Рішення № 45201810, 04.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2015Справа № 910/2555/15-г

за позовом Комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" (КП "Славутська ЖКО")

до 1. Концерну " Військторгсервіс"

2. Міністерства оборони України

3. Концерну "Військторгсервіс" в особі його відокремленого підрозділу Хмельницької філії концерну "Військторгсервіс"

про стягнення 202 092,91 грн.

Головуючий суддя Селівон А.М.

Судді Князьков В.В.

Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: Коробчук Ю.Л. - представник, довіреність №9 від 16.03.2015;

Від відповідача-1: Маяцька С.М. - представник, довіреність №09 від 05.01.2015;

Від відповідача-2: не з'явився;

Від відповідача-3: Маяцька С.М. - представник, довіреність №09 від 05.01.2015;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Славутське житлово-комунальне об'єднання" (КП "Славутська ЖКО") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Концерну "Військторгсервіс", Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс" в особі його відокремленого підрозділу - Хмельницької філії концерну "Військторгсервіс" про стягнення 202 092,91 грн. заборгованості за надані послуги з центрального опалення, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 041,90 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на те, що відповідачі з жовтня 2006 року по теперішній час отримують послуги з централізованого опалення приміщення по вул. Я. Мудрого, 37 у м. Славута, Хмельницька область, проте надані послуги не оплачують та ухиляються від укладення договору про надання вказаних послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2015 порушено провадження у справі № 910/2555/15-г та призначено справу до розгляду на 19.03.2015р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.15р. розгляд справи відкладено на 09.04.15р.

09.04.2015 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2015 розгляд справи відкладено на 28.04.15р.

Ухвалою суду від 28.04.2015 р., враховуючи категорію та складність справи, призначено колегіальний розгляд у складі трьох суддів.

Згідно довідки про автоматизований розподіл справ між суддями від 05.05.2015 року справу № 910/2555/15-г передано для розгляду колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Любченко М.О., Князьков В.В..

Ухвалою від 12.05.15 р. вказану справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Любченко М.О., Князьков В.В., розгляд справи призначено на 20.05.15 р..

В судовому засіданні з 20.05.15 р. по 04.06.15 р. згідно ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва.

В судові засідання 20.05.15 р. та 04.06.15 р. з'явились уповноважені представники позивача, відповідачів 1 та 3.

Уповноважений представник відповідача 2 з'явився в судове засідання 20.05.15 р., в судове засідання 04.06.15 р. - не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 04.06.15 р. відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви в судовому засіданні 20.05.15 р..

До початку судового засідання 19.03.2015 через канцелярію суду представником позивача подано доповнення до позовної заяви №612 від 17.03.2015, в якому представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та заяву № 626 від 18.03.2015р. про повернення надлишково сплаченого судового збору в сумі 457,16 грн..

Доповнення до позовної заяви та заява про повернення надлишково сплаченого судового збору долучені судом до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду 19.03.2015 представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву б/н від 19.03.2015р., в якому відповідач 2 проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що Концерн «Військторгсервіс» є державним господарським об'єднанням, проте згідно п.4.2 Статуту є самостійним суб'єктом господарювання, держава не несе відповідальності за зобов'язаннями Концерну, а Концерн не відповідає за зобов'язаннями держави. Відзив долучений судом до матеріалів справи.

Представником позивача до початку судового засідання 19.03.15 р. через канцелярію суду подана заява № 626 від 18.03.15 р. про повернення надлишково сплаченого судового збору в сумі 457,16 грн., яка долучена судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.03.2015 представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву б/н від 19.03.2015, в якому Концерн «Військторгсервіс» не погоджується з позовними вимогами, посилаючись на те, що жодного договору на постачання комунальних послуг та опалення приміщень площею 233,35 кв.м та 132,80 кв.м за адресою: вул. Я.Мудрого, 37, м. Славута, відповідачами 1 та 3 з позивачем не укладалось, комунальних послуг надано не було, приміщення фактично не опалюються. Отже, на думку відповідача 1 позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Крім того відповідач 1 у відзиві заявив клопотання про застосування судом строку позовної давності. Відзив долучено судом до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 19.03.2015 представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву (без вихідних реквізитів), за змістом якого Міністерство оборони України вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відзив долучено судом до матеріалів справи.

Представником позивача у судовому засіданні подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 19.03.2015.

Подані сторонами документи долучено судом до матеріалів справи.

Через канцелярію суду до початку судового засідання 28.04.15 р. представником відповідача-2 подано доповнення до відзиву на позовну заяву б/н від 07.04.2015, в яких Концерн «Військторгсервіс» зазначає недопустимість одночасного визначення відповідачами в позовній заяві Концерну «Військторгсервіс» та його Хмельницької філії, звертається з клопотанням про застосування строку позовної давності та зазначає про наявність переплати за надані послуги з теплопостачання за адресою: вул. Я.Мудрого, 49, м. Славута, а також посилається на протокол № 198 метеорологічних досліджень від 10.02.11 р. та Акт проведення санітарного обстеження № 225 від 08.04.15 р., відповідно до якого приміщення за адресою вул. Я.Мудрого, 37, м. Славута не опалюються. Доповнення до відзиву долучені судом до матеріалів справи.

Через канцелярію суду до початку судового засідання 28.0.15 р. представником позивача подано доповнення № 2 до позовної заяви вих. № 749 від 07.04.2015, які долучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 20.05.15 р. через канцелярію суду 20.05.2015 представником позивача подано доповнення № 3 до позовної заяви вих. №1082 від 18.05.2015, які долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідачів в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судових засіданнях 20.05.15 р. та 04.06.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Представники відповідачів в судових засіданнях 20.05.15 р. та 04.06.15 р. заперечили проти позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Представник відповідача 1 підтримав заяву про застосування строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідачів 1 та 3, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Положеннями статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області № 46 від 25.01.07 р. «Про впорядкування відносин у сфері надання житлово - комунальних послуг» яким Комунальне підприємство «Славутське житлово-комунальне об'єднання» визначено виконавцем надання житлово - комунальних послуг, 10 січня 2010 р. між Славутською міською радою (замовник) та Комунальним підприємством «Славутське житлово-комунальне об'єднання» (виконавець за договором, позивач у справі) було укладено Договір про надання послуг, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець взяв на себе зобов'язання щодо надання підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності, населенню міста Славута комунальних послуг з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, централізованого опалення, водопостачання та водовідведення, технічного обслуговування зовнішніх мереж вуличного освітлення, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, послуг по вивезенню та утилізації твердих побутових відходів, робіт по озелененню міських територій та утримання зелених насаджень, робіт з благоустрою міста, будівництва та реконструкції мереж вуличного освітлення, реконструкції, капітального і поточного ремонту доріг і тротуарів міста, згідно з відповідними стандартами та іншими нормативно-правовими актами.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги ».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем цих послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробником послуг є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 р., Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р., «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007р.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» та Закону України «Про теплопостачання» енергією є електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для її купівлі-продажу.

З огляду на вищенаведене, позивач на підставі вказаного договору є постачальником в м. Славута Хмельницької області житлово-комунальних послуг, в тому числі послуг з теплопостачання.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві та доповненнях до позовної заяви позивач зазначає, що Комунальним підприємством «Славутське житлово-комунальне об'єднання» надавались послуги з теплопостачання приміщень за адресою: м. Славута, вул. Ярослава Мудрого, 37, в тому числі нежитлових приміщень - магазину «Добробут», опалювальною площею 233,35 кв.м., та магазину «Смак», опалювальною площею 132,80 кв.м., власником яких є держава в особі Міністерства оборони України, і які знаходяться на балансі Хмельницької філії Концерну «Військторгсервіс».

При цьому за твердженнями позивача за адресою м. Славута, вул. Ярослава Мудрого, 37, до приміщення опалювальною площею 233,35 кв.м. ним було надано послуги з централізованого опалення у період з 20.10.2006 р. по 20.11.2014 р. на суму 131 870,22 грн., а до приміщення опалювальною площею 132,80 кв.м. - у період з 20.11.2008 р. по 20.11.2014 р. на суму 70 222,69 грн.. Оскільки відповідачами надані послуги оплачено не було, відтак, за твердженнями позивача, за ними утворилась заборгованість на загальну суму 202 092,91 грн., яку позивач просить стягнути позовній заяві.

На підтвердження наданих послуг позивачем до матеріалів справи долучені копії рахунків за централізоване опалення та підписаних в односторонньому порядку КП «Славутцьке ЖКО» актів приймання - передачі наданих послуг з централізованого опалення за спірний період.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Окрім того суд зазначає, що згідно з пунктом 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, а також відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначаються та регулюються Законом України «Про теплопостачання».

На підставі статті 19 Закону України «Про теплопостачання» діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів. Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку; кількісний показник житлово-комунальних послуг - одиниця виміру для обчислення обсягу отриманої споживачем послуги, визначена відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно з законодавством; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Основою для регулювання взаємовідносин між суб'єктами житлово-комунальних послуг є договір, оскільки згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання послуг, їхні кількісні та якісні показники визначаються договором. Підготувати та надати потенційному споживачу договір є обов'язком виконавця (п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Отже, згідно наведених норм законодавства відносини між споживачем та постачальником теплової енергії мають бути побудовані на основі договору, підставою для стягнення вартості послуг з теплопостачання є договір.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Статтею 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Суд звертає увагу, що пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з централізованого опалення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Судом встановлено за матеріалами справи, що між Комунальним підприємством «Славутське житлово-комунальне об'єднання» та Хмельницькою філією Концерну «Військторгсервіс» було укладено договір № 39 про надання послуг з теплопостачання від 14.10.2011 р., копія якого наявна в матеріалах справи, предметом якого є надання послуг з централізованого опалення приміщення за адресою: м. Славута, вул. Ярослава Мудрого, 49, опалювальною площею 82,0 кв.м.

При цьому позивач звертався до Хмельницької філії Концерну «Військторгсервіс», Концерну «Військторгсервіс» та Міністерства оборони України листами № 244 від 17.11.14 р., № 2448 від 17.11.14 р. та № 2449 від 17.11.14 р. відповідно з пропозиціями щодо укладення додаткової угоди до Договору про надання послуг з теплопостачання № 39 від 14.10.11 р., включивши з її зміст окрім приміщень по вул. Я.Мудрого, 49 м. Славута, також і приміщення за адресою вул. Я.Мудрого, 37, підписати акти приймання - передачі послуг, а також з пропозицією щодо укладення Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території за адресою м. Славута, вул. Я. Мудрого, 49 та 37. Вказані пропозиції повторно надсилались відповідачам листами № 2714 від 16.12.14 р., 2712 від 16.12.14 р. та 2713 від 16.12.14 р. відповідно.

Проте, зазначені листи залишені відповідачами без відповідей, пропозиції щодо укладення договорів прийняті відповідачами не були.

Жодних доказів укладення між сторонами Договору на надання послуг з централізованого опалення приміщень за адресою: м. Славута, вул. Ярослава Мудрого, 37, опалювальною площею 233,35 кв.м.; м. Славута, вул. Ярослава Мудрого, 37, опалювальною площею 132,80 кв.м., в т.ч. судових рішень щодо укладення такого договору в судовому порядку, про стягнення заборгованості за теплопостачання яких подано позивачем даний позов, станом на час проведення судового засідання 04.06.15 р. матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Суд звертає увагу, що недійсність договору з надання послуг з теплопостачання у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Як встановлено судом, в матеріалах справи міститься копія рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.12 р. у справі № 1/5025/837/12 за позовом комунального підприємства „Славутське житлове-комунальне об'єднання", м. Славута до концерну „Військторгсервіс" Міністерства оборони України в особі Хмельницької філії концерну „Військторгсервіс", м. Хмельницький про стягнення 166143,51 грн., з яких: 143958,95 грн. основного боргу; 4417,09 грн. пені; 6303,54 грн. 3% річних та 11463,93 грн. інфляційних нарахувань, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки позивачем не подано належних доказів на підтвердження факту надання послуг з теплопостачання відповідачу.

Предметом зазначеного позову є стягнення з відповідача - Концерну «Військторгсервіс» в особі Хмельницької філії заборгованості за надані послуги з теплопостачання. При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наявність рахунків за послуги з теплопостачання до приміщень по вул. Я.Мудрого, 37, м. Славута в магазині «Добробут» та магазині «Смак», а саме: за вересень - грудень 2011 р, березень - серпень 201 1 р, січень 2011 р., січень - грудень 2010 р., січень - лютий 2012 р. тощо.

При цьому оскільки зі змісту вказаного рішення господарського суду Хмельницької області не вбачається конкретних періодів («з»-«по»), за які надавались послуги з теплопостачання та згідно з якими в зв'язку з неоплатою здійснені нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат, неможливо дійти висновків про тотожність предметів спору за даними справами, зокрема, в частині надання послуг за період з 01.05.09 р. по 31.03.12 р., що в свою чергу унеможливлює посилання на вказане рішення як на преюдицію згідно частини 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд зазначає, що доказів, які б підтверджували фактичне надання Хмельницькій філії концерну „Військторгсервіс" теплової енергії, а саме жодних підписаних відповідачами актів приймання-передачі робіт на підтвердження наданих послуг з теплопостачання відповідачу з адресою вул. Я.Мудрого, 37, м. Славута до спірних приміщень опалювальною площею 233,35 кв.м. та опалювальною площею 132,80 кв.м, позивачем суду не надано.

Зважаючи на той факт, що акти приймання - передачі наданих послуг робіт та інші первинні документи на підтвердження умов надання послуг з теплопостачання, а також порядку їх надання, позивачем суду не надані, за відсутності укладеного між сторонами договору надання послуг з теплопостачання, суд позбавлений можливості забезпечити всебічне, об'єктивне і повне з'ясування та дослідження прав і обов'язків сторін, причин виникнення спору, зокрема, шляхом дослідження належних доказів, за умови вжиття всіх передбачених законом заходів для з'ясування дійсних обставин справи.

При цьому судом критично оцінюються надані позивачем в якості доказів рахунки за централізоване опалення за адресою вул. Я.Мудрого, 37, м. Славута оскільки вказані рахунки надсилались позивачем одночасно кільком суб'єктам господарювання - Концерну «Військторгсервіс», ПП Говоркова, ПП Куліш та ПП Штангрет, отже, не можуть бути безперечним та достатнім доказом нездійснення відповідачем своїх обов'язків.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного надання Хмельницькій філії концерну „Військторгсервіс" теплової енергії на вказані об'єкти, зокрема, неможливо встановити ні обсяги наданих послуг, ні строки їх надання, та, відповідно підтвердити кількісні показники та визначити терміни їх оплати.

Суд не приймає доводи позивача, викладені в позові, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема, відсутністю договору, укладеного між сторонами про надання послуг з теплопостачання до приміщень за адресою: м. Славута, вул. Ярослава Мудрого, 37, опалювальною площею 233,35 кв.м.; м. Славута, вул. Ярослава Мудрого, 37, опалювальною площею 132,80 кв.м., і відсутністю належних доказів, що підтверджували б надання послуг з теплопостачання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, господарський суд позбавлений можливості встановити та дослідити необхідні для ухвалення обґрунтованого рішення обставини справи та правовідносини сторін, а тому вважає за необхідне та правомірне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Щодо заявленого відповідачем-1 клопотання про застосування строків позовної давності, то суд зазначає, що відповідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, приймаючи до уваги факт недоведеності позовних вимог про стягнення заборгованості та відсутність правових підстав для задоволення позову, заява відповідача-1 про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з 20.11.2008 р. по 02.02.2015 р. задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Крім цього, судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви надмірно сплачено судовий збір за її подання, й в процесі розгляду справи позивачем подано заяву № 626 від 18.03.15 р. про повернення надмірно сплаченого збору в сумі 457,16 грн..

З 01 листопада 2011 року правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн., тобто за подання даного позову позивачу необхідно було сплатити 4 041,86 грн. судового збору.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову сплачено платіжним дорученням №2132 від 09.12.2014 р. сплачено 4 499,06 грн. судового збору, отже переплата складає 457,20 грн..

Згідно приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст. 7). У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Повернення надлишково сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: - в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або - в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або - в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету України.

Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

За вказаних обставин суд вважає за необхідне повернути Комунальному підприємству "Славутське житлово-комунальне об'єднання" (КП "Славутська ЖКО") надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 457,16 грн., в розмірі, зазначеному позивачем у відповідній заяві.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 4, 7 Закону України «Про судовий збір», суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Повернути Комунальному підприємству «Славутське житлово-комунальне об'єднання» (30000, Хмельницька обл., м. Славута, вул. Миру, 14 А, код ЄДРПОУ 34432514) з Державного бюджету України суму 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. 16 коп. надмірно сплаченого судового збору, перерахованого згідно платіжного доручення № 2132 від 09.12.2014 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/2555/15.

Дане рішення є підставою для повернення надмірно сплаченого судового збору з Державного бюджету України.

Для вирішення питання про повернення судового збору позивач має звернутись до органів Державної казначейської служби України.

Повний текст рішення складений та підписаний 12 червня 2015 р.

Головуючий суддя А.М.Селівон

Судді В.В.Князьков

М.О.Любченко