Ухвала суду № 45186216, 16.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. КиївК/800/32918/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Дніпропетровської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області правонаступника Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі ДПІ) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року у справі № 804/4486/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Меблофф» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000253000, № 0000263000 від 22.03.2013 року.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

13 травня 2013 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000253000, № 0000263000 від 22.03.2013 року визнані протиправними та скасовані.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що висновки податкового органу щодо нереальності угод між Товариством та його контрагентом є безпідставними.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 18.02.2013 року до 26.02.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ПНВП «Техніка» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з жовтня до листопада 2012 року, за наслідками якої 5.03.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток за IV квартал 2012 року, у розмірі 287 402,00 грн., а також у порушення п.,п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість за жовтень та листопад 2012 року, у розмірі 124 416,00 грн.

22 березня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000253000 щодо збільшення Товариству грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 359 252,50 грн., № 0000263000 щодо збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість, у розмірі 155 520,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України обєктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п.,п. 138.2, 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.,п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 93.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 3.09.2012 року між Товариством та ПНВП «Техніка» був укладений договір поставки № 0912, відповідно до якого постачальник зобовязався передати у власність покупця в обумовлені строки меблі, а покупець зобовязався приймати товар і оплачувати його за встановленою ціною у порядку, передбаченому цим договором.

На підтвердження виконання зазначеного договору Товариство надало договір поставки № 0912 від 3.09.2012 року; видаткові та податкові накладні; банківські виписки за жовтень 2012 року.

Для підтвердження подальшої реалізації придбаного товару Товариство надало договори на продаж меблів; товарно-транспортні накладні; накази підприємства про направлення у відрядження працівників; акти прийому-передачі товарів та робіт; договір на перевезення вантажу.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що Товариством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі первинних документів були правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Дніпропетровської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.