Рішення № 45202085, 27.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2015Справа №910/15057/14

За позовом Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області

до 1) Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про зобов'язання вичини певні дії

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Телецька Я.П.- довіреність б/н від 26.02.2015 року;

від відповідача-1: Ярчак І.С.- довіреність № 247/03 від 11.06.2014 року;

від відповідача-2: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2014 року Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області звернулось з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (надалі - Банк) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про: 1) визнання припиненими (припинення) правовідносин між Управлінням та Банком за договором застави від 05.12.2011р. №55/НКЛ-980/2-041111/400-1 в редакції додаткових угод від 27.12.2011р. №1, від 29.03.2012 №2 до цього договору; 2) визнання припиненими (припинення) правовідносин між Управлінням та Банком за договором застави від 12.02.2013р. №55/НКЛ-980/2-041111/400-2; 3) визнання припиненими (припинення) обтяження рухомого майна перед Банком (повний перелік майна, а саме автомобілів, наведений на 2 сторінці заяви; том 1, а.с.135); 4) зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у встановленому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" порядку подати до держателя або реєстратора Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення обтяження рухомого майна (повний перелік майна, а саме автомобілів, наведений на 2-3 сторінках заяви; том 1, а.с. 135-136) перед Банком і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2014р. №910/15057/14 (суддя Сташків Р.Б.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 р. №910/15057/14 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2014р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2015р. у справі №910/15057/14, рішення Господарського суду м. Києва від 11.08.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2014р. у справі №910/15057/14 скасовано. Справу №910/15057/14 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

У зв'язку з поверненням Вищим господарським судом України справи №910/15057/14 до Господарського суду міста Києва, призначено повторний автоматичний розподіл справи, за наслідками якого справу було призначено на суддю Якименко М.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року справу прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М. та призначено її розгляд на 13.05.2015 року.

06.05.2015 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли документи по справі та заява про зміну (доповнення) предмету позову.

13.05.2015 року через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

13.05.2015 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про зміну предмету позову.

В судове засідання, призначене на 13.05.2015 року представник відповідача-2 не з'явився, хоча про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача-2 у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, а також враховуючи клопотання представника відповідача-1, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 27.05.2015 року.

27.05.2015 року представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 27.05.2015 року судом відмовлено в задоволенні клопотання про надання правових висновків.

В судовому засіданні 27.05.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 27.05.2015 року представник відповідача-1 позовні вимоги не визнав та просив суд їх задоволені відмовити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 27.05.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2011 року між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області (далі по тексту - позичальник, позивач, управління) та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (далі по тексту - кредитодавець, відповідач-1, банк) укладено договір №55/НКЛ-980/2-041111/400 про закупівлю послуг за державні кошти (далі по тексту - Кредитний договір) (том 1, а.с.20-23), відповідно до якого Банк зобов'язувався надати позивачу кредит у вигляді відкличної непоновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 1329110 грн., терміном користування по 04.11.2016р., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,8% річних для придбання автомобілів, а Управління зобов'язувалось здійснювати погашення кредиту, сплачувати проценти та комісію по ньому.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Управлінням та Банком були укладені договір застави від 05.12.2011р. №55/НКЛ-980/2-041111/400-1 (том 1, а.с.68-70) з додатковими угодами до нього від 27.12.2011р. №1 (том 1, а.с.71-71), від 29.03.2012р. №2 (том 1, а.с.73-74) та договір застави від 12.02.2013р. №55/НКЛ-980/2-041111/400-2 (том 1, а.с.75-77) (далі разом по тексту - договори застави), згідно з якими Управління передало в заставу Банку належні Управлінню (придбані у власність за рахунок отриманих по Кредитному договору коштів) автомобілі в кількості 25 шт., перелік яких міститься у додатках №1 до договорів застави.

З матеріалів справи також вбачається, що банківське обслуговування Управління проводилося Банком на підставі договору №550-439/10 про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування від 12.05.2010р. (далі - договір банківського рахунку) (том 1, а.с.92-95), за яким Банк відкрив для Управління поточні банківські рахунки №№26008033190001, 26042033190001, транзитні банківські рахунки №№29027033190001, 29026033190002, 2902503390003, 2902403319004, 29023033190005, 29022033190006 і за яким Банк взяв на себе зобов'язання перед Управлінням відповідно до чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України своєчасно (в день надходження документів) здійснювати усі розрахункові операції.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014р. №107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 28.02.2014р. прийнято рішення №9 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку. Тимчасову адміністрацію в Банку запроваджено строком на три місяці з 03.03.2014р. по 02.06.2014р.

В подальшому, на виконання постанови Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 11.06.2014р. №45 про початок здійснення процедури ліквідації Банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку.

Листом від 05.03.2014р. №48/9-729/Мз на адресу тимчасової адміністрації Банку та на адресу Харківського регіонального відділення Банку Управлінням були направлені платіжні доручення від 05.03.2014р. №2036 про сплату кредиту в сумі 112000 грн., від 05.03.2014р. №2037 про сплату комісії в сумі 1456,51 грн. та від 05.03.2014р. №2038 про сплату процентів в сумі 4516,28 грн. (всього на суму 117972,79 грн.) за Кредитним договором за лютий 2014 року.

Листом від 02.04.2014р. №48/9-1045/Мз позивач направив на адресу тимчасової адміністрації Банку та на адресу Харківського регіонального відділення Банку платіжні доручення від 02.04.2014р. №3025 про сплату кредиту в сумі 112000 грн., від 02.04.2014р. №3026 про сплату процентів в сумі 3416,11 грн., від 02.04.2014р. №3027 про сплату комісії сумі 1456,51 грн. (всього на суму 116872,62 грн.) по Кредитному договору за березень 2014 року.

Листом від 05.05.2014р. №48/9-1368/Мз позивач направив на адресу тимчасової адміністрації Банку та на адресу Харківського регіонального відділення Банку платіжні доручення від 05.05.2014р. №4016 про сплату кредиту в сумі 102434,31 грн., від 05.05.2014р. №4017 про сплату процентів в сумі 1728,14 грн., від 05.05.2014р. №4018 про сплату комісії в сумі 1456,51 грн. (всього на суму 105618,96 грн.) за Кредитним договором за квітень 2014 року.

Проте, усі вищевказані платіжні доручення Банком не були виконані.

Відтак, оскільки кошти Банком не були зараховані на позичковий рахунок позивача, відкритий у Банку, фактично заборгованість за Кредитним договором вищевказаними платіжними дорученнями не була погашена.

Позивач зазначає, що станом на 11.06.2014р. (на момент введення процедури ліквідації у Банку) сумарний баланс (залишок) коштів Управління на всіх рахунках у Банку становив 1842080,40 грн., а станом на 18.06.2014р. сумарний баланс (залишок) коштів складав вже 1848911,46 грн.

Враховуючи те, що Банк не виконав вказані платіжні доручення та не погасив заборгованість позивача перед Банком за кредитним договором, позивач заявою від 18.06.2014р. №48/9-1851/Мз повідомив відповідачів про припинення шляхом зарахування таких зустрічних однорідних вимог: 1) зобов'язань Управління перед Банком за Кредитним договором зі сплати платіжними дорученнями Управління від 05.03.2014р. № 2036, від 05.03.2014р. № 2037, від 05.03.2014р. № 2038, від 02.04.2014р. № 3025, від 02.04.2014р. № 3026, від 02.04.2014р. № 3027, від 05.05.2014р. № 4016, від 05.05.2014р. № 4017, від 05.05.2014р. № 4018 кредиту, процентів і комісії за лютий-квітень 2014 року в сумі 340464,37 грн.; 2)зобов'язань Банку перед Управлінням за договором банківського рахунку з повернення наявних на банківському рахунку №260080331900001 у Банку грошових коштів в сумі 340464,37 грн., належних Управлінню.

Однак, ці суми грошових коштів не були списані з банківського рахунку Управління №260080331900001, відкритого у Банку.

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що листом №7805/021-02 від 16.07.2014р. (том 1, а.с.124-127) Банк повідомив позивача про те, що не може прийняти запропоноване зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки це суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує черговість задоволення вимог кредиторів Банку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що на спірні правовідносини, які виникли між сторонами наприкінці лютого 2014р. у зв'язку з запровадженням тимчасової адміністрації у Банку та продовжилися в червні 2014 року в період процедури ліквідації Банку, поширюється дія статей 602, 1074 Цивільного кодексу України та положень ч.5 статті 36, ч.6 статті 49, статей 51, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній до 11.07.2014р.).

Відповідно до статті 601 ЦК України та частини 3 статті 203 ГК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Разом з тим, пунктом 5 частини 1 статті 602 ЦК України та частиною 5 статті 203 ГК України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

У спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Пункт 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить імперативні приписи, згідно яких законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Зокрема, відповідно до ч.3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 20.04.2014р., чинній на момент направлення позивачем заяви від 18.06.2014р. про зарахування зустрічних однорідних вимог), вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Судом встановлено, що зобов'язання Банку щодо проведення платіжних доручень клієнта (позивача), оформлених та направлених до Банку в березні-травні 2014р. у рамках виконання договору банківського рахунку №550-439/10 від 12.05.2010р., виникли ще до запровадження процедури ліквідації Банку.

За змістом приписів ч.6 статті 49 та ч.ч.1,4 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній до 11.07.2014р.), уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у визначеній черговості. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на норму п.1 ч.6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в обґрунтування свого висновку про непоширення заборони здійснення задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, встановленої п.1 ч.5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на зобов'язання банку з виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників, з огляду на таке.

Дійсно, згідно з п.1 ч.6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене п.1 ч.5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Проте, позивачем не враховано, що зняття обмеження, зазначеного у п.1 ч.5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стосується виключно вкладників банку, з якими банком укладені договори банківського вкладу (депозиту) та банківського рахунку, а згідно з п.4 статті 2 цього Закону під терміном "вкладник" розуміється фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

З огляду на те, що з матеріалів справи не вбачається укладення між позивачем та відповідачем-1 договору банківського вкладу, а Управління не є вкладником в розумінні п.4 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач безпідставно послався на норму п.1 ч.6 статті 36 цього Закону в обґрунтування незастосування до нього обмежень, передбачених на період дії тимчасової адміністрації в Банку.

Відповідно до ч.3 статті 1066 Цивільного кодексу України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Отже, за змістом цієї норми, банк вправі встановлювати передбачені законом обмеження прав клієнта на розпорядження грошовими коштами.

Суд зазначає, що статті 13, 526, 601, 1068 ЦК України та на статті 7,8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" в силу приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли в період дії тимчасової адміністрації в Банку.

Натомість суд зазначає, що згідно з ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

В спірних правовідносинах дія обмеження прав клієнта (позивача), передбаченого статтею 1074 ЦК України, випливає з п.5 статті 602 цього Кодексу, згідно якого не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

Водночас, норма статті 1074 ЦК України цілком узгоджується з імперативними приписами п.п.1,4 ч.5 статті 36, ч.3 статті 46 та ч.6 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній до 11.07.2014р.), якими регламентовано, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом. Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.

Таким чином, після початку процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону.

Відтак, спірний залік передбачатиме індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора банку за рахунок коштів банку, порушуючи встановлений цим Законом порядок та черговість задоволення вимог кредиторів до банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про неможливість зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку, оскільки це призвело б до порушення порядку погашення вимог кредиторів, який встановлений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (аналогічної праової позиції притримується Верховний Суд України у постановах від 03.10.2011 року справи: № 27/292-10 та № 27/291-10, та постанові від 10.10.2011 року у справі № 57/216-10).

Враховуючи вищевикладене, зобов'язання між позивачем та Банком за Кредитним договором не припинені, а тому вимоги про визнання припиненими правовідносини та припинення обтяжень є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки інші вимоги позивача є похідними від вимоги про визнання припиненими правовідносини та припинення обтяжень, то вони також не підлягають задоволенню. Зокрема, відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обов'язок обтяжувача на подачу держателю або реєстратору Державного реєстру заяви про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру, виникає лише після припинення обтяження. Крім того, у розумінні цього Закону Фонд не є обтяжувачем спірних автомобілів, а тому в нього відсутні повноваження на подачу вищевказаної заяви про припинення цих обтяжень.

Щодо заявленого позивачем, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, клопотання про вихід за межі позовних вимог, то суд не знаходить підстав для цього, оскільки не має можливості захистити права і законні інтереси позивача у інший спосіб.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 15.06.2015 року.