Постанова № 45115161, 03.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа № 876/14591/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Коваля Р.Й., Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

21.06.2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Тячівському районі ГУ Міндоходів у Закарпатській області від 11 червня 2013 року за № 0003891701/547 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 52891,05 гривень (з яких основний платіж - 42312,84 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 10578,21 гривень).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області №0003891701/547 від 11.06.2013 року. Стягнуто з Державного (місцевого) бюджету України (м. Ужгорода) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 усі документально підтверджені судові витрати в сумі 530,00 грн., що сплачені відповідно до платіжного доручення № 60 від 19.06.2013 року на суму 530,00 грн..

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи з підстав зазначених в апеляційній скарзі.

Під час апеляційного розгляду справи від Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшли клопотання та заява про закриття провадження у справі, у звязку із досягненням сторонами примирення згідно підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та пункту 11-2 розділу УІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України.

Заяви мотивовані тим, що 22.04.2015 року Державною податковою інспекцією у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області прийнято рішення про погодження застосування податкового компромісу у вказаній адміністративній справі.

На стадії апеляційного розгляду здійснено заміну назви відповідача з Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на Державну податкову інспекцію у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не зявились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і доводи апеляційної скарги та заявленого клопотання про закриття провадження у справі у звязку із досягненням сторонами примирення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.51 КАС України, сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

В силу п.3 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо сторони досягли примирення.

Відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується. Сума погашеного податкового зобовязання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість в розмірі 95 відсотків внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення обєкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобовязання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобовязань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобовязання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобовязання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобовязань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобовязання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до статті 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 1 квітня 2014 року, та поширюється виключно на податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що рішенням Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області № 2373/17-01 від 22.04.2015 року, за результатами розгляду заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 15.04.2015 року (вх.. № 199/10 від 15.04.2015 року), погоджено застосування податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню від 11.06.2013 року за № 0003891701/547, яке є предметом судового розгляду по даній адміністративній справі. Умовами досягнення податкового компромісу визначено обовязок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплатити суму податкових зобовязань для досягнення податкового компромісу складає 2082,31 грн., що становить 5 % від загальної суми 41 646,17 грн. податкових зобовязань. Решта суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 833,34 грн. у т.ч. донарахована сума основного платежу по заниженню податкових зобовязань з ПДВ серпень 2012 року в сумі 666,67 грн. та штрафна санкція в сумі 166,67 грн. (666,67*25% підлягає сплаті до бюджету у загальному порядку.

Вказана сума податкових зобовязань у розмірі 3000 грн. сплачена ОСОБА_1 згідно платіжного доручення від 14.04.2015 року № 7.

Відповідно до пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Статтею 194 КАС України передбачено, що сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статті 113 цього Кодексу.

Згідно ст. 113 КАС України, сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обовязків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Матеріалами справи встановлено, що ДПІ у Тячівському районі ГУ Міндоходів у Закарпатській області проведено документальну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За наслідками перевірки податковим органом прийнято Акт від 03 червня 2013 року за № 776/17-1/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем п.185.1. ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.23 підрозділу 2 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, в результаті чого донараховано до сплати в бюджет податку на додану вартість в сумі 42312,84 гривень, в тому числі, за січень 2012 року на суму 14147,00 грн., за червень 2012 року на суму 7499,17 гривень, за серпень 2012 року на суму 666,67 гривень, за жовтень 2012 року на суму 20000,00 гривень.

На підставі акту 11 червня 2013 року податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішенні за № 0003891701/547 про збільшення ФОП ОСОБА_1 суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 52891,05 грн. (основний платіж - 42312,84 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 10578,21 гривень).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що Фізична особа-підприємця ОСОБА_1 здійснюючи господарську діяльність у лісозаготівельній сфері, укладав господарські договори з ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» . На думку суду першої інстанції, товари використані в господарській діяльності за профілем діяльності підприємця, належно оприбутковані позивачем, вартість придбаних товарів сприяла сплаті податку на додану вартість, що стало підставою в подальшому для формування структури валових витрат та розміру податкового кредиту. За висновками суду першої інстанції, реальність здійснення господарських операцій (купівля товару) приватного підприємця ОСОБА_1 підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів не погоджується із судом першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується реальність здійснення господарських операцій з закупівлі товарів та подальшого його використання в господарській діяльності, тобто, використання товарів в господарській діяльності, правомірність віднесення вартості товарів та послуг до складу валових витрат та, відповідно, формування податкового кредиту з ПДВ на суми ПДВ, сплаченого у вартості отриманого товару.

Податковий кредит позивача формувався за результатами операцій з ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» з приводу купівлі шин на загальну суму 84 882,00 грн., в тому числі розмір ПДВ за січень 2012 року становить 14 147,00 грн. ( а.с. 27-35, 57-60), за результатами операцій з ТзОВ «Нові технології ТПВ» з приводу купівлі бензопил на загальну суму 44 995,00 грн., в тому числі розмір ПДВ за червень 2012 року становить 7499,00 грн. ( а.с. 61-63), за результатами операцій з ТзОВ «Укрміксі» з приводу придбання запчастин на загальну суму 120 000,00 грн., в тому числі розмір ПДВ за жовтень 2012 року становить 20000,00 грн. ( а.с. 35-43, 64-65).

Судом першої інстанції не було взято до уваги, що за результатами податкової перевірки було виявлено, що до декларацій по ПДВ за серпень 2012 року позивачем не було включено до складу податкових зобовязань суми податку на додану вартість отриману від реалізації лісоматеріалів Нересницькому споживчому товариству на суму 4000,00 грн., в тому числі ПДВ 666,67 грн..

Дослідившись зазначені вище документи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належного підтвердження реальності здійснення позивачем господарських відносин з вказаними контрагентами, у звязку з чим, позивачем порушено приписи ст. 185, ст. 187, ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності ж з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем на підтвердження факту господарських правовідносин з вказаними постачальниками надано ряд типових договорів купівлі-продажу змінними умовами яких є лише назва юридичної особи - постачальника, копії видаткових та податкових накладних, копії квитанцій до прибуткового ордеру щодо сплати коштів за отриманий товар. Умови договорів купівлі-продажу містять інформацію щодо доставки товару на склад покупця, який знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. Судом першої інстанції вказана обставина не досліджувалась, а сторона позивача не надала документальних пояснень щодо права власності чи користування за вказаною адресою, не обґрунтувала механізм отримання та доставки замовленої продукції, що не дає змоги суду апеляційної інстанції дослідити процедуру господарської операції позивача з вказаними контрагентами.

Вказані вище документи не відповідають вимогам чинного законодавства, та не визнаються судом апеляційної інстанції, як первинні з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи не відображають зміст та обсяг укладених договорів, не містять всі необхідні реквізити, та обовязкові посвідчення, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З вказаних документів вбачається, що видаткові накладні не містять інформації щодо дати та номеру довіреності на отримання товару від ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» , а також щодо особи, уповноваженої від імені позивача на отримання вказаного товару. Відсутні первинні документи щодо правовідносин з Нересницьким споживчим товариством. Судом першої інстанції не досліджувався факт знаходження у власності позивача транспортних засобів та використання їх у доставці придбаних матеріальних цінностей, а позивачем вказана обставина залишена поза увагою при викладі змісту позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням контексту договірних відносин, позивач зобовязаний був надати до перевірки товарно - транспортні накладні або подорожні листи, що свідчили б на підтвердження фактичного постачання товару.

У звязку із викладеним, судом апеляційної інстанції не визнаються зазначені вище документи як первинні, та не приймаються в якості доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо правомірності визначення податковим органом податкового зобовязання, визначеного податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Тячівському районі ГУ Міндоходів у Закарпатській області від 11 червня 2013 року за № 0003891701/547 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 52891,05 гривень (з яких основний платіж - 42312,84 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 10578,21 гривень), у звязку з чим, підстави для скасування вказаного податкового повідомлення - рішення відсутні.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також має місце невідповідність висновків суду обставинам справи.

З врахуванням наведеного, постанову суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове рішення з врахуванням умов податкового компромісу, котрі погоджені сторонами.

Керуючись ст.ст. 41, 113, 157 ч.1 п.3, 160, 194, 196, 198, 202, 203 ч.2, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 807/2219/13-а скасувати, прийняти нову постанову якою у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області № 0003891701 від 11.06.2013 року в частині податкових зобовязань у розмірі 833,34 грн. ( у т.ч. основного платежу 666,67 грн. та штрафної санкції 166,67 грн.) відмовити.

Клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та заяву Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про закриття провадження у справі № 807/2219/13-а у звязку із досягненням податкового компромісу - задовольнити.

Провадження у даній справі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області № 0003891701 від 11.06.2013 року в частині суми податкового зобовязання (основного платежу), щодо якої може бути застосовано податковий компроміс у розмірі, що становить 41 646,17 грн. закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді Р.Й. Коваля

Т.І. Шинкар