Ухвала суду № 45114938, 09.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 р.

Справа № 876/894/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступник Луцька об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінно-спортивний клуб «Західна зірка» до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кінно-спортивний клуб «Західна зірка» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) від 09.10.2012 №0000241504.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що ним було дотримано усіх умов, які чітко визначені податковим законодавством, для отримання права на бюджетне відшкодування по податку на додану вартість (далі - ПДВ), що однак протиправно не було взято до уваги податковим органом під час проведення перевірки та формування на її підставі оскаржуваного ППР.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року в справі №2а/0370/3735/12 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що під час перевірки позивача було встановлено лише факт попередньої оплати, однак товар за такою оплатою підприємством не отримано, що виключає його право на бюджетне відшкодування за вказаними операціями.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем дотримано усіх вимог податкового законодавства, а відтак правомірно отримано право на бюджетне відшкодування ПДВ сплаченого за придбаний ним товар, що безпідставно не взято до уваги податковим органом.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ зареєстроване виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області 03.04.2007, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 10.04.2007, 23.04.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (а.с.8).

Основним видом його діяльності є розведення овець, кіз та коней.

На підставі акта від 25.09.2012 №4585/15-3/35041433 (далі – Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за червень 2012 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось з 01.05.2012 по 31.05.2012, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

пп.«а» п.200.4 ст.200 ПК України в частині завищення суми бюджетного відшкодування за червень 2012 року на 12453грн (а.с.6-14).

09.10.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято спірне ППР №0000241504, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 12453грн (за червень 2012 року), нараховано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 6226грн (а.с.15).

Не погодившись із таким ППР відповідача, ТОВ звернулось до адміністративного суду із цим позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

За змістом пп.14.1.18, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно пп.«а» п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, плаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

За змістом п.200.1-п.200.4 цього ж Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту/бюджетне відшкодування залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Реальність та товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом Приватним підприємством «Джерело» (далі – ПП) підтверджена: договором купівлі-продажу від 30.03.2012 №27/03 та специфікаціями до нього, додатковою угодою від 01.08.2012, податковою та видатковою накладними, платіжним дорученням (а.с.26-35).

Суми ПДВ 12453грн, сплачені в ціні придбаного, відповідно до податкової накладної від 05.04.2012 №7 (а.с.32) у ПП товару, включені до розрахунку бюджетного відшкодування, податкової декларації з ПДВ за червень 2012 року.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Так, металоконструкція придбавалась ТОВ задля перекриття даху, всі розрахунки між ТОВ та ПП проведені у встановленому порядку, що підтверджується платіжним дорученням (а.с.34), а роботи виконані (а.с.35).

Жодних зауважень щодо таких первинних документів податковим органом не висловлювалось.

Більше того, встановлено, що податкова накладна від 05.04.2012 №7 в силу вимог п.198.2 ст.198 ПК України була вірно оформлена ПП за правилом першої події (сплатою коштів із банківського рахунку) та відображена позивачем у складі податкового кредиту.

Підпунктом «а» п.200.4 ст.200 ПК України не передбачено, що обов'язковою умовою для бюджетного відшкодування має бути повне фактичне отримання оплачених товарів/послуг в податковому періоді. Достатньою підставою для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів/послуг суми податку у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України.

Відтак, позивач мав всі підстави для включення такої суми ПДВ до розрахунку суми бюджетного відшкодування, оскільки вся сума ПДВ була фактично сплачена ПП, що також було підтверджено належним чином оформленою податковою накладною.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вказані вище письмові докази спростовують твердження відповідача про неможливість розрахунку бюджетного відшкодування за червень 2012 року на підставі податкового кредиту сформованого з ПДВ сплаченого при придбанні товару ТОВ, а тому позовні вимоги позивача були підставно задоволені судом першої інстанції.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 15 червня 2015 року.