Ухвала суду № 45185776, 08.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року м. КиївК/800/9261/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року

у справі № 2а-3872/11/0970

за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківський хлібокомбінат»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Івано-Франківський хлібокомбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 року у справі № 2а-3872/11/0970, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську від 04.08.2011 року № 0002032302 та № 0002022302.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківський хлібокомбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, відповідачем складено акт від 18.07.2011 року № 5792/23-2/05495259, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за лютий 2011 року на загальну суму 157 272, 00 грн.; п. 7.8 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого товариством не нараховано та не сплачено до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток в сумі 127 425, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.08.2011 року № 0002032302, у звязку з чим збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 157 273, 00 грн.; № 0002022302, у звязку з чим збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 159 281, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо недоведеності відповідачем правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням став висновок податкового органу щодо здійснення позивачем операцій на підставі правочинів, що мають ознаки нікчемності.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТД «Агровіта»: договором купівлі-продажу, додатковою угодою, актами прийняття-передачі, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями. Товари отримані позивачем в подальшому експортовані згідно контрактів, укладених з нерезидентами. На момент здійснення укладання договору контрагент позивача був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Судами вірно відхилено посилання податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Агровіта», як на підставу визнання правочинів недійсними. Вказана обставина не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

Разом з тим, податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем п.7.8 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» слугувало те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та Законом України «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році» змінено порядок виплати дивідендів, а з 30.04.2010 року по 31.12.2010 року, у відповідності до частини другої ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30%.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами господарської діяльності у 2009 році позивачем задекларовано нерозподілений прибуток станом на 31.12.2009 року в сумі 1 699 000, 00 грн.

У відповідності до звіту про фінансові результати за 2009 рік визначено суму чистого прибутку у розмірі 1 688, 00 грн.

Відповідно до п. 1.9. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 7.8.2 п. 7.8. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Таким чином, передумовою для здійснення нарахування та сплати до бюджету суми авансового внеску є прийняття платником податку рішення про виплату дивідендів.

Пунктами 12, 15 частини другої ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що право затвердження розподілу прибутку і збитків товариства, затвердження розміру річних дивідендів, належить виключно до компетенції загальних зборів товариства.

Відповідно до протоколу № 16 чергових загальних зборів акціонерів ВАТ «Івано-Франківський хлібокомбінат» від 26.04.2010 року, на загальних зборах було прийнято рішення про затвердження річного звіту та балансу товариства за 2009 рік та розподілу прибутку за 2009 рік, шляхом направлення прибутку на розвиток підприємства.

Виходячи із змісту п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», положень Закону України «Про акціонерні товариства» дивіденди (платіж, що здійснюється при розподілу прибутку позивача) можуть бути нараховані та сплачені, виключно за рішенням загальних зборів акціонерів.

Таким чином, висновки відповідача про наявність в платника податку обовязку щодо нарахування та сплати авансового внеску протягом 6 місяців після закінчення звітного річного періоду без прийняття рішення про виплату дивідендів не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Відповідно до частини другої ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків.

Згідно пункту 1 розділу VII Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з 1 січня 2010 року, крім п. 47 ст. 6, ст. 9, пунктів 62 і 64 ст. 33, ст. 62 і 82, пунктів 8-13 розділу VII «Прикінцеві положення», які застосовуються з дня його опублікування.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» був опублікований 30 квітня 2010 року в газеті «Голос України» № 80-81, тобто, зміни до Закону України «Про акціонерні товариства» набрали чинності з 30 квітня 2010 року.

Зміни, внесені до Закону України «Про акціонерні товариства» пунктом 11 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», згідно з якими виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків, Рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 року № 22-рп/2010 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Судами встановлено, що на час набрання чинності зазначеним Законом 30.04.2010 року у позивача не було чистого прибутку та нерозподіленого прибутку минулих років, що підтверджено, протоколом № 16 від 26.04.2010 року, оскільки відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Івано-Франківський хлібокомбінат» від 26.04.2010 року вказані кошти були направлені на розвиток товариства.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо неправомірного нарахування відповідачем суми грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за звітний податковий період І півріччя 2010 року.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обовязок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області відхилити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року у справі № 2а-3872/11/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук