Постанова № 45200947, 16.06.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року Справа № 914/60/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Глос О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМіського комунального підприємства "Золочівтеплоенерго"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.03.2015у справі№ 914/60/15 Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доМіського комунального підприємства "Золочівтеплоенерго"про стягнення 1111291,68 грн.за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

30.12.2014 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Міського комунального підприємства "Золочівтеплоенерго" заборгованості в розмірі 898264,65 грн., 107903,94 грн. - інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 35805,37 грн., пені - 69317,72 грн.

Позов вмотивований порушенням відповідачем строків виконання грошових зобов'язань згідно з договором купівлі - продажу природного газу №13/2909-БО-21, приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач у запереченні від 06.02.2015 на позов вказав, що несвоєчасна сплата заборгованості зумовлена збитковістю тарифів на теплову енергію, несвоєчасними розрахунками Державного бюджету з відшкодування різниці в тарифах та бюджетних установ і організацій, якими є 80% споживачів підприємства. Окрім цього відповідач зазначив, що з жовтня 2013 року припинив господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, оскільки в оренду передані всі котельні, що знаходились на балансі підприємства для виробництва теплової енергії на альтернативному паливі; станом на 31.05.2013 сплатив заборгованість за даним договором 64,4% від загального обсягу поставленого природного газу, а з червня 2013 усі рахунки були заблоковані на виконання рішення суду, в зв'язку з чим просив зменшити розмір пені на 90 %. В підтвердження складного фінансового стану відповідач надав копію звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014 року та копію балансу станом на 30.09.2014.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.02.2015 (суддя М.Синчук) позов задоволено повністю; стягнуто з Міського комунального підприємства Золочівтеплоенерго на користь позивача 898264,65грн. основного боргу, 69317,72грн. пені, 107903,94грн. інфляційних втрат, 35805,37грн. 3 % річних та 22225,83грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 (судді: Гнатюк Г.М. головуючий, Кравчук Н.М., Плотніцький Б.Д.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обгрунтованість.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міське комунальне підприємство "Золочівтеплоенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову та рішення в даній справі в частині стягнення пені в сумі 69317,72 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про зменшення розміру пені на 90% та стягнення з відповідача 6931,77 грн. пені.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, статті 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якими судом надано право на зменшення розміру неустойки, оскільки суди при прийнятті рішень неповно встановили обставини справи, не дослідили і не врахували надані скаржником докази щодо винятковості обставин, які дають підставу для зменшення розміру пені, а саме, ступінь виконання зобов'язання за вказаним договором, майновий стан відповідача, збитковість його діяльності, невідшкодована різниця в тарифах на теплову енергію; повне припинення відповідачем господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії з жовтня 2013 року, арешт усіх рахунків скаржника з червня 2013 року. Окрім цього скаржник зазначає, що в аналогічних справах за участю тих же сторін суди визнали обставини, за яких МКП "Золочівтеплоенерго" не мав змоги провести оплату за спожитий природний газ, винятковими.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 28.12.2012 сторонами був укладений договір № 13/2909-БО-21 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого, продавець (позивач) зобовязався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу, а покупець (відповідач у справі) зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору, продавець зобовязався передати покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013. газ обсягом 1800,00 тис.куб.м.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за поставлений газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 7.2 договору, у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судами також встановлено, що позивач свої зобов'язання згідно з договором виконав повністю та передав у власність відповідачу природного газу в 2013 році на загальну суму 2526264,65грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, долучених до позовної заяви.

Відповідач свої зобов'язання щодо сплати суми заборгованості перед позивачем виконав з порушенням встановленого договором строку виконання, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Міського комунального підприємства "Золочівтеплоенерго" заборгованості за період січень 2013 року квітень 2013 року в розмірі 898264,65 грн., 107903,94 грн. - інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 35805,37 грн., пені - 69317,72 грн.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність та обгрунтованість позовних вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції, розглянувши наведені у клопотанні про зменшення пені на 90% доводи, вказав, що фінансування відповідача за рахунок державного бюджету України не може бути підставою для зменшення позовних вимог, оскільки, за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання; разом з цим, позивач надав суду належні докази, якими він обгрунтовує свої позовні вимоги, відповідач, всупереч вимогам Господарського процесуального кодексу України, не подав господарському судів доказів, які спростовують вимоги позивача; розмір на який відповідач просить зменшити пеню (90%) не є співрозмірним, в контексті інтересів позивача та відповідача; враховуючи принцип справедливості та розумності, інтереси позивача та розмір збитків завданих відповідачем позивачу, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% в повному обсязі відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України;

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначив, що викладені у апеляційній скарзі доводи позивача є необґрунтованими, обставини щодо відсутності підстав для зменшення належної до стягнення пені були належно досліджені місцевим господарським судом, та відображені у його рішенні, відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За статтями 525, 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Із змісту вказаної статті вбачається, що господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Згідно зі статтями 4-2, 43, пунктами 2 і 3 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України правосуддя здійснюється на засадах рівності учасників судового процесу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а рішення відповідно до його частини має містити стислий виклад заяв, пояснень, клопотань сторін, обставини справи, встановлені господарським судом, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, відповідно за статтею 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути викладено, зокрема, підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні клопотання про зменшення розміру належних до стягнення пені, застосував приписи частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши при цьому доводи та докази відповідача на підтвердження винятковості даного випадку, інтереси сторін, причини неналежного виконання, обставини, що вплинули на виконання зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання, поведінку винної сторони тощо, виклав відповідні обставини та висновки у судовому рішенні.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції погодився з вказаними висновками місцевого господарського суду, зазначивши про це в постанові та, відповідно, відхиливши доводи апеляційної скарги, як такі, що спростовуються змістом рішення суду першої інстанції.

Судова колегія зазначає, що за приписами пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Зменшення неустойки є правом суду, а, враховуючи положення статей 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно містити обґрунтовану оцінку того, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної пені таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо, з викладенням відповідних обставин.

Господарські суди попередніх інстанцій дослідили наведені відповідачем доводи та докази, що вбачається зі змісту судових рішень.

Таким чином, доводи відповідача щодо порушення попередніми судовими інстанціями вимог частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, неповного з'ясування обставин справи не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та суперечать змісту рішення та постанови.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та обєктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, виклали відповідні обставини та мотиви застосування правових актів у судовому рішенні, а їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Доводи скаржника про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать змісту судових рішень; зводяться до переоцінки обставин належно встановлених судами, підстав для скасування судових рішень з підстав, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті відстроченого судового збору за перегляд касаційної скарги слід віднести на Міське комунальне підприємство "Золочівтеплоенерго", стягнувши з нього до Державного бюджету України 609 грн. судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міського комунального підприємства "Золочівтеплоенерго" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі № 914/60/15 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 09.02.2015 залишити без змін.

Стягнути з Міського комунального підприємства Золочівтеплоенерго (80700, Львівська область, Золочівський район, м. Золочів, вул. Шашкевича, буд. 28; код ЄДРПОУ 20808336) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Печерському районі м.Києва, 22030004, код ЄДРПОУ 38004897, рах. № 31211254700007, ГУ ДКСУ у м.Києві, код банку 820019) 913,50 грн. судового збору за перегляд касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ.

ГоловуючийЛ. Рогач

Судді І. Алєєва

О. Глос