною.

Відповідно до норм статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу здійсненої позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат правомірно була задоволена Господарським судом міста Києва у сумі розміром 6008 949,26 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів зазначає, що він є обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 1 166 794,52 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 6.2 договору акредитива, при порушенні відповідачем зобов'язань з цим договором, останній сплачує позивачу за кожен випадок порушення штраф в розмірі 0,1% мінімальної заробітної плати, що діяла в період, за який сплачується штраф.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

До того ж, із приписів статті 549 ЦК України слідує, що штраф може встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, у той час як пеня - на випадок прострочення виконання зобов'язання.

Таким чином, оскільки, за приписами статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" мінімальний розмір заробітної сплати у 2014 році складає 1218,00 грн., тому розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на корист позивача за порушення п.3.5. договору становить 1,22 грн.

Пунктом 2 статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Крім того відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, за змістом вказаної статті, у разі якщо об'єктом безпідставного збагачення є грошові кошти, за весь період їх безпідставного використання набувач повинен сплатити проценти.

Враховуючи те, що позивач перерахував відповідачеві грошові кошти, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вони знаходяться у відповідача у користуванні.

Зважаючи на те, що розмір процентів за користування банком належними позивачу грошовими коштами не встановлено Договором акредитиву, для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована по аналогії закону норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Адже статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.

Тотожна правова позиція викладена Вищим господарським судом України при у постанові від 10.06.2008, ухваленої за наслідками розгляду справи № 22/249.

Таким чином, здійснивши перевірку, шляхом математичних вирахувань, розрахунку розміру процентів, наданого позивачем, суд дійшов висновку, про його відповідність нормам чинного законодавства, а 4573 150,68 грн. є сумою грошових коштів, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивачем ставилася вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 7 641 589,04 грн., яка розрахована позивачем, як розмір процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором №151113К25 від 26.12.2013 та кредитним договором №795/31/2 від 07.03.2014, укладеними позивачем із ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи, самою шкодою та наявністю вини (умислу або необережності).

Відсутність причинного зв'язку, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.

Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Верховний суд України у постанові від 04.07.2011 вказав, що з огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Так, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме факт не повернення відповідачем 78000000 грн. позбавляє ДП НАЕК "Енергоатом" права на дострокове повернення коштів по його кредитним зобов'язанням.

До того ж, суд відзначає, що відсутність грошових коштів на дострокове припинення кредитних зобов'язань у ДП НАЕК "Енергоатом", є наслідком підприємницької діяльності, яка, зокрема, має ризиковий характер, що передбачає економічну самостійність підприємця і тісно пов'язану з цим відповідальність за результати своєї діяльності (ст. 42 Господарського кодексу України).

Крім того, положеннями Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність усіх складових елементів складу цивільного правопорушення у діях відповідача, що унеможливлює покладення обов'язку сплати 7641589,04 грн. збитків на ПАТ "Авант-Банк".

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", а тому апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Авант - Банк" та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційні скарги залишаються без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянтів відповідно.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Авант - Банк" та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 у справі № 910/12066/14- без змін.

Матеріали справи № 910/12066/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді Л.В. Кропивна

С.А. Пашкіна