Постанова № 45205057, 10.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2015 р. Справа№ 910/12472/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Саєнко В.В. - представник

від відповідача: не з'явився

від 3-ї особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ-Експрес» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 року у справі № 910/12472/14 (головуючий суддя: Грєхова О.А, судді: Пукшин Л.Г., Ярмак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «РЕАЛ БАНК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ-Експрес»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма»

про стягнення 5 280 700,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2014р. у справі № 910/12472/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ-Експрес» на користь Публічного акціонерного товариства «РЕАЛ БАНК» 5000000 (п'ять мільйонів) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 143465 (сто сорок дві тисячі чотириста шістдесят п'ять) грн. 74 коп. заборгованості за процентами, 5205 (п'ять тисяч двісті п'ять) грн. 48 коп. пені за прострочку повернення кредиту та 2 892 (дві тисячі вісімсот дев'яносто дві) грн. 70 коп. пені за прострочку сплати процентів.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «КВ-Експрес» звернулось до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2014 року у справі № 910/12472/14 повністю та прийняти нове рішення про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з невідповідністю викладених в ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги той факт, що заявлена до стягнення сума заборгованості фактично є погашеною шляхом звернення стягнення позивачем на депозитні кошти Приватного акціонерного товариства «СК «АРМА», а зобов'язання є припиненим на підставі ст. 606 Цивільного кодексу України шляхом поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Представник відповідача 12.01.2015 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

23.02.2015 від представника відповідача надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких відповідач заперечив щодо доводів викладених у відзиві, а також надав для огляду та долучення до матеріалів справи судову практику.

23.02.2015 від представника позивача надійшли письмові пояснення з довідкою, щодо інформації про рух коштів по рахунку третьої особи.

30.03.2015 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення судової практики до матеріалів справи.

Повторним автоматичним розподілом справ між суддями для розгляду справи № 910/12472/14 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 розгляд справи призначено на 22.04.2015 року.

21.04.2015 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення судової практики до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 розгляд справи відкладено на 20.05.2015.

В судове засідання 20.05.2015 представник від третьої особи не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 10.06.2015.

У судове засідання 10.06.2015 представники третьої особи та відповідача не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представників відповідача та третьої особи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

11.06.2013 між Публічним акціонерним товариством «РЕАЛ БАНК» і Товариством з обмеженою відповідальністю «КВ-Експрес» укладено договір №819/09-2-08 про надання кредитної лінії (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору, позивач зобов'язується надати відповідачу кредитні кошти у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним кредитним лімітом в сумі 2000000,00 грн.

Згідно до пункту 1.3 Договору термін остаточного повернення кредиту - 10 червня 2014 року.

Пунктом 1.4 Договору, встановлена фіксована процентна ставка за користування кредитом на момент укладання цього договору - 8 % річних.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, кредитні умови щодо надання кредиту в рамках кредитної лінії (дата надання, процентна ставка, строк повернення, цільове призначення) вказуються у Додаткових угодах до цього Договору. При цьому термін остаточного повернення не може бути пізнішим, ніж термін вказаний у пункті 1.3 цього Договору.

11.06.2013 між сторонами укладено Додаткову угоду №822/09-2-08 до Договору про надання кредитної лінії № 819/09-2-08 від 11.06.2013 р., у пункті 1 якого вказується про надання кредитних коштів на поточний рахунок відповідача № 2600530141740 у розмірі 2000000,00 грн. строком з 11.06.2013 до 10.06.2014 із сплатою 8% річних за його користування.

11.09.2013 сторонами укладено додаткову угоду №1646/09-2-08 до Договору про надання кредитної лінії № 819/09-2-08 від 11.06.2013 р., на підставі якого викладено у новій редакції умови договору стосовно визначення розміру максимального ліміту кредитної лінії. Так, відповідно до пункту 1.2 Договору в редакції додаткової угоди №1646/09-2-08 від 11.09.2013 кредит надається у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 5000000,00 грн.

11.09.2013 сторонами укладено додаткову угоду №1647/09-2-08 до Договору про надання кредитної лінії №819/09-2-08 від 11.09.2013 Відповідно до умов даної додаткової угоди позивачем надано кредитні кошти у розмірі 3000000,00 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача № 2600530141740 строком з 11.09.2013 до 10.06.2014 із сплатою 8% річних за його користування.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, надання Банком відповідачу кредитних кошів підтверджується випискою з вказаного в додаткових угодах до договору рахунку відповідача №2600530141740 за 11.06.2013 на суму 2000000,00 грн. та за 11.09.2014 на суму 3000000,00 грн. (призначення платежу - поповнення обігових коштів за ведення господарської діяльності згідно договору кредитної лінії № 819/09-2-08 від 11.06.2013 р.).

Згідно п. 2.3 Договору нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється не рідше одного разу на місяць на суму щоденного фактичного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дня його надання позичальнику до терміну остаточного повернення, зазначеного в пункті 1.3. Якщо відповідачем погашення кредиту в термін його остаточного повернення, не здійснено, за цей день нараховуються проценти за користування кредитом, а з наступного за вказаним в п.1.3 терміном, відповідач сплачує позивачу пеню згідно п. 4.5. Якщо термін остаточного повернення кредиту припадає на вихідний або святковий день, днем повернення є перший за ним робочий день.

При розрахунку процентів використовується метод «факт/факт» (пункт 2.4 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів за користування кредитом на рахунки, вказані в п. 5.1 Договору. Нараховані проценти за користування кредитом сплачуються позичальником щомісячно у валюті наданого кредиту платіжним дорученням не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів. У випадку дострокового припинення дії цього договору, позичальник зобов'язаний в день такого дострокового припинення дії цього договору сплатити банку проценти, нараховані за період фактичного користування кредитом в місяці, в якому достроково припиняється дія цього договору.

Положеннями п. 4.5 Договору сторони погодили, що позичальник зобов'язався за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування кредитом сплачувати банку пеню в розмірі 0,5 відсотків від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Отже, згідно розрахунку заборгованості за Договором № 819/09-2-08 станом на 13.06.2014р. за відповідачем утворилась заборгованість:

- за кредитом у розмірі 5000000,00 грн.;

- зі сплати відсотків за період з 01.02.2014 по 10.06.2014 - 142465,74 грн.;

- зі сплати пені за кредитом за період з 22.04.2014 по 12.06.2014 - 135342,47 грн.;

- зі сплати пені за процентами за період з 06.03.2014 по 12.06.2014 - 2892,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені Договором кредитні кошти в обсязі 5000000,00 грн., натомість відповідач свого зобов'язання з повернення суми кредиту, сплати процентів належним чином виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 5142465,74 грн. (станом на 13.06.2014), з яких: 5000000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом та 142465,74 грн. заборгованості за нарахованими процентами.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що для забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 819/09-2-08 від 11.06.2013 між позивачем та Приватним акціонерним товариством «СК «Арма» 11.06.2013 був укладений договір застави майнових прав №Д-820/09-02-08, за умовами якого, в редакції додаткової угоди № 1648/09-2-08 до договору № Д-820/09-2-08 застави майнових прав від 11.06.2013 Приватне акціонерне товариство «СК «Арма» передало в заставу майнові права на грошові кошти в сумі 5034000,00 грн., які знаходяться на депозитному рахунку позивача.

Відповідно до п. 2.3 Договору застави № Д-820/09-02-08 від 11.06.2013 реалізація заставлених майнових прав здійснюється шляхом укладення сторонами договору відступлення права вимоги.

11.06.2013 між ПрАТ «СК «Арма» та позивачем був укладений договір відступлення права вимоги № 821/09-2-08 (за змістом якого у разі несвоєчасного виконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, позивач самостійно проводить перерахування коштів з депозитного рахунку на рахунки, які зазначені в Кредитному договорі), то за твердженням відповідача в особі відповідача поєдналися: боржник ПАТ «РЕАЛ БАНК» за грошовим зобов'язанням у кредитному Договорі та кредитор ПАТ «РЕАЛ БАНК» за грошовим зобов'язанням у Депозитному договорі, що є підставою для припинення зобов'язання на підставі ст. 606 Цивільного кодексу України.

Внаслідок укладання договору відступлення права вимоги між відповідачем та третьою особою, відповідач - ТОВ «КВ-Експрес» - набув статусу кредитора у зобов'язані, що виникає з договору про залучення на строковий депозит грошових коштів суб'єкта господарювання.

Дослідивши доводи апелянта щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 606 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Згідно вимог ст. 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Приписи ст. 606 Цивільного кодексу України встановлюють такий спосіб припинення цивільно-правового зобов'язання, що не залежить від волі сторін. Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце в разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Тобто, зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин) в силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення. При цьому до особи, що залишилась, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим припиняється і власне правовідношення.

Із встановлених обставин щодо невиконання боржником умов Договору про надання кредитної лінії, наявності заборгованості відповідача перед позивачем загалом на суму 5142465,74 грн., а також наявності заборгованості позивача перед відповідачем, яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги від 14.10.2014, не вбачається, що відбулось поєднання боржника і кредитора в одній особі саме у зобов'язанні за Договором про надання кредитної лінії, за яким відповідач є боржником, а Банк кредитором. Обидві сторони цього договору продовжують об'єктивно існувати із збереженням за ними всіх прав та обов'язків (аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2015 у справі № 922/3316/14).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки у зобов'язанні яке виникло на підставі Договору №819/09-2-08 про надання кредитної лінії не відбулось поєднання боржника та кредитора в одній особі, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 606 Цивільного кодексу України відсутні.

Крім того, з огляду на положення ч. 1 ст. 589, ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України, а також п. 2.2 договору застави № Д-820/09-02-08 від 11.06.2013 р., у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Тобто звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання основного зобов'язання є правом заставодержателя, а не його обов'язком, і реалізація такого права здійснюється виключно за наявності волевиявлення заставодержателя.

В даному випадку звернення стягнення на предмет застави за договором № Д-820/09-02-08 від 11.06.2013 позивач не здійснював, що спростовує твердження відповідача про погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на депозитні кошти.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого мають пріоритет та є спеціальними по відношенню до інших законодавчих актів під час перебування банку у процесі ліквідаційної процедури, встановлено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення кредиторських вимог поза межами ліквідаційної процедури.

Постановою Національного Банку України від 21.05.2014 № 295 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «РЕАЛ БАНК», а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.05.2014 № 34 розпочато ліквідацію Публічного акціонерного товариства «РЕАЛ БАНК» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію Банку.

Отже, оскільки за відповідним депозитним договором Банк виступає боржником перед заставодавцем за Договором застави № Д-820/09-02-08 від 11.06.2013 р., то звернення стягнення на заставлене майно шляхом списання депозитних коштів поза межами ліквідаційної процедури Банку є неможливим та суперечить положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, відповідачем належними та допустимими доказами факту існування заборгованості не спростовано, доказів погашення суми заборгованості з повернення кредиту (у розмірі 5000000,00 грн.), заборгованості зі сплати процентів (у розмірі 142462,74 грн.) не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 5000000,00 грн., заборгованості зі сплати процентів у розмірі 142462,74 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 135342,47 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 2892,70 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання зі сплати процентів.

Судом встановлено, що позичальник у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положеннями ст.ст. 546,549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидами якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати Банку пеню в розмірі 0,5 відсотків від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При здійсненні розрахунку заявленої до стягнення суми пені позивачем враховано обмеження, встановлені Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за прострочення сплати кредиту за період з 11.06.2014 по 12.06.2014 у розмірі 5205,48 грн. та пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язання зі сплати процентів за період з 06.03.2014 по 12.06.2014 р., у розмірі 2892,70 грн.

В частині вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 132836,99 грн. нарахованої за прострочення сплати кредиту за період з 22.04.2014 по 10.06.2014 р., суд відмовляє, оскільки умовами Договору встановлено термін повернення кредиту 10.06.2014 р., тому днем порушення строків повернення кредиту буде вважатися 11.06.2014 Доказів звернення до відповідача з вимогами про погашення кредиту незалежно від настання кінцевого терміну погашення матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Дослідивши надану відповідачем судову практику, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ-Експрес» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 року по справі № 910/12472/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/12472/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко