Постанова № 45198002, 03.06.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 р. Справа № 804/6116/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О.

при секретарі Воробйовій П.В.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Фірма «Владислав» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 540 333,78 грн., -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2015 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якому позивач просить стягнути з Приватного підприємства Фірма «Владислав» на свою користь адміністративно-господарські санкції у розмірі 539 793,99 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 539,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним. Відповідач в порушення вимог ст.ст.19,

20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в редакції від 06.10.2005р. №2960 IV не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно адміністративно господарські санкції за нездійснення працевлаштування інвалідів у 2014 році.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 року провадження у справі було відкрито та справа призначена до розгляду.

28.05.2015 р. за вх.№32627/15 повноважним представником відповідача через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду були подані заперечення у справі №804/6116/15, обґрунтовані наступним.

Загальна кількість працюючих в 2014 р. на підприємстві складала 568 осіб. Встановлений норматив робочих місць інвалідів, в кількості чотирьох відсотків по підприємству «Владислав» складав 23 одиниці, фактично працювали 4 інваліда. Для розрахунку суми штрафу позивачем взята за основу різниця між середньостатистичною кількістю працюючих на підприємстві, яка була вказана в рядку 2 Розділу 1 «Среднеучетная численность штатных работников ученого состава инвалидов» «Отчета про занятость и трудоустройство инвалидов за 2014 г.» по підприємству «Владислав» та «количествоминвалидов, которые должны рабо тать на робочих местах, созданных в соответствии с требованиями статьи 19 Закона», вказаній в рядку 3.

Як зазначає в своїх запереченнях відповідач, вказана форма звітності Форма №10-П1 не передбачує інформування фонда соціального захисту інвалідов та атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємством в рядку 6 було проставлено прочерк та зірочку, та знизу в формі проінформовано позивача проте, що вимоги ст.18-20 Закону ним виконанні та адміністративно-господарські санкції до нього застосовуватися не повинні.

Обовязок по виконанню робочих місць для інвалідів взято нашим підприємством, у відповідності до п.7.8 Колективного договору на 2012-2016 рр.

Постійно діюча комісія, створена на підприємстві, згідно наказу по підприємству №13 від 29.12.2013 р. «О назначении комиссии по атестации простих робочих мест инвалидов», провела атестацію робочих місць про що комісією було складено висновок про атестацію 28-ми робочих місць від 05.01.2014 р. Таким чином підтверджується факт складення та атестації на підприємстві «Владислав» 28-ми простих місць інвалідів в кількості більшій ніж того вимагає Закон.

Про наявні вакансії робочих місць інвалідов підприємство повідомляло центр зайнятості Бабушкінського району, при подачі щомісячної звітності по Формі №3-ПН в январе-декабре 2014 р., с проханням направити інвалідів на атестовані робочі місця.

Однак, Бабушкінським центром зайнятості до ПП «Владислав» в 2014 р. не було направлено інвалідів, що підтверджує факт того, що необґрунтованих відмов у працевлаштуванні інвалідів на підприємстві «Владислав» не було.

При цьому відповідач зазначає, що додатково підприємство «Владислав» проінформував про створення робочих місць: Управління праці та соціального захисту Бабушкінського району листом від 06.08.2014 р. вх.№105 та Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів листом від 06.08.2014 р.; населення міста Дніпроптеровська розмістив оголошення про наявність місць для інвалідів в міській газеті «Днепровская неделя» від 17.09.2014 р. та 27.09.2014 р.

З урахуванням зазначеного вище, відповідач вважає, що до ПП Фірма «Владислав» позивачем було не правомірно застосовано адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 540 333,78 грн.

28.05.2015 р. за вх.№32629/15 через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду повноважним представником відповідача було подано клопотання про розгляд справи буз його участі.

В судове засідання призначене на 03.06.2015 р. зявився представник позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд задовольнити позов в повному обсязі за викладених у ньому підстав.

З метою прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі судом були дослідженні наступні письмові докази, наявні в матеріалах справи: копія виписки з колективного договору ПП Фірма «Владислав» на 2012-2016 р.; копія наказу №12 від 29.12.2013 р.; копія наказу №13 від 29.12.2013 р.; копія наказу №9 від 06.08.2014 р.; копія висновку від 05.01.2014 р.; копія висновку від 06.08.2014 р.; копія звітності від 27.01.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 12.02.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 24.03.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 23.04.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 21.05.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 24.06.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 22.07.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності 22.08.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 29.09.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 28.10.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 01.12.2014 р. Форми №3-ПН; копія звітності від 29.12.2014 р. Форми №3-ПН; лист від 10.03.2015 р. №536; копія листа від 06.08.2014 р. №105; копія листа від 06.08.2014 р. №104; ксерокопія з газети «Днепровская неделя»; копія акту виконаних робіт №9/5643 від 30 вересня 2014; ксерокопія з газети «Днепровская неделя»; копія акту виконаних робіт №8/5643 від 31.08.2014 р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було встановлено, що за 19 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і зайнятих інвалідами, відповідач до 15.04.2015 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 539 793,99 грн. та пені у розмірі 539,79 грн.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» №875-XII від 21.03.1991р. підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до абзацу другого частини 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.

Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420 за погодженням з Держкомстатом.

Суд зауважує, що з наданих до суду представником відповідача копії звітності від 27.01.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 12.02.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 24.03.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 23.04.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 21.05.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 24.06.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 22.07.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності 22.08.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 29.09.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 28.10.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 01.12.2014 р. Форми №3-ПН; копії звітності від 29.12.2014 р. Форми №3-ПН; листа від 10.03.2015 р. №536; копії листа від 06.08.2014 р. №105; копії листа від 06.08.2014 р. №104; ксерокопії з газети «Днепровская неделя» щодо розміщення оголошення про прийом на постійну роботу 22-ти двух інвалідів від 17.09.2014 р. та 27.08.2014 р., які свідчать про вжиття заходів з боку ПП Фірма «Владислав» щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві.

При цьому суд зазначає, що з листа від 10.03.2015 р. №536 Бабушкінського районного центру зайнятості м.Дніпропетровська вбачається, що протягом 2014 р. ПП Фірма «Владислав» зверталось до Бабушкінського РЦЗ з проханням надсилати для працевлаштування на підприємство громадян, яким встановлено групу інвалідності.

До центру зайнятості вищевказане підприємство подавало звіти про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН, де вказувало про потребу з січня 2014 р. по серпень 2014 р. у кількості 21-го працівника інвалідів та з вересня по грудень 2014 р. у кількості 22-х працівників інвалідів та щомісячно підтверджували наявність вакансій, при цьому ж подавали оголошення до газети «Днепровская неделя».

Протягом 2014 року Бабушкінським РЦЗ не направлялися особи з обмеженими фізичними можливостями, так як останні не відповідали вимогам, заявленим у звітах за формою 3-ПН ПП Фірма «Владислав».

Суд також зазначає, що ПП Фірма «Владислав» було направлено на адресу начальника управління праці та соціального захисту населення Бабушкінського району м.Дніпропетровська ОСОБА_2 листи від 06.08.2014 р. за вих. №104 та №105 про надання інформації про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємство ПП «Владислав» в 2014 р. із зазначенням про необхідну кількість працюючих інвалідів, а саме у кількості 22-ві особи, що знову ж таки підтверджує факт здійснення підприємством певних кроків щодо працевлаштування інвалідів на підприємство.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем був доведений факт наявності відповідно до норм чинного законодавства заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від №875-XII від 21.03.1991р.

Натомість, позивачем жодними доказами в розумінні ст.70 КАС України не був доведений факт наявності вини відповідача у зазначених правовідносинах, що мав би наслідком застосування адміністративно господарських санкцій та пені у визначеній в адміністративному позові сумі.

Згідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Як вбачається із ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Вирішуючи дану справу по суті, судом зверталася увага на позиції Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України з зазначеного приводу, які полягають в наступному.

Відповідно до пункту 3 Інформаційного листа Вищого адміністративного суду від 01.06.2010р. за №781/11/13-10 «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ» встановлено, що нарахування пені та її сплати адміністративно-господарська санкція це грошове зобовязання, альтернативне зобовязанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону, сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом та постановою Кабінету Міністрів України Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Інформаційного листа Вищого адміністративного суду від 01.06.2010р. за №781/11/13-10 «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ» встановлено, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обовязковим платежем), обовязкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у звязку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до пункту 4 Інформаційного листа Вищого адміністративного суду від 01.06.2010р. за №781/11/13-10 «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ» встановлено, що визначаючи предмет доказування у справах зазначеної категорії, адміністративним судам потрібно враховувати наступне.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону для роботодавців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини другої зазначеної статті роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною першою статті 177 Господарського кодексу України субєкти господарювання зобовязані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Відповідно до підпункту 12 пункту б частини першої статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до кола делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць.

Частиною другою статті 17 Закону передбачено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей.

Таким чином, розрахунок кількості робочих місць для інвалідів здійснюється роботодавцями самостійно, а розрахунок спеціальних робочих місць та їх створення за рішенням місцевої ради.

Відповідно до п.п.4 п.4 Рекомендацій президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008р. за №07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» встановлено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Аналогічної думки дотримується Верховний Суд України в своїй постанові від 20.06.2011р. за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Продекспорт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, в якій визначив наступне.

За змістом статті 19 Закону України №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обовязковим платежем), обовязкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законами України від 25.06.1991р. №2151-ХІІ «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у звязку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону №87-ХІІ передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року №3483-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон №875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обовязок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобовязань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому, слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності повязане з необхідністю доведення порушення зобовязання.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.

З метою прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі, з`ясування всіх обставин справи та дотримання ст.2 КАС України, відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, судом було встановлено, що відповідачем надані до суду достатні належні докази в розумінні ст.70 КАС України, що свідчить про відсутність вини з боку відповідача та спростовують позицію позивача щодо стягнення з ПП «Владислав» адміністративно-господарських санкцій та пені на загальну суму 540 333,78 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд, згідно зі ст.86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідачем були надані до суду належні докази щодо спростування позиції позивача, викладеної в заявленому адміністративному позові, та які свідчать про відсутність його вини у наведеному вище порушенні. Під час судового розгляду справи судом був зясований факт відсутності підстав стягнення з Приватного підприємства Фірма «Владислав» суми адміністративно господарських санкцій та пені в розмірі 540 333,78 грн., натомість будь-яких пояснень в обґрунтування законності та обґрунтованості заявленого позову позивач не надав.

За таких підстав, суд вважає адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Владислав» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 540 333,78 грн. є необґрунтованим, а відтак таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Фірма «Владислав» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 540 333,78 грн. відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 08 червня 2015 року.

Суддя ОСОБА_3