Рішення № 45109228, 09.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №917/473/15

За позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави

в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Девелопмент»

про стягнення 113 096,88 грн.,-

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від прокурора: Тимко В.В. (службове посвідчення №025581 від 15.04.2014р.);

від позивача: Кривошея Д.А. (представник за довіреністю №220/316/д від 18.05.2015р.).

від відповідача: не зявились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військовий прокурор Київського гарнізону (надалі також прокурор, прокуратура) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі також позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Девелопмент» (надалі також відповідач) суми пені в розмірі 113 096,88 грн. за Договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/14/4 від 14.03.2014р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач свої зобовязання виконав з порушенням передбачених Договором строків.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.03.2015р. в справі було порушено провадження, присвоєно №917/473/15 та призначено до слухання.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.04.2015р. справу №917/473/15 було направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Листом від 21.04.2015р. матеріали справи №917/473/15 було надіслано до Господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю.

Проведеним 24.04.2015р. автоматичним розподілом справ в Господарському суді міста Києва, дана справа була розподілена на суддю Морозова С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. матеріали справи №917/473/15 було прийнято до провадження суддею Морозовим С.М., судове засідання призначено на 09.06.2015р.

В судове засідання 09.06.2015р. представники від відповідача не зявились.

Зважаючи на достатність в матерілах справи доказів, які необхідні для всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 09 червня 2015 року в справі №917/473/15 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

14.03.2014р. між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір №286/3/14/5 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби за кошти Державного бюджету України (надалі - Договір).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- постачальник зобов'язується у 2014 році поставити замовнику взуття різне, крім спортивного, захисного та ортопедичного (лот. 4 Черевики хромові з високими берцями клеєпрошивного методу кріплення) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані в цьому договорі. (пп. 1.1 Договору);

- номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, характер, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються даною Специфікацією : строк (термін) постачання товару до 31 березня 2014 року (включно). Загальна кількість товару, яку необхідно поставити - 3100 пар хромових черевик з високими берцями клеєпрошивного методу кріплення на загальну суму 959760,00 грн. з ПДВ (п. 1.2 Договору);

- ціна цього договору становить 959760,00 грн., у тому числі ПДВ 159960,00 грн. - загальний фонд (п. 3.1 Договору);

- розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі) ( п. 4.1 Договору);

- постачальник зобов'язується забезпечити поставку товару, у строки, встановлені договором (п.6.3 Договору);

- за порушення строків виконання зобов'язань Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору (п. 7.3.4 Договору);

- Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р. (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1. Договору)

До вказаного Договору між сторонами були укладені Додатки, а саме :

- додаток №1 «Рознарядка Міністерства оборони України за специфікацією»;

- додаток 2 "Ростовка Міністерства оборони України за специфікацією".

Як встановлюється матеріалами справи відповідно до Актів приймального контролю якості №4/1 відповідачем було поставлено товар наступним чином:

- 04.08.2014р. за актом №4/1 поставлено товар в кількості 800 шт.;

- 20.08.2014р. за актом №4/2 поставлено товар в кількості 800 шт.;

- 01.09.2014р. за актом №4/3 поставлено товар в кількості 800 шт.;

- 04.09.2014р. за актом №4/4 поставлено товар в кількості 700 шт.;

Як зазначено прокурором, в порушення умов Договору відповідачем було поставлено позивачу 3100 пар черевиків хромових з високими берцями клеєпрошивного методу кріплення, з порушенням строку, передбаченого п. 1.2. Договору, у звязку з чим відповідачу було нараховано пеню в розмірі 113 096,88 грн. за період з 02.05.2014р. по 11.08.2014р.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 10 Закону України №1932-ХІІ від 06.12.1991р. "Про оборону України" (із змінами та доповненнями) та п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

З огляду на вищевикладене, звернення прокурора з позовом в інтересах держави, які в даному спорі співпадають з інтересами Міністерства оборони України, є правомірним.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди (правочини), передбачені законом. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України поставив позивачу товар (3100 пар хромових черевик з високими берцями клеєпрошивного методу кріплення) після 31.03.2014р. (п. 1.2. Договору), а саме, як зазначено вище, поставки відбулись 04.08.2015р., 20.08.2014р., 01.09.2014р., 04.09.2014р. Дана обставина відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Положеннями ст. 216 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах : за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Аналіз зазначеної норми матеріального права свідчить, що вона є спеціальною і підлягає застосуванню до правовідносин, що склались між сторонами у даній справі, оскільки виконання зобов'язання позивача за договором поставки фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Пунктом 7.3.4. Договору визначено, що за порушення строків виконання зобов'язань постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору.

Положеннями ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011, що є обов'язковою для застосування у судовій практиці відповідно до положень ст. 11128 ГПК України, та презумпцію правомірності правочину відповідно до ст. 204 Цивільного Кодексу України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку про стягнення з відповідача 113 096,88 грн. пені за період з 02.05.2014р. по 11.08.2014р., суд прийшов до висновку, що вимоги є правомірними, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, які спростовують доводи позивача.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №917/473/15 підлягають задоволенню в повному обсязі, а до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 113 096,88 грн.

Окрім того, з огляду на те, що спір в справі №917/473/15 виник в наслідок невиконання відповідачем своїх зобовязань, покладених на нього умовами Договору, а також приймаючи до уваги, що відповідно до п. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді звільняться від сплати судового збору, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 2 261,92 грн., зважаючи на ту обставину, покладається на останнього.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Девелопмент» (код ЄДРПОУ 33357578, адреса: 03028, м. Київ, вул. Оскольська, 31) на користь Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) суму пені в розмірі 113 096,88 грн. (сто тринадцять тисяч девяносто шість гривень 88 копійок).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Девелопмент» (код ЄДРПОУ 33357578, адреса: 03028, м. Київ, вул. Оскольська, 31) на користь Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) судовий збір в розмірі 2 261,92 грн. (дві тисячі двісті шістдесят одна гривня 92 копійки).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.06.2015р.

Суддя Морозов С.М.