Ухвала суду № 4519013, 22.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                       К/С  № К-1185/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                       УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            

22.07.2009 р.                                                                                               м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді  Пилипчук Н.Г.

суддів                        Конюшка К.В.

   Ланченко Л.В.

   Сергейчука О.А.

                                 Степашка О.І.

при секретарі          Кризі В.О.

за участю представника

позивача Величко Л.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми

на постанову Господарського суду Сумської області від 16.10.2006 р.

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 р.

у справі № АС-12/290-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Інвест»

до Державної податкової інспекції у м. Суми

про визнання нечинним акту перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення,

                                                      ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Сумської області від 16.10.2006 р. позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Суми № 00000112306/3/12898 від 03.04.2006 р. В іншій частині позову відмовлено.

Визнаючи нечинним податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дотримався вимог законодавства при заявленні суми до бюджетного відшкодування. Податкова інспекція допустила порушення п. 1 ч.1 ст. 111 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», оскільки здійснила позапланову невиїзну документальну перевірку, тоді як за даною нормою закону мала здійснити позапланову виїзну перевірку. В частині відмови у позові постанова суду мотивована тим, що акт перевірки не є правовим актом, а є підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 р. постанову Господарського суду Сумської області від 16.10.2006 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання акту перевірки ДПІ у м.Суми № 1327/23-6/31499424 від 28.02.2006 р. скасовано та в цій частині прийнято нову ухвалу, якою задоволені позовні вимоги у цій частині та визнано незаконним акт перевірки ДПІ у м. Суми № 1327/23-6/31499424 від 28.02.2006р. В іншій частині постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Скасовуючи постанову суду у частині відмови у позові про визнання нечинним акту перевірки та задовольняючи позов у цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскаржуючи акт перевірки, позивач фактично оскаржує дії відповідача при проведенні перевірки та при його складанні. 

ДПІ у м. Суми подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог. Посилаючись на п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова інспекція наголошує на тому, що Законом передбачено, що однією з обов’язкових підстав включення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України постачальником товару. Право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість. Також посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 195, ч. 3 ст. 198, ч. 2 ст. 205, п. 4 ч. 1 ст. 206                                                                                                            Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому  задоволенню.

Судом першої  інстанції встановлені такі обставини.

Актом від 28.02.2006 р. № 1327/23-6-31499424 невиїзної позапланової перевірки правомірності заявлення до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за січень 2005 року зафіксовано порушення позивачем вимог п.1.3, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивач заявив до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість за відсутності надмірної сплати цього податку до бюджету у ланцюгу продажу товару до виробника.

Інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не встановлено.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №00000112306/1/12898 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 87013,90 грн.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції стосовно того, що відсутність підтвердження сплати постачальниками товару у ланцюгу постачання податку на додану вартість до держбюджету позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту виконання платником податку вимог закону щодо подання до податкового органу податкової декларації, як то передбачено п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 цього Закону, позивач має право на відшкодування податку на додану вартість.

Судом першої інстанції не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість за спірний період.

Відсутність документального підтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість постачальниками товару у ланцюгу постачання не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товару своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на покупця товару - платника податку не покладено обов’язку при формуванні податкового кредиту та заявленні суми від’ємного значення до бюджетного відшкодування перевіряти  дотримання постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов’язань до бюджету.

Утім, суд касаційної інстанції знаходить помилковою позицію суду апеляційної інстанції щодо підсудності адміністративному суду спору про оскарження акту перевірки податкової інспекції, і вважає, що відсутність правових підстав для розгляду таких позовних позовних вимог є підставою для закриття провадження у справі в цій частині.

Згідно із п. 1.3. ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205, акт є документом, який оформляється за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. 

Дана норма Порядку під актом розуміє службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

 Отже, акт перевірки не є тим рішенням суб’єкта владних повноважень, який би породжував певні правові наслідки, був спрямований на регулювання тих чи інших відносин і мав обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин, та, відповідно, міг бути предметом розгляду господарськими судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене та враховуючи, що суд апеляційної інстанції не мотивував свого рішення в частині залишення без змін постанови суду першої інстанцій в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, що свідчить про порушення вимог ч. 1 ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції у повному обсязі. Постанову ж суду першої інстанції суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати лише в частині визнання нечинним акту перевірки, оскільки суд, вирішивши такі вимоги по суті, порушив норму процесуального права: п. 1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, та закрити провадження у справі в цій частині.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                         УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 р. скасувати.

Постанову Господарського суду Сумської області від 16.10.2006 р. в частині відмови у позові про визнання нечинним акту перевірки ДПІ у м. Суми № 1327/23-6/31499424 від 28.02.2006 р. скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті дану постанову залишити без змін. 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                              Н.Г. Пилипчук

        Судді                                                  К.В. Конюшко

Л.В. Ланченко

О.А. Сергейчук

                                                                             О.І. Степашко