Рішення № 45202226, 04.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2015Справа №910/10499/15

За позовом Фізичної особи - підприємця Кирилюк Михайла Васильовича

До Концерну «Техвоєнсервіс»

Про стягнення 5 007 374,23 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Кирилюк М.В.

Хомич А.М. - по дов. № 346 від 21.05.2015

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи - підприємця Кирилюк Михайла Васильовича про стягнення з Концерну «Техвоєнсервіс» 5 007 374,23 грн., з яких: 352 530,00 грн. сплачених за придбання автотехніки, 291 587,74 грн. пені, 359 314,12 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 43 671,37 грн. - 3% річних, 897 670,38 грн. різниці курсу долару США, 62 601,00 грн. збитків, 3 000 000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що протоколом № 197 засідання комісії концерну «Техвоєнсервіс» з продажу військового майна на відкритих торгах від 23.12.2013 позивача визнано переможцем щодо придбання автотехніки у кількості 35 одиниць на загальну суму 1 713 570,00 грн. Позивачем було повністю сплачено за 15 одиниць техніки в розмірі 352 530,00 грн. Згідно протоколу № 2 від 13.01.2014 прийнято рішення про скасування результатів конкурсу від 23.12.2013 протокол № 197. Позивач звертався до відповідача про повернення коштів, проте відповідачем сплачені кошти за майно досі не повернуто. Позивач вказує на те, що кошти на оплату у дол. США були позивачем отримані в борг у Дергільової М.А. за курсом НБУ 7,98 грн. при цьому станом на момент подачі позову курс становить 28,30 грн., а отже відповідач має сплатити різницю. Збитки в розмірі 62 601,00 грн. складаються із процентів, які сплачені позивачем внаслідок укладення кредитних договорів на оплату майна. Також позивач вважає, що йому завдано моральної шкоди, яка оцінена позивачем в розмірі 3 000 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 порушено провадження у справі № 910/10499/15 та призначено справу до розгляду на 21.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10499/15 від 21.05.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання повноваженого представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 27.04.2015, розгляд справи був відкладений на 04.06.2015.

Позивач в судовому засіданні 04.06.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 04.06.2015 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 27.04.2015 та ухвали від 21.05.2015 не виконав.

Відповідачем 04.06.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання повноважного представника який відряджений до м. Львів.

Суд розглянувши подане клопотання відзначає наступне

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити представника у судове засідання.

Доказів того, що керівництво відповідача, яке в силу ст. 28 Господарського процесуального кодексу України може бути представником юридичної особи, не в змозі прийняти участь в судовому засіданні не подано.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Оскільки, наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 04.06.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Наказом генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» № 137 від 02.11.2010 затверджено Положення про порядок продажу на внутрішньому ринку рухомого майна за конкурсом (далі - Положення).

Відповідно до п. 1.2. Положення його дія поширюється на продаж на внутрішньому ринку військового майна, що придатне для подальшого використання, але не може бути застосовано у повсякденній діяльності військ, і надлишкового військового майна (крім нерухомого майна, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин), в тому числі металобрухту і інших вторинних ресурсів, що утворилися у військових формуваннях.

Згідно з п. 4.1. Положення конкурси з продажу майна проводяться безпосередньо у Концерні.

Згідно з п. 4.6. Положення переможець конкурсу визначається на засіданні конкурсної комісії, на якій розглядаються конкурсні пропозиції учасників на основі критеріїв оцінки комерційних (цінових) пропозицій.

Протоколом № 197 засідання комісії Концерну «Техвоєнсервіс» з продажу військового майна на відкритих торгах від 23.12.2013 визнано Фізичну особу - підприємця Кирилюк Михайла Васильовича переможцем надлишкового військового майна у кількості 35 одиниць за ціною 1 713 570,00 грн.

Відповідно до п. 4.11. Положення якщо у термін 5 робочих днів з дня затвердження протоколу проведення конкурсу договір купівлі-продажу не укладений з вини переможця конкурсу, або у зазначений термін згідно з виставленим рахунком-фактурою не перераховані грошові кошти за майно, конкурсною комісією може бути прийняте рішення про скасування результатів цього конкурсу і проведення повторного конкурсу по даному найменуванню майна.

23.12.2013 Концерном «Техвоєнсервіс» було виставлено Фізичній особі - підприємцю Кирилюк Михайлу Васильовичу рахунок-фактуру № 1298 на оплату військового майна в сумі 1 713 570,00 грн.

Згідно з п. 1 конкурсної пропозиції та п. 1.2. протоколу № 197 від 23.12.2013 встановлено термін та умови оплати - протягом 5-ти робочих днів з дати отримання рахунку-фактури у розмірі 100% попередньої оплати.

Відповідачем було перераховано відповідачу кошти в загальному розмірі 352 350,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 1 від 24.12.2013 на суму 20 340,00 грн., № 2 від 24.12.2013 на суму 19 770,00 грн., № 3 від 24.12.2013 на суму 20 220,00 грн., № 4 від 24.12.2013 на суму 20 490,00 грн., № 5 від 214.12.2013 на суму 21 600,00 грн., № 6 від 24.12.2013 на суму 93 690,00 грн., № 7 від 24.12.2013 на суму 22 500,00 грн., № 8 від 24.12.2013 на суму 13 200,00 грн., № 9 від 27.12.2013 на суму 22 500,00 грн., № 10 від 27.12.2013 на суму 13 800,00 грн., № 11 від 27.122013 на суму 20 340,00 грн., № 12 від 27.12.2013 на суму 16 020,00 грн., № 13 від 27.12.2013 на суму 16 020,00 грн., № 14 від 27.12.2013 на суму 16 020,00 грн., № 15 від 27.12.2013 на суму 16 020,00 грн.

В зв'язку з тим, що позивачем не дотримано п. 4.11 Положення , а саме не надійшли грошові кошти у сумі 1 713 570,00 грн. протоколом № 2 засідання комісії кошти Концерну «Техвоєнсервіс» з продажу військового майна на відкритих торгах від 13.01.2014 скасовано результати конкурсу від 23.12.2013, протокол № 197.

Пунктом 4.11.1. Положення визначено, що в разі відмови покупця від отримання товару після перерахування ним коштів на рахунок Концерну, останній протягом шести місяців повертає покупцю отримані кошти за товар. Повернення коштів може відбуватися частками.

Згідно з п. 6 конкурсної пропозиції та п. 1.7. протоколу № 197 від 23.12.2013 встановлено, що в разі відмови покупця від отримання товару після перерахування ним коштів на рахунок концерну останній протягом шести місяців повертає покупцю отримані кошти за товар.

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до відповідача із заявою від 24.04.2014, в якій просив повернути сплачені ним кошти в розмірі 352 530,00 грн. на картковий рахунок, що відкритий у ПАТ «Приватбанк» (зазначено рахунок). Дана заява отримана відповідачем 28.04.2014 вх. № 678, що підтверджується вхідним штампом відповідача.

Відповідач у своєму листі № 225/10/1187-8 від 15.08.2014 зазначив, що повернення коштів не є можливим, оскільки у заяві позивача не зазначені банківські реквізити отримувача.

Матеріали справи свідчать, що не зважаючи на те, що результати конкурсу скасовані відповідачем всупереч Положення сплачені позивачем грошові кошти за військове майно не повернуто.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача сплачених позивачем коштів за військове майно в розмірі 352 530,00 грн.

Позивач в обґрунтування вимог про стягнення з відповідача 897 670,38 грн. різниці курсу долару США зазначає, що ним для оплати військового майна було отримано в борг у Дергільової М.А. кошти в розмірі 25 000,00 дол. США (боргова розписка від 24.12.2013) та на момент їх одержання курс 1 долару США становив 7,98 грн. проте на момент подачі позову курс долару США становить 28,30 грн.

Суд приходить до висновку, що вказані вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не підтверджуються належними та допустимими доказами, відтак задоволенню не підлягають.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за виконані роботи не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення з повернення коштів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 359 314,12 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 43 671,37 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд не погоджується з розрахунками позивача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки вони нараховані на суму в розмірі 1 250 200,00 грн. (352 530,00 грн. сплачені за майно кошти + 897 670,38 грн. різниці курсу долару США) та за період за який прострочення ще не настало.

Так, суд вважає, що нарахування мають здійснюватись на суму в розмірі 352 530,00 грн. оскільки, Положенням встановлений шестимісячний термін повернення коштів, то нарахування має здійснюватись по закінченню цього строку від дати прийняття протоколу № 2 від 13.01.2014 про скасування конкурсу від 23.12.2013, тобто з 13.07.2014.

Суд здійснивши власні розрахунку на суму боргу в розмірі 352 530,00 грн. за період з 13.07.2014 по 25.02.2015 (складання позовної заяви) приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 75 825,26 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 6 606,32 грн. - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог про стягнення збитків від зміни індексу інфляції та 6 606,32 грн. - 3% річних в позові слід відмовити.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 291 587,74 грн. пені слід зазначити наступне

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони не перебувають у договірних відносинах, а оскільки неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 291 587,74 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 62 601,00 грн. збитків, що полягають у виплаті позивачем процентів за кредитними договорами не підлягають задоволенню з огляду на наступне

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі понесених витрат.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивачем не подано доказів в підтвердження існування між позивачем та відповідачем договірних відносин.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків в розмірі 62 601,00 грн. внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідача договірних відносин не подано.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та нібито понесеними збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання.

Позивач зазначає, що позивачу завдано (моральної) шкоди, яка оцінена позивачем в розмірі 3 000 000,00 грн., проте в чому саме вона полягає позивачем не наведено.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій вказаної статті зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено:

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків .

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про спричинення йому моральних чи фізичних страждань, про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу).

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн. не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не підтверджуються належними та допустимими доказами, відтак задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Кирилюк Михайла Васильовича обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну «Техвоєнсервіс» (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 33689867) на користь Фізичної особи - підприємця Кирилюк Михайла Васильовича (44220, Миколаївська область, Любешівський район, с. Ветли, вул. Паркова, 7-а, код 2067510611) 352 530 (триста п'ятдесят дві тисяч п'ятсот тридцять) грн. 00 коп. сплачених за придбання автотехніки, 75 825 (сімдесят п'ять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 26 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 6 606 (шість тисяч шістсот шість) грн. 32 коп. - 3% річних, 6 351 (шість тисяч триста п'ятдесят одна) грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 11.06.2015.

СуддяВ.В. Сівакова