Ухвала суду № 45114945, 16.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 р. Справа № 876/42/13 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Качмара В.Я.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Росім» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «Росім» до Калуської обєднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (правонаступник Калуська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2012 року Приватне підприємство «Росім» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Калуської обєднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) відповідача від 10.10.2012 №000084220.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване ППР, оскільки підприємством належним чином сформовано податковий кредит по взаємовідносинах із Товариством з додатковою відповідальністю «Шляхово-будівельне управління №60» (далі - ТДВ) подавши на такого скаргу, яка у відповідності до ст.201 ПК України, є підставою для включення сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту підприємства.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року в справі №2а-3280/12/0970 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ПП, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. У поданій апеляційній скарзі вказує на обставини викладені в позовній заяві.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, надані попередньо пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що скарга ПП на свого контрагента подана не у встановлений для цього строк, а доказів реальності операцій із Приватним підприємством «Львівресурс» (далі ПП-2) суду не надано.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ПП було зареєстровано виконавчим комітетом Калуської міської ради Івано-Франківської області 02.03.2004, взято на податковий облік у відповідача 15.03.2004 та зареєстровано платником ПДВ 26.05.2005 (а.с.9).

В період з 07.09.2012 по 20.09.2012 ОДПІ на підставі направлень від 11.06.2012 №№226-231, 09.07.2012 №278, 12.07.2012 №280 та наказу від 28.08.2012 №419, план-графіку, проведено документальну планову виїзну перевірку ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2012.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 27.09.2012 №1919/220/32754217 в якому встановлено порушення ПП зокрема:

-ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 т.216, ст.228 ЦК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон №996-ХIV), пунктів 2.4, 2.15-2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженому наказом Міністерства фінансів України (далі - МФУ) від 24.05.1995 №88, а саме здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок та суперечать законодавчим та нормативним актам.

-пп.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон №168/97-ВР), п.46.1 ст.46, п.187.1 ст.187, п.189.1 ст.189, п.201.4, 201.6, 201.10 ст.201, п.203.1 ст.203 ПК України, п.4.2 розділу 4 «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом МФУ від 25.01.2011 №41 (далі - Порядок), в результаті чого занижено до сплати в бюджет ПДВ в сумі 300163грн, в т.ч. за травень 2010 року, листопад 2011 року, травень-червень 2012 року в сумі 7683грн, 292480грн, +/-1214грн відповідно (а.с.8-19).

На підставі акта перевірки та зафіксованих у ньому порушень, ОДПІ було прийнято ППР від 10.10.2012 №000084220 яким збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ загалом в розмірі 376721грн (основний платіж в сумі 301377грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 75344грн (а.с.20).

Не погодившись із таким ППР відповідача, ПП звернулося до адміністративного суду із цим позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п.198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналогічні за своїм змістом положення містяться також в Законі №168/97-ВР.

В силу положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно із п.201.6 цієї ж статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону №996-ХIV, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, виходячи із системного аналізу вищенаведених норм податкового законодавства, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення, платник податку має право на включення сум податку до складу податкового кредиту виключно за умови додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника та копій товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону №996-ХIV, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Також, вказане підтверджується п.20 Розділу ІІІ Порядку, яким визначено, що У разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) до декларації додаються Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) - для декларації, (ДС5) (додаток 5) - для декларації (скороченої); (ДСп5) (додаток 5) - для декларації (спеціальної); (ДП4) (додаток 4) - для декларації (переробного підприємства) та відповідні документи, передбачені пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу.

Позивачем 20.12.2011 було подано до ОДПІ податкову декларацію з ПДВ за листопад 2011 року разом із Додатком 8, яка містить заяву про відмову постачальника надати накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в ЄРПН), у якому наведено перелік податкових накладних, виданих з порушенням вимог ст.201 ПК України, зокрема ТДВ (а.с.38).

Проте, доказів надання до вказаної заяви із скаргою на постачальника (Додатку 8) копій товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону №996-ХIV, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг, матеріали справи не містять.

Більше того, ПП не заперечує недолучення таких документів до заяви із скаргою на своїх постачальників, а також не надала таких суду (жодних).

Апеляційний суд зазначає, долучення позивачем до податкової декларації з ПДВ за листопад 2011 року заяви із скаргою про порушення постачальником порядку реєстрації в ЄРПН податкової накладної від 24.11.2011 №114 не може вважатися виконанням платником податків вимог п.201.10 ст.201 ПК України та не створює підстав для включення ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки, жодним чином не підтверджено факту сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг та отримання таких.

Частиною 1 ст.9 Закону №996-ХIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Фактично розглядуваний спір виник у звязку із розбіжностями сторін щодо трактування положень п.201.10 ст.201 ПК України, яка регулює порядок, коли є сумніви в дійсності податкової накладної, не зареєстрованої постачальником товару в ЄРПН.

Оскільки сумніви виникають стосовно саме податкової накладної, Законом, а саме п.201.10 ст.201 ПК України, встановлений конкретний порядок дій, спрямованих на усунення таких сумнівів. Для цього мають бути досліджені інші документи - первинні бухгалтерські документи, якими беззаперечно підтверджується реальність господарської операції, однак такі не були надані ПП при поданні декларації з ПДВ за листопад 2011 року, що виключає правомірність включення ним до податкового кредиту сум ПДВ по податковій накладній виданій ТДВ на суму 292479,77грн, що незареєстрована в ЄРПН.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що подання заяви із скаргою без копій товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону №996-ХIV не є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту, а відсутність факту реєстрації продавцем товару податкової накладної в ЄРПН, за даних обставин, не дає права позивачу на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє позивача від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Щодо виявленого заниження позивачем ПДВ по господарських відносинах із ПП-2 на суму 7683грн, то слід вказати, що платник податків в праві формувати податковий кредит лише у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, в ній відсутні будь-які первинні бухгалтерські документи щодо підтвердження реальності вчинених позивачем правочинів та обґрунтованого формування позивачем податкових зобов'язань по ПДВ у періоді, що перевірявся (угоди щодо поставки товару, платіжні доручення, банківські виписки, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні тощо).

Слід також зазначити, що апеляційним судом у позивача були витребувані первинні документи та інші докази, які можуть підтвердити або спростувати правомірність податкового зобов'язання, товарність та реальність операцій з ПП-2, однак, відповідно до матеріалів справи, вимоги суду позивачем виконані не були.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки, позивачем не надано жодних первинних документів (ні відповідачу під час перевірки, ні суду), які можуть підтвердити фактичне здійснення господарських операцій між ним та ПП-2, а також свідчити про правомірність формування податкового кредиту, висновки акту перевірки є обґрунтованими, а прийняте на його підставі оскаржуване ППР в частині збільшення податкового зобовязання з ПДВ на суму 7683грн, прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо встановленого ОДПІ порушення податкового законодавства по господарських операціях із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП), то дійсно, слід погодитись із висновком податкового органу, що у відповідності до положень п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів для ПП буде вважатися дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню.

Відтак, оскільки в травні 2012 року позивачем було отримано на розрахунковий рахунок кошти в сумі 7284,58грн, в т.ч. ПДВ в сумі 1214,10грн від ФОП як попередня оплата за товар, а також відповідно було видано ФОП податкову накладну, то податкове зобовязання з ПДВ у такого виникло саме в травні 2012 року.

Вказане свідчить, що оскаржуване ППР в частині збільшення податкового зобовязання з ПДВ за травень 2012 року в сумі 1214грн прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, оскільки позивачем безпідставно було занижено таке у звязку із не оприбуткуванням попередньої оплати отриманої від ФОП в травні 2012 року.

Згідно з п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог ПП щодо скасування ППР від 10.10.2012 №000084220.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Росім» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддяВ.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін