Ухвала суду № 45115067, 16.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/6982/14

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

ОСОБА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним рішення,-

В С Т А Н О В И В:

09.12.2014 року ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним рішення від 26.11.2014 р. № 84/1; зобов'язання відповідача прийняти рішення відносно позивача про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності у позивача умов для визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, та вважає, що для неї існує ризик переслідувань за ознаками політичних переконань позивач стверджує, що вона була членом опозиційної партії "Союз за конголезьку націю". Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не повно та не всесторонньо досліджено обставини справи.

У зв'язку з викладеним ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2015 року та прийняття нової, якої позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що ОСОБА_2 ОСОБА_3, є громадянкою ДР Конго, за національністю конголезка, за віросповіданням протестантка. До приїзду в Україну позивач отримала освіту в ДК Конго: 1995-2001 рр. навчалась у початковій школі, 2001-2007 рр. в школі-ліцеї «Лямба», 2007-2010 рр. в університеті Unilu, 2010-2011 рр. в Національному університеті.

28 грудня 2012 р. позивачка вилетіла з ДР Конго авіарейсом Кіншаса (Конго) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна) на підставі національного паспорту ОВ0426374 та довгострокової візи Y022283481. До України позивач приїхала 29.12.2012 р. за запрошенням Економічного університету Тернополя. В подальшому позивачку перевели до Івано-Франківського університету, де вона навчалась на підготовчих курсах протягом 2013-2014 рр.

13 листопада 2014 р. ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернулась до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 26.11.2014 р. № 84/1, оформленого наказом № 221 від 26.11.2014 р., позивачці відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, позивач зазначила, що вона виїхала з ДР Конго (країна постійного проживання) через нестабільну політичну ситуацію в країні, порушенням нею національних традицій, оскільки відмовилась виходити заміж за чоловіка, якого вибрала її родина. З 2010 р. позивач почала займатися політичною діяльністю та стала членом опозиційної партії UNC (Union pour la Nation Cogloise), в результаті чого зазнала переслідувань та викликалась на допити владою. Зважаючи на викладені обставини, позивач звернулась до влади України за захистом, однак їй необґрунтовано було відмовлено у наданні такого захисту, що й зумовило звернення до суду.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_3, зважаючи на наступне:

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України № 3671-VІ Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі - Закон № 3671- VІ), міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Слід зазначити, що підставами для отримання відповідного статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту для особи, яка звернулась за отриманням такого статусу, є існування реальної погрози стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, існування відповідних передумов для того, щоб особа покинула країну своєї громадянської належності, або не могла чи не бажала повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ст. 7 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Ч. 7 зазначеної статті визначено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі - Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол 1967 року).

Відповідно до Директиви Європейського Союзу Директива Ради ЄС 2004/83 від 29 квітня 2004 року Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідач посилався на відсутність фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Як вбачається з матеріалів справи, після звернення ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Головного управління ДМС України в Одеській області, посадовою особою відділу у справах біженців управління у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області було проведено анкетування заявника 19.11.2014 року та проводилась співбесіда з ОСОБА_2 ОСОБА_3, про що складено протокол від 26.11.2014 року.

Позивач під час анкетування 19.11.2014 року та проведення співбесіди від 26.11.2014 року вказувала, що причиною виїзду з ДР Конго була дискримінація та утиснення прав жінок, оскільки її батько примушував до вступу в шлюб.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач наполягала на політичному аспекті її переслідувань через її членство в партії UNC (Union pour la Nation Cogloise), в обґрунтування чого надала суду копію членського квитка від 06.11.2011 р.

Однак, слід зазначити, що в ході проведеної співбесіди заявниця повідомила, що у кінці 2010 року та у середині 2011 року додому її молодого чоловіка приходили співробітники поліції та задавали питання стосовно їх політичних поглядів. При цьому, ОСОБА_2 ОСОБА_3 зазначила, що сама вона не була членом жодної політичної організації та погроз на свою адресу не отримувала.

Зважаючи на все вищезазначене, колегія суддів вважає, що позивачка у даному випадку не довела обставин її переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у ДР Конго, не навела жодних переконливих обставин, які б обґрунтовували її побоювання стати жертвою переслідувань саме за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

При цьому, побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

З огляду на вищевикладене, обставини, на які посилається позивач, як на підставу для надання їй статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у неї об'єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно приписів ст. 10 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, колегія суддів вважає, що відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому рішення Державної міграційної служби України від 26.11.2014 р. № 84/1 є правомірним та скасуванню не підлягає.

Оскільки судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст.200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Бойко

Судді: Т.М. Танасогло

ОСОБА_1