Постанова № 45200252, 11.06.2015, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2015 р. Справа №818/1151/15

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кравченка Є.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Прімової-Крикуненко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі - відповідач), в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

- скасувати наказ Управління Державної міграційної служби у Сумській області від 31 грудня 2014 року № 170 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Сумській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення, на думку позивача, не має під собою правового підґрунтя, є завідомо неправомірним, субєктивним та суперечливим.

Позивач впевнена, що відсутність правового захисту з боку України, становить відносно неї загрозу у застосуванні тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання у країні походження, у разі виїзду.

Позивач зазначає, що у 2012 році їй вже було відмовлено у наданні статусу біженця, проте нові обставини та докази, на які посилається позивач, свідчать про необхідність оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову.

У письмовому запереченні, поданому до суду зазначив, що побоювання позивача є необґрунтованими та не підтверджені переконливими доказами.

ОСОБА_3 не навела достовірних фактів щодо можливих особистих переслідувань її в країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам пунктів 1 та 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідач вважає, що УДМС України в Сумській області було належним чином проаналізовано всі подані заявницею відомості про її особу та причини звернення за захистом, і тому на підставі статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» було прийнято обґрунтоване рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 прибула в Україну 07.04.2008 легально за безвізовим режимом залізничним транспортом за маршрутом Мінськ - Київ по дійсному паспорту громадянки ОСОБА_4 Білорусь МР № 2204825.

Вперше з заявою про визнання біженцем позивач звернулась до сектору міграційної служби Держкомнацрелігій України в Сумській області 11.01.2010.

29.01.2010 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця оскільки її заява є очевидно необґрунтованою. Апеляційна скарга громадянки ОСОБА_5 на вищевказане рішення була направлена до Окружного адміністративного суду м. Києва. У звязку з введенням в Україні інституту додаткового захисту позовна заява була відкликана та 30.05.2012 позивач повторно звернулась до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України № 495-12 від 17.09.2012 ОСОБА_5 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Вищевказане рішення було оскаржене позивачем у судовому порядку та залишене без змін судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

11 грудня 2014 року ОСОБА_3 знову звернулась до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у звязку з новими обставинами, які виникли під час її перебування в Україні та через які її життю та свободі загрожує небезпека у разі повернення до країни походження (а.с. 93-95, т. 1).

31.12.2014 відповідачем було складено висновок щодо прийняття рішення по відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки ОСОБА_4 Білорусь ОСОБА_3 (а.с. 88-91, т. 1).

На підставі вказаного висновку УДМС України в Сумській області прийнято наказ "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" від 31.12.2014 № 170 (а.с. 96, т. 1).

Повідомленням від 06.01.2015 № 1 позивача було проінформовано про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у звязку з тим, що її заява є очевидно необґрунтованою, тобто відсутні умови, зазначені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 12, т. 1).

У заяві від 11.12.2014 ОСОБА_3 просить визнати її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у ОСОБА_4 Білорусь їй загрожує небезпека щодо свободи та незаконне позбавлення волі через політичні уподобання та її роботу у фірмі "Діасфуд", яка надавала допомогу опозиційним партіям та рухам, виконання доручень керівника фірми, повязаних із акціями протесту та закликами до них, а також нелюдське поводження, тортури через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки відносно працівників фірми йде кримінальне переслідування.

Однією із нових обставин, на які посилається позивач, є те, що її подруга ОСОБА_6, яка разом з нею працювала у фірмі "Діасфуд" і також зверталась за захистом в Україні, в жовтні 2014 року повернулась до Білорусі та була заарештована, їй було предявлено обвинувачення за частиною 3 статтею 233 КК ОСОБА_4 Білорусь, про що свідчать постанови слідчих про затримання ОСОБА_6 та про відмову у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу (а.с. 44, 45, т. 2).

Водночас, відмовляючи позивачу у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у висновку від 31.12.2014 відповідач посилається на те, що заявниця не надала будь-яких підтверджень або доказів щодо арешту та утримання під вартою в Білорусі ОСОБА_6.

Також, у заяві-анкеті позивач зазначила, що побоюється переслідувань з боку влади Білорусі за її участь у акціях на підтримку Євромайдану під час перебування в Україні.

З листа-підтримки волонтерів Ірпінського військового шпиталю від 15.03.2015 вбачається, що ОСОБА_3 з вересня 2014 року працює волонтером у Ірпінському військовому шпиталі (а.с. 58, т. 1). Функціональні обовязки позивача, як волонтера, полягають у наданні психологічної допомоги окремим особам, закупівлі необхідних товарів тощо.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивач нагороджена Патріархом Київським та всієї Руси-України Філаретом медаллю "За жертовність і любов до України" (а.с. 106, т. 1).

На думку позивача, у звязку з тим, що в даний час вона працює волонтером у військовому шпиталі, де лікується військовослужбовці із зони АТО, їй загрожує небезпека через те, що влада Білорусі може прирівняти її діяльність до допомоги іноземним військовослужбовцям та звинуватити в найманстві.

У висновку про відмову у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту УДМС у Сумській області зазначає про необґрунтованість таких побоювань позивача, оскільки конкретних фактів, які підтверджують переслідування білоруських громадян, що розділяють думку українського народу щодо майбутнього своєї країни та підтримували українців під час подій на Євромайдані, ОСОБА_3 не надала.

Ще однією новою обставиною, на яку позивач посилається при клопотанні щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лист прокуратури Сумської області від 27.03.2013 № 14/2342-09, в якому зазначено, що при вивченні в прокуратурі області отриманих матеріалів, встановлено, що протиправні дії, за вчинення яких вимагається видача ОСОБА_6 та ОСОБА_3, за законодавством України є не екстрадиційними, у звязку з чим їх затримання на підставі ст. 61 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року не проводилось (а.с. 59, т. 2).

Проте, при складанні висновку від 31.12.2014 відповідачем вказаний факт не був досліджений та взятий до уваги.

Не погоджуючись із позицією відповідача про відсутність підстав для оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходить з наступного.

Частиною 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (№3671-VI від 08.07.2011, далі - Закон) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону встановлено:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Аналіз вказаних вище норм дає суду підстави дійти висновку про обов'язок відповідача при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб які претендують на отримання статусу біженця, так і до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Відповідач вказує, що заява позивача є очевидно необґрунтованою, тобто відсутні умови, зазначені п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Вказаного висновку відповідач дійшов у звязку з тим, що ОСОБА_3 не навела достовірних фактів щодо можливих особистих переслідувань її в країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, які б ґрунтувалися на реальних подіях.

Слід відмітити, що згідно правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеній у постанові Пленуму №1 від 25.06.2009, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Суд не приймає до уваги судження відповідача щодо того, що обов'язок доказування можливого переслідування та загрози її життю та безпеці покладено на особу, яка звертається до органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з наступних підстав.

Частиною 11 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісті ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що орган міграційної служби приймає рішення за наслідками розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише після всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, тобто, саме на орган міграційної служби законодавством покладено обов'язок щодо проведення збору та аналізу інформації про обставини, вказані заявником.

Крім того, рішення за наслідками розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повинно бути обґрунтованим.

Проте, в порушення зазначених вимог Закону відповідачем при розгляді заяви позивача не було проведено належної перевірки, збору та аналізу інформації щодо нових обставин вказаних самим заявником, а отже прийнято необґрунтоване та передчасне рішення.

На думку суду та враховуючи викладені обставини, наказ Управління Державної міграційної служби у Сумській області від 31 грудня 2014 року № 170 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобовязання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, то у її задоволенні слід відмовити, оскільки суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції суб'єкта владних повноважень, надані йому законом та іншими нормативно-правовими актами, в тому числі зобов'язувати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із чинним законодавством можуть здійснюватися тільки суб'єктом владних повноважень, зокрема Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області.

Натомість суд вважає, що задля забезпечення повного захисту прав та інтересів саме позивача на відповідача слід покласти обов'язок повторно розглянути подану позивачем заяву-анкету від 11.12.2014 № 0013 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та додані до неї документи.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби у Сумській області від 31 грудня 2014 року № 170 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Сумській області повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_3 від 11.12.2014 № 0013 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та додані до неї документи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) Є.Д. Кравченко

З оригіналом згідно

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст постанови складений та підписаний 16.06.2015.