Рішення № 45110208, 11.06.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2015 р.Справа № 916/1327/15-г

За позовом: публічного акціонерного товариства банку "Морський"

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ЕКСПЕРТ"

про визнання недійсним договору

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, публічне акціонерне товариство банку "Морський", звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" та товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ЕКСПЕРТ", в якому просить суд визнати недійсним договір про переведення боргу б/н від 01.03.2014р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" та товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ЕКСПЕРТ".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.04.2015р. позовну заяву (вх.№1401/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Письмове клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи (вх.№2-2732/15 від 18.05.2015р.) судом задоволено, у зв'язку з чим, строк розгляду справи було продовжено до 14.06.2015р.

Клопотання позивача про витребування у приватного нотаріуса Труш М.О. копії оспорюваного договору (вх.№2-3098/15 від 02.06.2015р.), судом було задоволено.

10.06.2015р. позивач звернувся до суду із клопотанням (вх.№2-3276/15) про направлення матеріалів справи до слідчих органів та зупинення провадження у справі, яке судом не задоволено, з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, правом на захист своїх інтересів не скористався.

Представник відповідача 2 в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, правом на захист своїх інтересів не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

25 жовтня 2013р. між публічним акціонерним товариством банком "Морський" (Кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" (Позичальник) було укладено кредитний договір №2221013-КЮ, згідно умов п.2.1. якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття непоновлювальної кредитної лінії, в подальшому - кредитна лінія або кредит, а Позичальник зобов'язується повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі за цим Договором в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.2.2. Договору ліміт не може перевищувати 3 200 000,00 (три мільйони двісті тисяч гривень 00 копійок) гривень. Ліміт кредитної лінії зменшується згідно графіку зниження ліміту кредитної лінії у відповідності з Додатком №1 до даного Договору, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 2.3. Договору встановлено, що Кредит надається на строк до 12 (дванадцять) місяців та має бути сплачений в повному обсязі, в строки та розмірах, які встановлені в п.2.2. цього Договору, але не пізніше "24" жовтня 2014р., в подальшому - кінцевий строк погашення кредиту.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами (уповноваженими представниками сторін) та скріплення підписів печатками сторін (у разі наявності) та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором (п. 8.1. Договору).

25 жовтня 2013р. між публічним акціонерним товариством банком "Морський" (Іпотекодержатель) та Дерінг Ларисою Володимирівною (Майновий поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" (Позичальник) було укладено іпотечний договір, згідно умов п.1.1. якого Іпотека за цим Договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором №2221013-КЮ від 25 жовтня 2013 року (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо) (надалі - "Кредитний договір"), укладеним між Іпотекодержателем і товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП", (Позичальник), за умовами якого останній зобов'язаний Іпотекодержателю по 24 жовтня 2014р. включно, у порядку, строку та на умовах, встановлених Кредитним договором, повернути кредит у розмірі 3 200 000 (три мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок, сплатити проценти за користуванням ним у розмірі 23% (двадцять три) відсотка річних, комісії та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором (надалі - "Основне зобов'язання"). Іпотекою за цим Договором також забезпечуються вимоги Іпотекодаржателя щодо відшкодування:

· штрафних санкцій, передбачених цим Договором;

· витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за Основним зобов'язанням і зверненням стягнення на Предмет іпотеки.

· витрат на утримання і збереження Предмета іпотеки;

· збитків, завданих порушенням Основного зобов'язання чи умов цього Договору.

Цей Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє по дату повного виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим Договором. У випадку продовження строків виконання зобов'язань за Кредитним договором (шляхом укладення додаткових договорів до нього), іпотека, передбачена цим Договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов'язань. Взаємні права і обов'язки Іпотекодавця та Іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку" (п.8.2. Договору).

07 лютого 2014р. між публічним акціонерним товариством банком "Морський" та товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" було укладено договір про внесення змін до кредитного договору №2221013-КЮ, яким сторонами було погоджено внесення змін до кредитного договору №2221013-КЮ, зокрема в частині розміру кредитної лінії.

15 квітня 2014р. між публічним акціонерним товариством банком "Морський" (Кредитор), товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" (Первісний боржник) та товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ЕКСПЕРТ" (Новий боржник) було укладено договір про переведення боргу №4, згідно умов п.1.1. якого Первісний боржник переводить на Нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 6 200 000,00 (шість мільйонів двісті тисяч гривань 00 коп.), що виник на підставі Кредитного договору №2221013-КЮ (далі Основний договір) від "25" жовтня 2013 року та Договору про внесення змін та доповнень №1 від 07 лютого 2014 року до кредитного договору №2221013- КЮ від 25 жовтня 2013 року, укладені між Первісним боржником та ПАТ Банк "Морський" (далі Кредитор), а Новий боржник приймає на себе обов'язок виконання зазначеного грошового зобов'язання у визначений цим Договором строк.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п.6.1. Договору).

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що ПАТ Банк "Морський" отримало витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно, в якому наявні відомості про заміну боржника в основному зобов'язанні на підставі договору про переведення боргу укладеного між Банком, товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" та товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ЕКСПЕРТ".

При цьому, позивач стверджує, що банк згоду на переведення боргу не надавав, стороною договору про переведення боргу не був.

Отже, на думку позивача заміна боржника в зобов'язанні порушило права та інтереси Кредитора за Договором №2221013-КЮ від 25 жовтня 2013р., оскільки ПАТ Банк "Морський" не надавало згоди на переведення боргу, йому не відома спроможність ніби то нового боржника з статутним капіталом в розмірі 1 000,00 грн. здійснити погашення заборгованості у розмірі 6 679 175,00 грн.

Крім того, позивач вважає, що оспорюваним договором унеможливлюється здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки належний Дерінг Л.В.

З врахуванням наведеного, позивач був змушений звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом, за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваного договору недійсним, зазначає про те, що оспорюваний договір про переведення боргу не відповідає нормам чинного законодавства України, що регулює правовідносини сторін.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно п.2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р., якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст.33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору, з огляду на наступне:

Так, дослідивши поданий приватним нотаріусом договір про переведення боргу №4 від 15.04.2014р., судом встановлено, що зазначений договір укладено між публічним акціонерним товариством банком "Морський" в особі голови правління Слепцової Л.М., товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" в особі директора Корнєєва І.Ю., та товариством з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ЕКСПЕРТ" в особі директора Остренко В.В.

У відповідності до ст.520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст.521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач був не тільки обізнаний про існування договору про переведення боргу, а й взагалі виступив стороною цього договору, що також свідчить про надання банком згоди на переведення боргу від ТОВ "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" до ТОВ "РІАЛ ЕКСПЕРТ".

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р., №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом, то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові публічного акціонерного товариства банку "Морський" - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Повний тест рішення складено 16 червня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський