Постанова № 45199335, 15.06.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2015 року Справа № 808/2570/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Запорізькій області про стягнення суми адміністративно господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду (далі суд) надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) до Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Запорізькій області (далі відповідач) про стягнення суми адміністративно господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році у розмірі 479 298,69 грн.

В своєму позові позивач зазначив, що Управління Державної служби охорони при ГУМВС України використовує найману працю працівників та відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинно забезпечувати працевлаштування інвалідів в установлених законодавством нормативах. Відповідно до «ОСОБА_1 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік», наданого підприємством, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на підприємстві відповідача повинна складати 23 особи, проте фактично складає 10 осіб, тобто є меншою ніж установлено нормативом (не працевлаштовано інвалідів), у звязку з чим, відповідачу було нараховано адміністративно-господарські санкції у сумі 466697,79 грн. та пеню у сумі 12600,90 грн. Зазначену суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач у добровільному порядку не сплатив, тому позивач просить стягнути її з відповідача у примусовому порядку.

29.05.2015 від представника відповідача надійшли письмові заперечення (вх. № 22771 від 29.05.2015), в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зокрема зазначає, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення як підстава для відповідальності, оскільки відповідачем вжиті всі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та працевлаштування інвалідів шляхом направлення відповідних звітів про наявність вакансій до Південного районного центру зайнятості м.Запоріжжя.

Представник позивача у судове засідання не зявився, надав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Представник відповідача проти розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечував, про що свідчить відповідна відмітка на клопотанні.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Керуючись приписами статей 41, 128 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних доказів в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи і матеріали судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України є юридичною особою, видом діяльності якого за КВЕД -2010 є діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки (84.24).

Відповідно до пункту 1 Положення про Управління державної служби охорони при ГУМВС України в Запорізькій області, відповідач проводить некомерційну (без мети одержання прибутку) господарську діяльність та підпорядковується і входить до сфери управління Департаменту служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України.

Згідно з пунктом 2 Положення, до основних видів діяльності відповідача відноситься: охорона особливо важливих обєктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інших обєктів у тому числі підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; охорона вантажів; інкасація; перевезення, тимчасове зберігання валютних цінностей; забезпечення особистої безпеки фізичних осіб; проектування, монтаж, ремонт, експлуатаційне обслуговування технічних систем та засобів телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання доступу; реалізація технічних засобів охоронного призначення; реагування груп затримання на спрацювання технічних засобів охоронного призначення.

26.02.2015 відповідачем до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано ОСОБА_1 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 (форма №10-ПІ), відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становила 578 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 10 осіб.

Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем визначена у звіті як 4 особи.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює та визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунку кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідач відноситься до категорії субєктів, яким, відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Так, ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно із частиною 2 цієї ж статті, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За приписами ч.1 ст.238 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції є заходами організаційно-правового або майнового характеру, які застосовуються за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, що спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 218 цього Кодексу, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Тобто, обовязковим елементом правопорушення є вина.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

При цьому, обовязок пошуку підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до частини 3 статті 18-1 цього Закону покладено на державну службу зайнятості.

Відповідно до Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 № 615 (далі Положення), державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ.

Пунктом 10 Положення передбачено, що підрозділи воєнізованої охорони відповідно до законодавства можуть мати на озброєнні вогнепальну зброю, а також оснащуватися спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони.

За правилами п.17 зазначеного Положення, на роботу до Державної служби охорони приймаються особи, які досягли вісімнадцятирічного віку, за своїми фізичними даними і станом здоровя здатні виконувати покладені на працівників охорони обовязки та не мають судимості.

До того ж, умови залучення громадян до охоронної діяльності визначені статтею 11 Закону України «Про охоронну діяльність», який набрав чинності 18.10.2012.

Відповідно до ч.1 вказаної статті, персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб'єктом господарювання та подали документи, що вони: 1) не перебувають на обліку в органах охорони здоров'я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії; 2) не мають непогашеної чи незнятої судимості за скоєння умисних злочинів; 3) не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функціональних обов'язків; 4) не мають обмежень за станом здоров'я для виконання функціональних обов'язків; 5) зареєстровані за місцем проживання в установленому законодавством порядку.

Отже, законодавством визначенні певні обмеження щодо можливості прийняття на роботу осіб до Державної служби охорони за рівнем їх фізичної підготовки та станом здоровя.

Викладене підтверджується рішенням Конституційного суду України від 06.07.1999 №8-рп/99, згідно з яким, служба в міліції передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, повязані з постійним ризиком для життя і здоровя, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Також, відповідні обмеження щодо створення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів субєктом охоронної діяльності закріплені у частині 6 статті 11 Закону України «Про охоронну діяльність», відповідно до приписів якої, працевлаштування інвалідів здійснюється суб'єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Як встановлено судом, відповідно до поданого відповідачем ОСОБА_1 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 (форма №10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становила 578 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 10 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем визначена у звіті як 4 особи.

Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2014 році складає 578 особу, з яких 97 осіб - середньооблікова кількість посад вільнонайманого складу адміністративно-управлінського персоналу.

Таким чином, фактична середньооблікова кількість працюючих інвалідів в Управлінні державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області у 2014 році склала 10 осіб, що є вищою від чотирьохвідсоткового нормативу чисельності працюючих на посадах, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, який повинен розраховуватись відповідно до частини 6 статті 11 Закону України «Про охоронну діяльність», виходячи з середньооблікової кількості адміністративно-управлінського персоналу та становити для відповідача 4 особи.

За наведених обставин суд приходить до висновку про відсутність з боку відповідача правопорушення у сфері господарювання як підстави для застосування до нього адміністративно-господарської санкцій.

При цьому, суд приходить до висновку, що у правовідносинах, які виникли між сторонами, застосуванню підлягають приписи частини 6 статті 11 Закону України «Про охоронну діяльність», а не положення частини 11 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до якої норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом, та яка визначає, що якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Закон України «Про охоронну діяльність», який визначає організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян, набрав чинності з 18.10.2012, тобто є таким, що за часом прийнятий пізніше ніж Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та встановлює інші вимоги щодо працевлаштування інвалідів субєктами охоронної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 0.02.1999 №1/99-рп, конституційний принцип про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що оскільки відповідно до Закону України «Про охоронну діяльність» правопорушенням у сфері господарювання для субєктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України «Про охоронну діяльність».

Враховуючи, що відповідачем норматив працевлаштування інвалідів, який визначено Законом України «Про охоронну діяльність», дотримано та фактична середньооблікова кількість інвалідів, які працювали протягом 2014 року становила 10 осіб, що є більшим від нормативу у 4 особи відповідно до кількості адміністративно-управлінського персоналу, правопорушення у сфері господарювання, як підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені за їх несплату, відсутнє, у звязку з чим позовні вимоги про стягнення таких санкцій та пені не підлягають задоволенню.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 (який був чинним до 12.07.2014) за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до відповіді Південного районного центру зайнятості м.Запоріжжя від 28.05.2015 № 1224/03-07 на звернення відповідача, Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Запорізькій області надано у лютому, березні, квітні 20014 року до Південного РЦЗ інформацію про наявність на підприємстві вакансій для осіб з обмеженими можливостями за формою №3-ПН «ОСОБА_1 про наявність вакансій», постійно приймає участь у ярмарках вакансій, які організовує Південний районний центр зайнятості м. Запоріжжя.

Таким чином, досліджені судом докази свідчать, що відповідачем на протязі 2014 року вжиті всі необхідні заходи для забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування шляхом як створення робочих місць для працевлаштування інвалідів так і безпосереднього їх працевлаштування, порушення законодавства України про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні з боку відповідача відсутнє, то до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що заявлені Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів Запорізької області вимоги про стягнення з Управління Державної служби охорони при ГУМВС України адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році у сумі 479 298,69 грн. не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб`єкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 17, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

СуддяЮ.В.Калашник