Рішення № 45126139, 11.06.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/514/2015(м)

266/1047/13-ц

Головуючий у І інстанції Пантелєєв Д.Г. Єдиний унікальний номер 266/1047/13-ц

Номер провадження 22-ц/775/514/15(м)

Категорія 27 Доповідач Барков В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.,

Супрун М.Ю.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2013 року позивач публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» звернувся до суду із позовом, посилаючись на те, що 20 липня 2007 року ОСОБА_2 на підставі письмового договору було надано кредит на купівлю будинку та земельної ділянки в розмірі 110 000 доларів США строком до 19 липня 2028 року зі сплатою 12% річних за користування кредитом. Відповідачка належним чином умови договору не виконувала, внаслідок чого станом на 19 грудня 2012 року утворилася заборгованість в сумі 1 203 718 грн. 43 коп., яку просив стягнути на свою користь разом із судовими витратами у справі.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2013 року позов публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 203 718 грн. 43 коп. та судовий збір в сумі 3 219 грн.

В апеляційній скарзі після її уточнення відповідачка просила рішення суду змінити, зменшивши розмір неустойки, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам, а також на неправильне застосування і порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не зявилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином факсом та телефонограмою (а.с. 107-108, 109-110), тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису згідно із ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати та позовні вимоги задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та стягнув заборгованість, яка виникла за кредитним договором укладеним між позивачем та ОСОБА_2

Проте, з таким висновком суду повністю погодитися не можна, оскільки справу розглянуто з порушенням норм процесуального права.

Ухвалюючи у справі заочне рішення, суд першої інстанції вважав відповідачку повідомленою належним чином про час і місце розгляду справи за допомогою засобів масової інформації.

Між тим, належним може вважатися повідомлення, здійснене із додержанням вимог статей 74-76 ЦПК України.

Згідно з частинами пятою та шостою статті 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через курєрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів звязку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

За частиною першою статті 75 ЦПК України судова повістка про виклик у суд повинна містити імя фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується повістка; найменування та адреса суду; зазначення місця, дня і часи явки за викликом; назву справи, за якою робиться виклик; зазначення в якості кого викликається особа; зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у звязку з необхідністю дати особисті пояснення про потребу дати особисті пояснення; у разі необхідності пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше не подані докази; зазначення обовязку особи, яка одержала судову повістку в звязку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату; розяснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається і про обовязок повідомити суд про причини неявки. А відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Як вбачається з матеріалів справи, судова повістка разом із копією позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі не була вручена відповідачці та повернулася до суду першої інстанції за закінченням терміну зберігання.

Таким чином, на порушення вимог ст.ст. 74, 75, 76, 169 ЦПК України суд розглянув справу та ухвалив заочне рішення без участі відповідачки ОСОБА_2 При цьому суд порушив визначений цивільним процесуальним законом порядок виклику відповідача і тим самим встановив відповідні спірним правовідносинам факти без додержання засад змагальності, а відтак ухвалене ним рішення необхідно скасувати.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 липня 2007 року між публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № Д006/ІЖ-149.07.1 за умовами якого відповідачці було надано кредит на купівлю будинку та земельної ділянки в розмірі 110 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12% річних, строком до 19 липня 2028 року.

Відповідачка ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі не заперечувала, що отримала від позивача грошові кошти в сумі, визначеній кредитним договором, та погашала кредит і проценти за користування ним не в повному обсязі та з порушенням встановлених договором строків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідачки за кредитним договором станом на 19 грудня 2012 року складала 1 203 718 грн. 43 коп., з яких: заборгованість за простроченою сумою кредиту 68 459,46 доларів США, що в еквіваленті становить 547 196,46 грн.; заборгованість за пенею 584 522,46 грн., з яких: пеня за порушення строків повернення кредиту 540 172,93 грн., пеня за порушення строків сплати відсотків 35 821,19 грн., пеня за порушення строків сплати комісії 8 528,34 грн.; 3% річних за прострочення виконання зобовязань зі своєчасного повернення кредиту 67 521,75 грн., 3% річних за прострочення виконання зобовязань зі своєчасної сплати нарахованих відсотків 4 477,76 грн.

Як вбачається з умов кредитного договору, сторони при його укладанні домовилися про те, що у випадку порушення ОСОБА_2 будь-якого з обовязків по поверненню кредиту, остання зобовязується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної процентної ставки за кожний день від суми простроченого платежу (пункт 4.7 договору).

Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме з цих умов договору виходив позивач при розрахунку заборгованості (а.с. 12-14), а тому доводи апеляційної скарги про не згоду із розміром заборгованості є безпідставними і належними та допустимими доказами не підтверджені, оскільки сторони визначили цю умову при підписанні договору, який відповідно до ст. 629 ЦК України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною першою статті 259 ЦК України закріплено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Разом із тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-25цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Враховуючи наведене, у апеляційного суду відсутні підстави для застосування строків позовної давності для позовних вимог про стягнення пені за кредитним договором, оскільки відповідачка ні в суді першої інстанції, ні в своїй апеляційній скарзі не просила про це.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 посилалася на вказані норми закону.

З розрахунків пені та заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що станом на 19 грудня 2012 року загальний розмір пені за договором складає 584 522 грн. 46 коп.(пеня за порушення строків повернення кредиту в сумі 540 172 грн. 93 грн., пеня за порушення строків сплати відсотків в сумі 35 821 грн. 19 коп., пеня за порушення строків сплати комісії в сумі 8 528 грн. 34 коп.) при заборгованості за кредитом в розмірі 547 196 грн. 46 коп.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачка має постійне місце роботи та її дохід за період з 01 листопада 2014 року по 30 квітня 2015 року склав 25 385 грн. 54 коп. (а.с. 83), вона має зобовязання за іншим кредитним договором (а.с. 84-91).

Таким чином апеляційний суд, враховуючи положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка крім істотного перевищення розміром неустойки розміру збитків зобов'язує враховувати й інші обставини, які мають значення для справи, вважає, що оскільки розмір неустойки за договором перевищує розмір заборгованості майже на 40 000 грн., а також враховуючи майновий стан позичальниці та строк виникнення заборгованості, який збігається із настанням світової фінансової кризи та як наслідок обєктивного зниження доходів, апеляційний суд вважає за можливе зменшити пеню за порушення умов кредитного договору до 10% від заявлених вимог, тобто до 58 452 грн. 25 коп. (пеня за порушення строків повернення кредиту в сумі 54 017 грн. 30 грн., пеня за порушення строків сплати відсотків в сумі 3 582 грн. 12 коп., пеня за порушення строків сплати комісії в сумі 852 грн. 83 коп.)

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що резолютивна частина ухваленого судом рішення не відповідає вимогам п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки у відповідності до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України та розяснень, які містяться в п.п. 31, 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в сумі 3 219 грн., а також на користь судовий за подачу апеляційної скарги судовий збір в сумі 1 827 грн. сплата якого їй була відстрочена до ухвалення апеляційним судом рішення у справі і який вона до зазначеного строку не сплатила.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2013 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № Д006/ІЖ-149.07.1 від 20 липня 2007 року, яка станом на 19 грудня 2012 року складає 677 648 (шістсот сімдесят сім тисяч шістсот сорок вісім) грн. 22 коп. з яких: заборгованість за простроченою сумою кредиту в сумі 547 196 грн. 46 коп.; пеня за порушення строків повернення кредиту в сумі 54 017 грн. 30 грн., пеня за порушення строків сплати відсотків в сумі 3 582 грн. 12 коп., пеня за порушення строків сплати комісії в сумі 852 грн. 83 коп.; 3% річних за прострочення виконання зобовязань зі своєчасного повернення кредиту в сумі 67 521 грн. 75 коп., 3% річних за прострочення виконання зобовязань зі своєчасної сплати нарахованих відсотків в сумі 4 477 грн. 76 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» судові витрати повязані зі сплатою судового збору за подачу позову в сумі 3 219 (три тисячі двісті девятнадцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді