Ухвала суду № 45115007, 16.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 р. Справа № 876/13537/13 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Качмара В.Я.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (правонаступник Ковельська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ковельмолоко» до Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Ковельмолоко» (далі ПАТ) звернулося до суду з позовом до Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі ППР) від 25.04.2013 №№0000452200, 0000442200. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перше ППР прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними відновленими (які відповідач не ставить під сумнів) первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адаг» (далі ТОВ), у звязку з не підтвердженням господарських операцій останнього та неможливістю здійснювати господарську діяльність, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Крім того, вказує, що відсутність у платника первинних документів на підтвердження даних податкової звітності, які були втрачені та ним відновлюються згідно із п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України (далі ПК) означає неможливість проведення за таких обставин перевірки, тому в ОДПІ не було підстав для притягнення позивача, протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження відповідного повідомлення до органу державної податкової служби, до відповідальності (друге ППР) за незбереження первинних документів.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17жовтня 2013 року у справі №803/1996/13-а позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано ППР від 25.04.2013 №0000452200. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено та вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням в частині задоволення позову, постанову оскаржив відповідач, який покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати судове рішення в цій частині та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що при проведенні перевірки ПАТ використано копії відповідних первинних документів, отримані від позивача у вересні 2010 року під час проведення попередньої перевірки, які в подальшому були ним втрачені та акт перевірки ТОВ від 09.02.2011 №67/23-9/36589894 (далі Акт). Цим Актом встановлено, що таке не подавало податкову декларацію з податку на додану вартість (далі ПДВ) за липень 2010 року та не надало до перевірки підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобовязань. Згідно укладеного між ТОВ та ПАТ договору купівлі-продажу від 29.07.2010 №2907/2 (далі Договір) останнє не отримало обумовлений товар (нафтопродукти). Таким чином, такий товар ПАТ не придбано, та відповідно зайво включено до складу податкового кредиту за липень 2010 року 950425,14грн ПДВ по податковій накладній від 30.07.2010 №300701, виписаній ТОВ. Необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні придбання товарів сум ПДВ є сам факт придбання таких товарів із метою їх використання в господарській діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є правильними з огляду на таке.

ПАТ зареєстровано Ковельською районною державною адміністрацією Волинської області 05.01.1996, перебуває на податковому обліку у відповідача, 07.08.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основним видом його діяльності є перероблення молока, виробництво масла та сиру, а також допоміжне обслуговування наземного транспорту (а.с.12, 87-91).

На підставі акта від 11.04.2013 №386/22-00444636 (далі Акт-1) документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні операцій з ТОВ за липень 2010 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено ПДВ за липень 2010 року в розмірі 950425,14грн (а.с.11-23).

Під час перевірки відповідач встановив, що оригінали документів запитуваних до перевірки по взаємовідносинах з ТОВ були втрачені та до перевірки не представлені. Однак, на підставі завірених копій відповідних первинних документів, попередньо поданих ПАТ (лист від 16.09.2010 №582) на запит ОДПІ (від 30.08.2010 №808/16-212 (а.с.126) у вересні 2010 року, та Акта, позивач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його вказаним контрагентом. При цьому зробив висновок про те, що у звязку із невиконанням поставки товару згідно умов Договору, у звязку із відсутністю у ТОВ необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, встановлено неможливість передачі у власність ПАТ товару, який мав би бути у продавця на момент укладення Договору або мав би бути створений (придбаний, набутий) ним у майбутньому.

25.04.2013 відповідачем на підставі Акта-1 прийнято ППР:

№0000452200, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 1188031,14грн (основний платіж 950425,14грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 237606грн);

№0000442200, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в розмірі 1020грн) (а.с.9-10).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані ППР залишено без змін, а скарги без задоволення (а.с.24-64).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 цього ж пункту передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до змісту пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тут треба відзначити, що відповідач не покликається на порушення позивачем, при формування податкового кредиту за липень 2010 року, вимог останньої правової норми.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп.7.2.6 п.7.2 цієї ж статті податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено, що 29.07.2010 ПАТ (покупець) укладено з ТОВ (продавець) Договір на придбання нафтопродуктів - бензин марки А-80 - 184т, бензин марки А-92 - 190т, бензин марки А-95 190т та дизельне паливо - 190т (а.с.110-111).

За умовами Договору товар постачається покупцю на умовах EXW (ІНКОТЕРМС-2000) франко-термінал, адреса якого узгоджується сторонами додатково. Продавець зобов'язується поставити товар до 31.12.2011. Приймання-передача товару по кількості та якості здійснюється представниками обох сторін на терміналах із складанням акту приймання-передачі товару. Загальна вартість договору встановлюється в розмірі 5702550,95грн, в т.ч. ПДВ - 20%. Розрахунки за товар проводяться покупцем у формі 100% передоплати (пункти 3.1-3.2, 4.2, 5.2).

В разі неможливості поставки товару продавцем в термін та на умовах визначених Договором продавець зобовязаний негайно повідомити про це покупця факсимільним звязком та повернути грошові кошти, отримані у формі попередньої оплати за товар протягом 3 банківських днів з моменту отримання відповідного повідомлення від покупця (п.6.2 Договору).

На виконання умов Договору ПАТ проведено попередню оплату в сумі 5702550,84грн, згідно платіжного доручення від 30.07.2010 №160, а ТОВ в цей же день виписано йому податкову накладну №300701 на поставку зазначених нафтопродуктів на вказану суму, в т.ч. ПДВ 950425,14грн (а.с.112-113).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Суми ПДВ по вказаній податковій накладній відображено позивачам в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за липень 2010 року та включено до складу податкового кредиту за першою подією за цей же місяць (а.с.65-71).

Станом на час перевірки, обумовлений Договором товар, ПАТ не отримало.

Водночас, попередня оплата у визначеній сумі, здійснена ТОВ у липні 2010 року, до складу валових витрат не включалась (а.с.21).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна правильна оцінка.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Необхідно відзначити, що придбання та реалізація нафтопродуктів не є новим видом діяльності для позивача, оскільки із виписки по рахунку за 30.07.2010 убачається, що позивач в цей день отримав три проплати від інших контрагентів за договорами купівлі-продажу нафтопродуктів (а.с.72).

ТОВ на час укладення Договору з позивачем було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на складання податкових накладних (а.с.130-132).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента-продавця.

Як вбачається із висновків Акта-1 відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні із господарською діяльністю ТОВ та не дотримання ним правил податкової звітності, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта, де зроблено висновок, що господарські операції ТОВ нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.120-140).

Податковим органом не представлено доказів участі ПАТ разом з цим контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта були в основному (виключно) сформульовані у звязку із тим, що ТОВ не представлено до перевірки жодних первинних документів (у звязку із не встановленням податковим органом його місцезнаходження) та через не подання таким податкової звітності з ПДВ, зокрема за липень 2010 року, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем (а.с.129-143).

Водночас, відповідні первинні документи були (оригінали) та є (копії) в наявності у останнього, представлені ним до попередньої перевірки та подані в суді першої інстанції.

Крім цього, необхідно вказати, що станом до моменту проведення перевірки, позивачем вживалися заходи для забезпечення виконання Договору, а саме надсилалися неодноразові претензії щодо не поставлення товару (а.с.105-107).

Згідно даних бухгалтерського обліку ПАТ станом на 14.10.2013 по балансовому рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» рахується дебіторська заборгованість в сумі передоплати по розрахунках з ТОВ (а.с.108).

Більше того, навіть у випадку визнання відповідної передоплати безнадійною заборгованістю для ПАТ (пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі ПК), раніше та тепер чинне податкове законодавство не передбачає необхідності здійснення коригування податкового кредиту чи неможливості включення сум ПДВ по такій безнадійній заборгованості до складу податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддяВ.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 17 червня 2015 року.