Постанова № 45199892, 17.06.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року 810/1719/15

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

21 квітня 2015 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія» (ТОВ «Експансія», товариство) із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 1 грудня 2014 року №0002942200 та №0002952200.

Зазначали, що викладені за результатами проведеної перевірки висновки не відповідають дійсним обставинам здійснення господарської діяльності позивачем, наголошували на реальності операцій із ТОВ «Альфа - Київбуд» та правомірності включення сум податку на додану вартість за наслідками таких операцій до податкового кредиту. Вказували, що висновки ДПІ про те, що товариством записи у книзі обліку розрахункових операцій здійснювались на наступний день ґрунтуються на тому, що до такої книги були внесені виправлення; при цьому, стверджували, що чинне законодавство дозволяє здійснювати виправлення записів у книзі обліку розрахункових операцій. Звертали увагу, що Інспекцією при прийнятті рішення про застосування фінансових санкцій не враховано строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв’язку із цим, просили визнати оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати їх.

8 червня 2015 року представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав усні пояснення, а також заявив клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судові засідання 28 травня 2015 року та 8 червня 2015 року не з’явився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно; про причини неявки суд не повідомив. Тому судом, зважаючи на відсутність потреби заслухувати свідка чи експерта, на підставі положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольною ухвалою від 8 червня 2015 року, вирішено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Документи, що витребовувалися судом ухвалою про відкриття провадження від 18 травня 2015 року у податкового органу - відповідачем до суду не надано. Крім того, суд звертає увагу, що відповідач, належним чином повідомлений про дати, час і місце судового розгляду у судові засідання двічі не з’явився, причин такої неявки не повідомив. Також не подано і заперечень на позовну заяву.

Дослідивши докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи із такого.

Як видно з Акта №521/10-13-22-01-121/32294905 від 13 жовтня 2014 року, у період з 16 червня 2014 року по 29 вересня 2014 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Експансія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року (т.1 а.с.15-44).

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, товариством порушено вимоги:

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 625357 грн.;

- підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за січень, лютий, квітень 2012 року в розмірі 759 грн.;

- частини першої пункту 1 статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в результаті чого встановлено заниження суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за січень, лютий, квітень 2012 року в розмірі 2045 грн.;

- пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637, а саме: несвоєчасне оприбуткування готівки в сумі 49793,72 грн. в книгах обліку розрахункових операцій №1013012278, зареєстрованої 23 серпня 2013 року, та №1013005586/4, зареєстрованої 3 липня 2012 року.

Не погоджуючись із висновками Акта перевірки, позивачем подано до ДПІ заперечення на нього (т.1 а.с.104-109).

Листом від 26 листопада 2014 року №13125/10/10-13-22-01-117 Інспекцією повідомлено ТОВ «Експансія», що висновок Акта перевірки залишено без змін (т.1 а.с.225-228).

На підставі Акта перевірки позивача 1 грудня 2014 року ДПІ прийнято наступні податкові повідомлення-рішення, які оскаржуються у цьому випадку:

- №0002942200, яким збільшено суму грошового зобов’язання із податку на додану вартість у розмірі 625357 грн. за основним платежем і у сумі 312679 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.11);

- №0002952200, згідно якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 248968,60 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки (т.1 а.с.12).

Щодо податкового повідомлення-рішення №0002942200 від 1 грудня 2014 року, судом встановлено наступне.

Вказане рішення винесене на підставі висновків Інспекції щодо порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 625357 грн., зокрема за червень 2013 року, у зв’язку із твердженням про безпідставне формування податкового кредиту, задекларованого в деклараціях з податку на додану вартість за рахунок сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Альфа - Київбуд» (а.с.33).

При цьому, у Акті перевірки вказано, що товариством «Експансія» не надано до перевірки звітів, висновків, розшифровок, інших документів, які б підтверджували отримання поліграфічної продукції; невідомо в чому саме полягали послуги і їх зв'язок із господарською діяльністю такого платника податку (а.с.32).

Із матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія» є юридичною особою, зареєстроване 2 грудня 2002 року, тобто є суб’єктом господарської діяльності (т.1 а.с.45-46).

Основним видом діяльності товариства є: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

У ході судового розгляду встановлено, що 1 червня 2013 року між ТОВ «Експансія» та ТОВ «Альфа-Київбуд» укладено договір надання послуг №01/06-У (т.1 а.с.49-53), за умовами якого виконавець (ТОВ «Альфа-Київбуд») зобов’язується за завданням замовника (ТОВ «Експансія») протягом визначеного у договорі строку надати комплекс послуг з розробки дизайн оригінал – макетів банерів, етикеток, виготовлення іншої поліграфічної продукції, а замовник - оплатити надані послуги. Детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим договором, міститься у додатку №1 до договору. Виготовлену поліграфічну продукцію за домовленістю сторін виконавець надає замовнику шляхом підписання акта приймання-передачі. Виконавець зобов'язаний особисто чи/або із залученням третіх осіб надати замовнику визначені договором послуги в строк до 31 грудня 2013 року. Загальна вартість послуг складає 3752140,08 грн., в тому числі податок на додану вартість. Остаточна вартість кожного окремого виготовлення дизайн-макетів та поліграфічної продукції визначається додатком №1. Акти приймання-передачі наданих послуг підписуються сторонами щомісячно. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в Національній валюті України на розрахунковий рахунок виконавця протягом 180 днів з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг чи/або шляхом видачі простого векселя.

У додатку №1 до цього договору обумовлено види послуг та їх ціну (т.1 а.с.53), а саме: тираж прайс-листів у кількості 6712500 шт. із вартістю 0,20 грн. штука; тираж сертифікатів у кількості 4325000 шт. із вартістю 0,20 грн. штука; тираж анотацій у кількості 3816667 шт. із вартістю 0,20 грн. штука; виготовлення етикеток у кількості 623800 шт. із вартістю 0,25 грн. штука; загальна ціна без податку на додану вартість визначена на рівні 3126783,40 грн., податок на додану вартість – 625356,68 грн.

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду завірені належним чином копії наступних документів:

- акти приймання-передачі виготовленої продукції №3006100, №3006101, №3006102, №3006103 від 30 червня 2013 року (а.с.54, 56, 58, 60);

- податкові накладні №3006100, №3006101, №3006102, №3006103 від 30 червня 2013 року (а.с.55, 57, 59, 61).

На підтвердження проведення розрахунків із ТОВ «Альфа-Київбуд» та оплати вартості наданих послуг за вказаним договором позивачем надано завірені копії платіжних доручень (а.с.89-92).

Судом з’ясовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія» перед підписанням досліджуваного договору, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Альфа-Київбуд», зокрема, отримало копії виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість, протоколу №2 загальних зборів учасників про призначення директора (т.1 а.с.79-87).

Крім того, позивачем як матеріальний вираз наданих послуг подано примірники етикеток, сертифікатів відповідності із додатками, анотації, прайс-листа тощо (т.1 а.с.121-224).

Також надано завірені копії акта списання №4942215610 від 30 червня 2013 року і наказу №17 від 8 квітня 2013 року про створення комісії із списання та переміщення основних засобів та товарно-матеріальних цінностей.

Суд звертає увагу, що товариством разом із запереченнями на Акт перевірки до податкового органу подавалися копії таких документів: договору №01/06-У від 1 червня 2013 року, актів приймання передачі №3006100, №3006101, №3006102, №3006103 від 30 червня 2013 року, копії зразків продукції на 104 аркушах, акта списання товарно-матеріальних цінностей №4942215610 від 30 червня 2013 року (а.с.104-108).

Надаючи правову оцінку обставинам справи у цій частині вимог, суд зазначає наступне.

За визначенням у пункті 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв’язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов’язкові реквізити).

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з’ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності їх учасників; зв’язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит вважається сформованим правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов’язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Витрати для цілей визначення податкового кредиту і об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд враховує і вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом з’ясовано, що позивачем вжито необхідних заходів щодо перевірки наявності податкової правосуб'єктності у свого контрагента та його спроможності виконувати зобов’язання за відповідним договором.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарського договору ТОВ «Альфа-Київбуд» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, мало право укладати правочини, було зареєстроване платником податку на додану вартість, мало право виписувати податкові накладні.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав будь-яких доказів правомірності висновків про порушення позивачем в частині формування податкового кредиту із податку на додану вартість, а також правомірності прийняття повідомлення-рішення за наслідками таких висновків, як і не вказав на наявність недоліків у первинних документах та/або податкових накладних, доказів, які б вказували на недійсність чи підробку таких документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам Інспекція суду також не надала.

При цьому, доводи податкового органу про безпідставність формування податкового кредиту, задекларованого за рахунок сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Альфа - Київбуд» ґрунтуються на припущеннях та у ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження і спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, висновки податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту із податку на додану вартість на загальну суму 625357 грн. у ході судового розгляду не підтвердились.

Враховуючи викладене, суд резюмує, що податкове повідомлення-рішення №0002942200 від 1 грудня 2014 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Із приводу податкового повідомлення-рішення №0002952200 від 1 грудня 2014 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 248968,60 грн., суд зазначає таке.

Назване повідомлення-рішення винесене на підставі тверджень податкового органу про несвоєчасне оприбуткування готівки в сумі 49793,72 грн. в книгах обліку розрахункових операцій №1013012278, зареєстрованої 23 серпня 2013 року, та №1013005586/4, зареєстрованої 3 липня 2012 року.

Як зазначено на сторінці 28 Акта (а.с.42), перевіркою книги обліку розрахункових операцій №1013012278, зареєстрованої 23 серпня 2013 року зареєстрованої до РРО фіскальний номер №1013012278/р, встановлено факт несвоєчасного оприбуткування готівки, а саме: до розділу ІІ цієї книги на підставі фіскального звітного чеку Z-звіту РРО №00055 за 25 жовтня 2013 року вчинено запис про оприбуткування готівкової виручки за 25 жовтня 2013 року в сумі 37145,04 грн. 26 жовтня 2013 року. Крім того, перевіркою книги обліку розрахункових операцій №1013005586/4, зареєстрованої 3 липня 2012 року зареєстрованої до РРО фіскальний номер №1013005586/р, встановлено несвоєчасного оприбуткування готівки, а саме: до розділу на підставі фіскального звітного чеку Z-звіту РРО №00976 за 7 липня 2012 року вчинено запис про оприбуткування готівкової виручки за 7 липня 2012 року в сумі 12648,68 грн. 8 липня 2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що чинне законодавство дозволяє здійснювати виправлення записів у книзі обліку розрахункових операцій, а тому твердження податкового органу про те, що готівка не була оприбуткована не відповідає дійсності, оскільки працівниками ТОВ «Експансія» були видрукувані фіскальні звітні чеки, здійснені відповідні записи в КОРО і в касову книгу, сума виручку була вчасно інкасована. Крім того, наголошував, що оскільки відповідальність за порушення норм регулювання обігу готівки передбачена лише Указом Президента України №436/95 від 12 червня 1995 року, а не Податковим кодексом України чи іншим законом, то у цьому випадку повинні застосовуватися положення частини першої статті 250 Господарського кодексу України у частині визначення строку давності для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Судом було досліджено завірені копії витягів із книг обліку розрахункових операцій №1013012278 від 23 серпня 2013 року та №1013005586/4 від 3 липня 2012 року; фіскальних чеків від 7 липня 2012 року №00976 та від 25 жовтня 2013 року №00055; витягу із касової книги товариства (т.1 а.с.71-78).

Як вбачається із таких документів, у книзі обліку розрахункових операцій №1013012278 від 23 серпня 2013 року на сторінці 24 розділу 2 «Облік руху готівки та сум розрахунків» зроблено запис про оприбуткування готівкової виручки в сумі 37145,04 грн. на підставі фіскального звітного чеку Z-звіту РРО №00055 від 25 жовтня 2013 року лише 26 жовтня 2013 року.

Крім того, у книзі обліку розрахункових операцій №1013005586/4 від 3 липня 2012 року у розділі 2 «Облік руху готівки та сум розрахунків» міститься запис 7 липня 2012 року про оприбуткування готівкової виручки в сумі 12648,68 грн. на підставі фіскального звітного чеку Z-звіту РРО №00976 за 7 липня 2012 року. При цьому, попередній йому запис про оприбуткування готівкової виручки було зроблено 8 липня 2012 року згідно фіскального звітного чеку Z-звіту РРО №00977, але такий запис було анульовано та внесено до книги ОРО після запису від 7 липня 2012 року. Разом із тим, вказані виправлення, внесенні до книги обліку розрахункових операцій №1013005586/4 від 3 липня 2012 року, не спростовують факту несвоєчасного оприбуткування готівки за 7 липня 2012 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у цій частині вимог, суд виходить із такого.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначаються Законом України від 6 липня 1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (Закон №265/95-ВР).

Абзацом четвертим статті 2 Закону №265/95-ВР визначено, що розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/1032 (Положення про ведення касових операцій).

За визначенням пункту 1.2 цього Положення оприбуткування готівки – це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів та витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Тобто, суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у книзі обліку розрахункових операцій.

За правилами пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Згідно з пунктом 7.3 цього Положення у разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю згідно з законодавством України.

Абзацом третім статті 1 Указу № 436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Наведене вище дає підстави дійти висновку, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та своєчасне (у день одержання готівкових коштів) відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у справах від 2 квітня 2013 року №№21-76а13, 21-439а12, 26 лютого 2013 року №21-7а13, 11 грудня 2012 року № 21-400а12.

При цьому, невідображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після їх проведення із застосуванням РРО або ж несвоєчасне відображення є порушенням порядку оприбуткування готівки, відповідальність за яке встановлена саме Указом №436/95.

Щодо застосування положень статті 250 Господарського кодексу України, суд вказує на наступне.

За правилами частини першої статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

У той же час, у частині другій статті 250 Господарського кодексу України встановлено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

8 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України було укладено Конституційний договір №1к/95-ВР про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 25 цього Конституційного договору Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

12 червня 1995 року Президент України видав Указ №436/95, яким, зокрема, врегулював питання відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки.

6 липня 1995 року було прийнято Закон України № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (Закон № 265/95-ВР), у якому передбачено, крім іншого, відповідальність суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону.

Так, розділом V Закону №265/95-ВР визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції, у якому відсутнє таке порушення, як неоприбуткування у касах готівки, а отже й не встановлена відповідальність за це.

Водночас зазначене питання прямо врегульоване в Указі № 436/95. Зокрема, абзацом 3 статті 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки.

Таким чином, предмети правового регулювання Указу № 436/95 та Закону №265/95-ВР є різними.

Слід зазначити також, що попри зміни, які в подальшому вносилися до Указу №436/95 (останні - у 2001 році), правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за неоприбуткування готівки не змінилися.

Також суд звертає увагу, що згідно пункту 1 Перехідних положень Конституції України Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 2 квітня 2013 року у справі №21-77а13, від 10 вересня 2013 року у справі №21-190а13, від 20 травня 2014 року у справі №21-92а14.

Крім того, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у названих справах дійшла висновку, що відносини стосовно відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом № 265/95-ВР, прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ. Окрім цього, у подальшому також не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала такі відносини, тому констатувала правомірність застосування податковим органом відповідальності, передбаченої в Указі Президента України №436/95 від 12 червня 1995 року.

За приписами частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У зв'язку із цим, суд приходить до висновку, що у спірному вмпадку застосуванню підлягають норми частини другої статті 250 Господарського кодексу України про те, що дія статті 250 такого кодексу у частині визначення строку застосування адмінстравно-господарських санкцій санкцій не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів, оскільки названий вище Указ фактично має силу закону.

Таким чином, суд констатує, що податковим органом правомірно застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 248968,60 грн. за несвоєчасне оприбуткування готівки в сумі 49793,72 грн. в книгах обліку розрахункових операцій №1013012278 від 23 серпня 2013 року та №1013005586/4 від 3 липня 2012 року, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0002952200 від 1 грудня 2014 року.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

На основі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, зокрема щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002942200 від 1 грудня 2014 року. У іншій частині вимог суд відмовляє.

У відповідності до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Позивач відповідно до платіжного доручення №2833099 від 21 квітня 2015 року сплатив судовий збір у сумі 487,20 грн. за майнові вимоги.

У той же час, за правилами частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

У частині третій статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що розмір позовних вимог у частині, в якій у задоволенні позову відмовлено, складає 248968,60 грн., то судовий збір за такі вимоги становить 4872,00 грн., оскільки не може бути більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Тому сума судового збору, яка підлягає стягненню із Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» до Державного бюджету України, складає 4384,80 грн. (4872 грн. – 487,20 грн.).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області №0002942200 від 1 грудня 2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» до Державного бюджету України судовий збір у сумі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.