Ухвала суду № 45114810, 11.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року Справа № 876/3878/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

16.10.2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі Тисменицька МДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за № 0040301700 від 05.10.2012 року, яким збільшено суму його грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 56515 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкцій в розмірі 14129 гривень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення за № 0040301700 від 05.10.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 за платежем податок на додану вартість на суму 70644 гривні.

З таким судовим рішенням не погодилася Тисменицька МДПІ, подавши апеляційну скаргу, в якій вказала на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просила скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. В якості обґрунтування апелянт зазначив, що інформація, отримана за наслідками проведених перевірок контрагентів, використана Тисменицькою МДПІ як доказ спрямованості умислу позивача на безпідставне формування податкового кредиту, шляхом укладення фіктивних угод. Тисменицька МДПІ вважає, що позивач та контрагенти ставили за мету не виконання договорів, а складання документів, які б дали правові підстави отримати податкову вигоду шляхом зменшення податкових зобовязань. Враховуючи викладене, податковий орган вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачу податку на додану вартість є законним і підстав для його скасування немає.

Львівським апеляційним адміністративним судом у звязку з реорганізацією було здійснено заміну відповідача на Тисменицьку обєднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області.

Представинк апелянта Токар В.І. у судовому засіданні дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, в межах викладених в ній доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований 02.04.2001 року Тисменицькою районною державною адміністрацією, його взято на податковий облік 04.04.2001 року, він є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за № 66216750 від 24.15.2005 року.

В період з 28.09.2012 року до 02.10.2012 року Тисменицькою МДПІ проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань повноти та достовірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість згідно господарських відносин з ТОВ «ТД ББМ-Київ» за період з 01.01.2011 року до 31.07.2012 року та СГД ОСОБА_4 за період з 01.07.2010 року до 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 01.10.2012 року складено акт за №643/17-0/НОМЕР_4 (а.с. 18-28).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 05.10.2012 року податковим повідомленням-рішенням за № 0040301700 збільшив суму грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на додану вартість на 70 644 гривні, в тому числі 56 515 гривень за основним платежем та 14 129 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами (а.с.17).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (а.с. 27).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність цього рішення з таких підстав.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7, 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про вище вказані господарські операції та підтверджують їх здійснення є договори на придбання продукції, податкові накладні, видаткові накладні та платіжні документи які були предметом перевірки, та які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Судом встановлено, що в ході перевірки, на підставі використаних актів за № 781/22-317/32910200 від 03.09.2012 про неможливість проведеної звірки ТОВ «ТД «ББМ-Київ» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.01.2011 року до 31.07.2012 року (складений ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) та за № 28/17-2/НОМЕР_3 від 03.05.2012 року про неможливість проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_4 з питань повноти, своєчасності, достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2010 року до 31.12.2011 року (складений ДПІ в м. Івано-Франківську (а.с. 76-94) встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт, послуг) позивачу.

На підставі чого відповідачем зроблено висновок, відповідно до якого угоди укладені між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок, відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 56 515, 89 гривень.

Однак такі висновки податкового органу є безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 25.05.2012 року позивачем укладено договір поставки за №25/05-12 з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ», згідно якого сторони домовилися про здійснення поставки позивачу товару (залізобетонних виробів) в об'ємах та номенклатура визначених в специфікаціях (а.с. 58-60).

Позивачем здійснено бухгалтерський облік отриманих від ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ» товарно-матеріальних цінностей всього на суму 385330, 80 гривень (а.с. 171).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ» виписано позивачу податкові накладні на поставлені залізобетонні вироби (а.с. 51-57).

Всього позивачем включено до показників податкової звітності до складу податкового кредиту віднесено 36051,76 гривень податку на додану вартість сплачену ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ» в ціні придбаного товару (залізобетонних виробів (а.с. 27).

Крім того, позивачем в липні, серпні та вересні 2010 року здійснено придбання у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 комп'ютерної техніки, комплектуючих до неї, будівельні матеріали за видатковими накладними.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 виписано позивачу податкові накладні на поставлені товар всього на суму 122406 гривень (а.с. 65-68).

Позивачем здійснено бухгалтерський облік отриманих від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 товарно-матеріальних цінностей (а.с. 163-170).

Всього позивачем включено до показників податкової звітності за липень-вересень 2010 року до складу податкового кредиту віднесено 20400,70 гривень податку на додану вартість сплачену фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 в ціні придбаного товару (а.с. 27).

Суд першої інстанції перевіряючи правосуб'єктність контрагентів позивача встановив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ» та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість (а.с. 61-64).

Позивачем здійснено розрахунок із контрагентами - ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за поставлену продукцію та придбаний товар, шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки постачальника та продавця (а.с. 47-50, 69, 137, 139).

Також, суд першої інстанції перевіряючи реальність виконання поставки та купівлі-продажу за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача встановив, що позивачем договір поставки з ТОВ «ТД «ББМ-Київ»від 25.05.2012 року укладено на виконання попередньо укладеного з Львіським міським комунальним підприємством «Львівводоканал» договору про закупівлю товарів за державні кошти №11-287т від 24.04.2012 року (а.с. 101-102). Придбані у ТОВ «ТД «ББМ-Київ» товарно-матеріальні цінності позивачем реалізовано за вказаним договором про закупівлю товарів комунальному підприємству, якому виписано податкові накладні на поставлені залізобетонні конструкції, а суми податку на додану вартість отриманого в ціні реалізованих залізобетонних конструкції позивачем включено до складу показників своєї податкової звітності (а.с. 103-136).

Позивачем реалізовано придбану у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 комп'ютерну техніку, комплектуючі до неї, будівельні матеріали третім особам, яким виписано податкові накладні на проданий товар, суми податку на додану вартість отриманого в ціні реалізованого товару включено до складу показників своєї податкової звітності (а.с. 139-157).

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей і господарською діяльністю цього платника податку.

А тому, враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність виключення відповідачем сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту позивача за наслідками господарських операцій з ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з дотримання норм матеріального права, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року по справі № 2а-3190/12/0970 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повиний текст виготовлено 16 червня 2015 року.