Рішення № 45201262, 18.06.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.06.15р. Справа № 904/3663/15

За позовом Прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-5553-ОД від 24.06.2014 у загальному розмірі 33 714 грн. 46 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від прокурора: Шайтанова М.Г. (довіреність № 05/2-1161вих-15 від 08.04.2015)

від позивача: Панков В.В. - спеціаліст-юрисконсульт ( довіреність №10 від 15.04.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області (далі - позивач), в якому просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-5553-ОД від 24.06.2014 у загальному розмірі 33 714 грн. 46 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 30 220 грн. 64 коп. - основний борг;

- 3 493 грн. 82 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-5553-ОД від 24.06.2014 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з червня 2015 року по березень 2015 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 30 220 грн. 64 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.8. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 21.10.2014 по 20.04.2015 в сумі 3 493 грн. 82 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 18.05.2015.

Прокурор та представник позивача у судове засідання 18.05.2015 з'явилися, але вимоги ухвали суду від 29.04.2015 не виконали та просили суд надати час для уточнення позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання 18.05.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 29.04.2015 не виконав. При цьому, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994525355233 (4908902296600), яке повернуло до господарського суду з відміткою про отримання ухвали суду відповідачем особисто.

Ухвалою суду від 18.05.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

У судове засідання 18.06.2015 з'явився прокурор та представник позивача.

Так, у судовому засідання прокурор виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити. Також, у судовому засіданні представником позивача було повідомлено, що заборгованість за спірним договором у відповідача на теперішній час збільшилась, але для підготовки відповідної заяви та здійснення розрахунку необхідний час, а строк вирішення спору у даній справі закінчується 28.06.2014, а отже часу, що залишився, не вистачить для підготовки та подання відповідної заяви у рамках даної справи, а отже позивач просив суд розглянути справу, виходячи із тих позовних вимог, що заявлені прокурором у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 18.06.2015 повторно не зявився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 18.05.2015 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 29.05.2015 "за закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 29.04.2015 та від 18.05.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за адресою його реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за адресою його реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права прокурора та позивача на розумний строк розгляду їх справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 18.05.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.04.2015 та неотримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за адресою своєї реєстрації.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності їх представників, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обовязок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх субєктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обовязок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Так, відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Держава зацікавлена в належній поведінці субєктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності. А відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями державного майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду із даним позовом, оскільки несплата орендної плати призводить до ненадходження коштів до державного бюджету, що порушує економічні інтереси держави.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із частинами 1, 5 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Отже, системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивача.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Представник позивача 18.06.2015 відзначив, що у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

24.06.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Дніпропетровській області (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-5553-ОД (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення, реєстровий номер РМЙЙМК 082 (далі - майно) загальною площею - 94,3 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває на балансі Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 13 лютого 2014 року і становить за незалежною оцінкою 653 861 грн. 00 коп. (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення кафе без продажу підакцизної групи товарів. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється.

Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 24 червня 2014 року по 23 червня 2015 року включно (пункт 10.1. договору).

Відповідно до пункту 10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Доказів повернення майна з оренди, а також доказів розірвання або припинення договору оренди сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-5553-ОД від 24.06.2014, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання передачі майна.

24.06.2014 на виконання умов договору між орендодавцем (позивачем) та орендарем (відповідачем), за погодженням з балансоутримувачем, було підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого державного майна - нежитлового вбудованого приміщення, загальною площею - 94,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та перебуває на балансі Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова".

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 24.06.2014, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду приміщення загальною площею - 94,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати.

Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - квітень 2014 року 4 629 грн. 60 коп.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно чинного законодавства.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3. договору).

Згідно з пунктом 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж:

- 70% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 3 240 грн. 72 коп.;

- 30% балансоутримувачу у розмірі 1 388 грн. 88 коп. щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним.

Вказаний пункт договору кореспондується з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, згідно з пунктом 5.4. договору відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем умови договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати позивачу за період користування орендованим майном з червня 2015 року по березень 2015 року у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 30 220 грн. 64 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.6. договору.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо сплати орендної плати у визначені договором терміни, відповідачем, починаючи з липня 2014 року, порушуються, орендна плата у повному обсязі не вноситься.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату за період з червня 2014 року по березень 2015 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 30 220 грн. 64 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період сумі 30 220 грн. 64 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за вказані періоди, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-5553-ОД від 24.06.2014, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 30 220 грн. 64 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладенні договору сторони домовились, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 21.10.2014 по 20.04.2015 в сумі 3 493 грн. 82 коп.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви прокурором, судом встановлено, що він здійснений у відповідності до вимог законодавства, умов договору та з урахуванням фактичних обставин справи, арифметично проведений правильно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим, а вимоги прокурора про стягнення пені такими, що підлягають задоволенню в сумі 3 493 грн. 82 коп.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в т.ч. органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (пункт 11).

Враховуючи викладене, відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повній сумі як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, та стягується з останнього в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Центральна, 6; ідентифікаційний код 13467337) 30 220 грн. 64 коп. - заборгованості з орендної плати, 3 493 грн. 82 коп. - пені.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, ідентифікаційний код 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, КБКД 22030001) судовий збір в розмірі 1 827 грн. 00 коп.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко