Ухвала суду № 45200269, 03.06.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

Справа № 817/741/15

03 червня 2015 року м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кравчук Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія "Вектор Плюс" доВідділу державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції, третя особа ОСОБА_1 про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції, третя особа ОСОБА_1, про визнання протиправним арешту на нерухоме майно: квартира загальною площею 95,9 кв.м., житловою площею 46,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, накладеного постановою АН007227 від 09.12.2009 року Відділом державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції, постановою б/н 06.05.2010 року Відділу державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції, постановою №28311926 від 23.08.2013 року Відділу державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції.

Ухвалою суду від 23.03.2015 року відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання призначене на 03.06.2015 року представники сторін не зявились. Представник позивача та представник третьої особи надіслали суду заяви про розгляд справи за відсутності свого представника. Представник відповідача, два жди повідомлений судом належним чином в судове засідання не зявився, будь яких клопотань чи заяв суду не надіслав.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Юрисдикція адміністративних судів згідно із частиною 1 статті 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно із пунктом 1 частини 2 цієї ж статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Позивач в позові стверджує, що оскільки його майнове право як заставодержателя/іпотекодержателя є пріоритетним перед іншими кредиторами, і він не являється стороною виконавчих проваджень, в ході яких було накладено арешт на майно, яке передано в іпотеку та заставу Банку, тому заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" № 3 від 13 грудня 2010 року судам розяснено, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими статтею 181 КАС України.

Так, ч. 1 ст. 181 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження", визначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження", закріплено перелік осіб, які є учасниками виконавчого провадження, серед них: державний виконавець; сторони (стягувач і боржник); представники сторін; експерти; спеціалісти; перекладачі; суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання, а також визначено коло осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, серед них: поняті; працівники органів внутрішніх справ; представники органів опіки і піклування; інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, позивач Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" не є ані учасником виконавчого провадження, ані особою, яка залучається до проведення виконавчих дій. Тобто, в межах спірних правовідносин, на які поширюються особливості розгляду, передбачені ст. 181 КАС України, позивач не є тією особою, якій закон надає право на звернення до адміністративного суду із позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.

У п. 19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" № 3 від 13 грудня 2010 року, судами при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не повязані зі спором про право на це майно.

У даному випадку заявлені позовні вимоги вказують на спір, який виник у звязку з правом на заставлене майно, на яке державним виконавцем накладено арешт.

У ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", зазначено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця.

Отже із аналізу зазначених статтей 54 і 60 Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що єдиним способом захисту прав заставодержателя у межах виконавчого провадження, де останній не є а ні стороною а ні іншим учасником виконавчих дій, є звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Тобто, арешт державним виконавцем майна (в т.ч. і вчинення ним дій, які спрямовані на його застосування), не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки як вбачається з матеріалів справи, предметом спору та обєктом судового захисту є саме право застави майна.

Вимоги заставодержателя про звільнення заставленого майна з-під арешту мають цивільно-правову природу і підлягають захисту способами, визначеними Цивільним кодексом України для захисту майнових прав, а вирішення такої справи потребує зясування наявності цивільного права на майно у сторін спору.

Таким чином, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, який повинен вирішуватися в порядку цивільного чи господарського судочинства (в залежності від субєктного складу сторін спору) згідно ч. 2 ст. 114 ЦПК України чи ст. 16 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статей 1, 4, 17 КАС України, спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За таких обставин, вказаний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції шляхом ініціювання питання про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 51, 112, 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Закрити провадження в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія "Вектор Плюс" до Відділу державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції, третя особа ОСОБА_1, про визнання протиправним арешту на нерухоме майно: квартира загальною площею 95,9 кв.м., житловою площею 46,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, накладеного постановою АН007227 від 09.12.2009 року Відділом державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції, постановою б/н 06.05.2010 року Відділу державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції, постановою №28311926 від 23.08.2013 року Відділу державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції.

2. Копію ухвалинадіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом пяти днів з дня її проголошення, а в разі постановлення ухвали у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, - протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Кравчук Т.О.