Рішення № 45120542, 15.05.2015, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/5903/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

15 травня 2015 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді: Ганкіної І.А.,

при секретарі: Шеванюк О.О.

позивача ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2

адвокатах ОСОБА_3, ОСОБА_4

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю 3-ої особи Органу опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю 3-ої особи Органу опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

В позові ОСОБА_1 зазначив, що 26 березня 1999 року він зареєстрував шлюб з відповідачкою по справі у виконкомі Парпуровецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за а/з № 02. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5, 23.06.1999р. народження. Згідно рішення Вінницької області від 14 листопада 2011 року по цивільній справі № 1-1365/11 шлюб позивача з ОСОБА_2 було розірвано. Ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 позивачем було набуто земельну ділянку та збудовано за його особисті кошти житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами № 10 по вул. Некрасова в с. Майдан-Чапельський, Вінницького району, а тому це майно є особистою власністю позивача. Цей факт було встановлено на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2013 року по цивільній справі № 203/5294/12, яким за позивачем було визнано право особистої приватної власності на даний житловий будинок. Рішення суду набуло законної сили 11.11.2013 року. В зазначеному житловому будинку №10 по вул. Некрасова в с. Майдан-Чапельський, Вінницького району, Вінницької області позивач проживає один, у будинку є також зареєстрованою відповідачка ОСОБА_2 З 2010р. і по даний час відповідачка не проживає у будинку однією сім»єю з позивачем, проживає в м.Вінниця і зв»язків сторони не підтримують. Речей відповідачки в будинку не має, що підтверджується актом Парпуровецької сільської ради від 13.11.2014р., та довідкою Парпуровецької сільської ради від 13.11.2014р. Плату за землю, комунальні послуги відповідачка не слочує, тому позивач звернувся до суду з позовом, щодо визнання втрати ОСОБА_2 права на проживання у належному йому житловому будинку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та суду показав, що після розірвання шлюбу відповідачка добровільно зібрала речі і покинула разом з донькою належний йому будинок. Він відповідачку не вигоняв і наміру виписувати дитину не має, лише бажає щоб з реєстрації було знято його бувшу дружину. Житловий будинок є його власністю за рішенням суду і не належить відповідачці. З будинку відповідачку він ніколи не вигоняв, це було її самостійне рішення, однак з реєстрації відповідачка не знімається, тому він звернувся до суду з даним позовом.

Відповідачка ОСОБА_2 суду показала, що позов не визнає, так як вважає, що має право на проживання в будинку позивача. Позивач вигнав її з будинку. Під час того, коли вони проживали разом, позивач постійно вчиняв сварки, створював умови, для неможливого спільного проживання. Іншого житла в неї не має, тому вона просить в задоволенні позову відмовити, так як вона і дитина були позбавлені житла.

Представником Органу опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації було подано заяву, за якою представник просить слухання справи проводити у її відсутність. У вирішені справи представник покладається на думку суду.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне:

26 березня 1999 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з відповідачкою по справі у виконкомі Парпуровецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за а/з № 02, що визнано обома сторонами і в силу ст.ст.60,61 ЦПК України доказування не потребує.

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5, 23.06.1999р. народження.

Згідно рішення Вінницької області від 14 листопада 2011 року по цивільній справі № 1-1365/11 шлюб позивача з ОСОБА_2 було розірвано (а.с.7).

Згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2013 року по цивільній справі № 203/5294/12, за позивачем ОСОБА_1 було визнано право особистої приватної власності на житловий будинок №10 по вул.Некрасова, в с.Майдан-Чапельський, Вінницького району та області, як на особисте дошлюбне майно (а.с.8-9).

Рішення суду набуло законної сили 11.11.2013 року.

В зазначеному житловому будинку №10 по вул. Некрасова в с. Майдан-Чапельський, Вінницького району, Вінницької області є зареєстрованими згідно даних домової книги - позивач ОСОБА_1, відповідачка ОСОБА_2 та їх спільна донька ОСОБА_5 (а.с.10-12).

Згідно акту комісії в складі ОСОБА_6,ОСОБА_7, ОСОБА_8, що був затверджений Парпуровецькою сільською радою 13.11.2014р. було встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в будинковолодінні №10 по вул. вул.Некрасова, в с.Майдан-Чапельський, Вінницького району та області з 2010р. не проживає. На час складання акту її речей в будинку не має (а.с.5).

Даний акт є підтвердженим довідкою виданою Парпуровецькою сільською радою 13.11.2014р. за №838, згідно якої підтверджено факт реєстрації у вищевказаному будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за місцем реєстрації не проживають (а.с.6).

Оплату за спожиті послуги по газу за будинковолодінням проводить виключно позивач, що підтверджує оглянута у судовому засіданні книжка по оплату спожитого газу (а.с.51-53).

В обґрунтування своїх заперечень проти задоволення позову відповідачкою подано копії постанов про відмову у порушенні кримінальних справ від 3.06.2012р., 06.06.2012р., від 1.12.2010р., від 5.06.2012р., та від 19.02.2012р. (а.с.47, 33-36).

З тексту вказаних постанов вбачається, що звернення до Вінницького РВ УМВС поступали від двох сторін, з приводу сварок, та скандалів, а також погроз фізичною розправою. Так, за текстом постанови від 06.06.2012р. сторони пояснювали, що погрози щодо фізичної розправи були спільними, та текстом постанови від 1.12.2010р. зазначено, що сварка виникла в наслідок того, що ОСОБА_2 на початку листопада місяця пішла з дома і тривалий час не ночувала у будинку з приводу чого між подружжям виникла сварка. За постановою від 05.06.2012р. було з»ясовано, що конфлікт між сторонами виник в наслідок спору щодо поділу майна, як і за постановою від 03.06.2012р.. На час отримання диних повідомлень за поясненнями обох сторін ОСОБА_9 вже у будинку по вул.Некрасова,10 не проживала. Аналогічна причина сварки між сторонами, що відбувалася 16.07.2012р. була встановлена і за текстом постанови від 19.07.2012р.

Заява ОСОБА_2 зі скаргою щодо того, що позивач не впускає її з донькою до будинку за адресою: вул. Некрасова,10 була подана відповідачкою до начальника Вінницького РВ УМВС у Вінницькій області 02.02.2015р. лише після того, як судом був прийнятий позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування житлом,. Даний позов був поданий до суду 01.12.2014р. та був прийнятий до провадження суду 09.12.2014р. (а.с.32).

Факт того, що станом на 2012р. позивачка вже не проживала у будинку належному позивачу підтверджує і та обставина, що на час розгляду в суді справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо поділу майна подружжя, до якого був включений вищевказаний будинок, і який був поданий до суду 27.09.2012р., сама позивач зазначала, як адресу свого проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, а в судовому засіданні: м.Вінниця, вул.Червоноармійська,47/63. (а.с.66-67). В подальшому даний позов був залишений без розгляду ухвалою суду.

За показами допитаних у суді свідків ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, було встановлено, що ОСОБА_2 не проживає в будинку по вул. Некрасова,10 останні два роки. Сварок, скандалів з приводу того, що позивач вигоняв відповідачку, чи не пускав її до будинку свідки не бачили.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що з будинку вона та мати пішли, так як батьки постійно сварилися. На тепер ключів від дому вони не мають, так як замки було змінено позивачем, після того, як вони пішли з будинку.

За власними поясненнями відповідачки ОСОБА_2 підтвердила, що до суду за вселенням не зверталася. На тепер проживає за квартирі, яку знімає разом з донькою.

Оцінивши здобуті докази, встановлені обставини, суд вважає, що спірні правовідносини регулюються нормативними положеннями ст.ст. 71,72,163 ЖК України, а також ст.ст.316,319,321,405 ЦК України.

Так, зокрема, у відповідності до ст.405 ч.2 ЦК України, член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням та ін.).

У відповідності до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, що ратіфікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р., судом забезпечується право на доступ до правосуддя, в зв»язку з чим суд вважає правомірним звернення до суду позивача, так як зняття з реєстрації у даному випадку, в зв»язку з наявністю спору між сторонами, може бути вирішено лише виключено шляхом постановлення судового рішення суду.

При цьому, суд враховує, що у відповідності до ст.383 ЦК України, власник житлового будинку (квартири) має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї.

За ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном;

В силу ст. ст.71, 72 ЖК України право на користування житлом зберігається на відсутньою особою на протязі 6 місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться в судовому порядку.

За ст.150 ЖК України громадяни які мають у приватній власності квартиру, будинок, користуються нею для особистого проживання та проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися власністю на свій розсуд.

Згідно ч.1 та ч.4 ст.156 ЖК України члени сім"ї власника жилого будинку (квартири) як проживають разом з власником, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, що ратіфікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р.,гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно визначається, як право на власність. Так само, як це передбачено ст.316-321,391 ЦК України.

Виходячи з вищевказаних нормативних положень, суд враховує, що відповідачка, була зареєстрована у житловому будинку позивача, як його дружина, на підставі чого вважалася членом його сім»ї. Після розірвання шлюбу статус члена сім"ї позивача нею було втрачено.

Крім того, судом було встановлено, що відповідачка з 2012р. по теперішній час не проживає в будинку належному позивачу і не довела факт того, що вибула з будинку проти її волі, та намагалася повернутися до будинку.

При цьому, суд враховує, що позивачка ніколи не зверталася до суду про вселення до будинку, не робила спроб повернутися до будинку іншим чином і з заявою до правоохороних органів щодо того, що її не пускають до будинку, де вона зареєстрована звернулася лише після відкриття провадження по даній справі.

Покази відповідачки, що позивач не пускає її та дитину до будинку не відповідають здобутим доказам, так як сама свідок ОСОБА_5 підтвердила суду, що приходила до батька до будинку, позивач перешкод їй у користуванні будинку не чинив. Сам позивач неодноразово пояснив, що не заперечує проти проживання в будинку доньки сторін, так як вона є його єдиною дитиною.

Судом також встановлено, що відповідач припинивши бути членом сім»ї позивача не укладала з ним домовленостей щодо її подальшого проживання у будинку, не сплочувала жодного платежу щодо спожитих послуг, і даний обов»язок ніс лише позивач по справі.

У відповідності до ст. 1 Першого протоколу ЄКПЛ до поняття майна також відноситься і цілий спект економічних інтересів, які потрапляють у сферу дії права власності, включаючи рухоме й нерухоме майно, майнові та немайнові інтереси.

Тому, суд вважає, що необхідність нести додаткові витрати з врахуванням особи відповідачки, яка виникла у позивача також слід розцінювати, як обмеження у вільному використанні майна. Звуження прав позивача також полягає у тому, що позивач не має можливості самостійно зняти відповідачку з реєстраціїї.

Враховуючи вказане, суд вважає, що позивач довів належними доказами підставу для визнання відповідачки такою, що втратила право на користування його житлом, так як вона не проживала в будинку більше року без поважних причин, і дані доводи відповідачка в свою чергу не спростувала, тому позов є доведеним та таким, що підлягає до задоволення.

Стягнення судових витрат позивач не вимагає.

Керуючись ст.ст.71,72,163 ЖК України, ст.ст.316,319,321,405 ЦК України, ст.ст.15,30,60,61,214,215,219,223 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

Позов задоволити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим будинком №10 по вул.Некрасова, в с.Майдан-Чапельський, Вінницького району та області, що належить на праві власності ОСОБА_1.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення апеляційної скарги.

Суддя: