Рішення № 45109134, 08.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2015Справа №910/11041/15

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Міністерства оборони України

до Концерну "Техвоєнсервіс"

про стягнення 4 381,64 грн.

за участю представників:

від позивача:Марченко І.І.- представник за довіреністю № 220/314/д від 18.05.2015 р. від відповідача:Татарчук Р.О.- представник за довіреністю № 35 від 02.06.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Міністерство оборони України до Концерну "Техвоєнсервіс" про стягнення 4 381,64 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором комісії про відчуження та реалізацію рухомого військового майна (виробів військового призначення та/або виробів подвійного використання) на внутрішньому ринку № 290/2/42-13вр від 10.06.2013 р. в частині перерахування грошових коштів за реалізоване військове майно з порушенням строків.

У позові Міністерство оборони України просить суд стягнути з Концерну "Техвоєнсервіс" штрафні санкції за несвоєчасне перерахування грошових коштів за договором комісії у сумі 4 381,64 грн. грн., які складаються з пені - 3 570,88 грн. та 3 % річних у сумі 810,76 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив застосувати до нарахованої суми пені строк позовної давності та відмовити у позові.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

10.06.2013 р. між Міністерством оборони України (комітент) та Концерном "Техвоєнсервіс" (комісіонер) був укладений договір комісії про відчуження та реалізацію рухомого військового майна (виробів військового призначення та/або виробів подвійного використання) № 290/2/42-13вр (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього договір з покупцем на реалізацію надлишкового військового майна Збройних Сил України на умовах EWX - військової частини А2365 (смт. Вакуленчук), А2365 (смт. Вакуленчук (А1642, м. Радехів), А3942 (с. Баркасово), відповідно до Інкотермс 2000, згідно зі специфікацією.

Згідно з п. 1.3. договору комісіонер здійснює реалізацію майна покупцю, який визначається на конкурентних засадах, на конкурсних торгах.

Згідно з п. 1.5 договору показники погоджених з позивачем калькуляцій витрат відповідача за договором внесено у зведену відомість запланованих надходжень та витрат за договором.

Номенклатура, категорія, кількість, якість та комплектність майна передається для реалізації за даним договором, визначені у додатку-1 до цього договору з урахуванням зазначеного в актах технічного стану (п. 2.1 договору).

Передача майна за даним договором здійснюється поштучно або окремими партіями протягом дії цього договору (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору загальна сума цього договору, за яким комітент передає для реалізації комісіонеру майно, підтверджується додатками до договору і встановлюється сторонами в розмірі 86 794,70 грн. без ПДВ і включає вартість майна.

Відповідно до п. 5.1 договору за виконання доручення за даним договором комісіонер, з коштів, що перераховані покупцем, отримує комісійну плату, яка складає 4,60 % від загальної суми коштів з ПДВ, отриманих комісіонером від покупця за реалізоване майно.

Згідно з п. 5.5 договору кошти, отримані комісіонером від реалізації покупцю майна, за виключенням комісійної плати, ПДВ, який включається до ціни реалізації майна, та документально підтверджених сум витрат, понесених комісіонером при організації реалізації покупцю майна за даним договором (у розмірах, узгоджених з комітентом), протягом п'яти днів, але не пізніше 7 робочих днів з дати підписання актів прийому-передачі майна від комітента до комісіонера перераховуються у гривнях на поточний рахунок комітента.

Пунктами 6.3, 6.5 договору передбачено, що прийом-передача майна здійснюється на підставі наряду (форма 200, що наведена у наказі Міністра оборони України від 24.12.2010 року № 690), оформленому Центром обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України та наявності в уповноваженого представника комісіонера довіреності, виданої у встановленому порядку. При цьому передача здійснюється після отримання комітентом довідки від комісіонера про отримання від покупця коштів за майно. Остаточна прийом-передача майна від комітента до комісіонера (за кількість та номенклатурою) здійснюється уповноваженими представниками сторін у пунктах, визначених умовами передачі відповідно п. 3.1 цього договору з оформленням актів прийому-передачі майна від комітента до комісіонера. Затверджені акти прийому-передачі майна є підтвердженням повного виконання комітентом зобовязань за договором в частині, що стосується передачі майна комісіонеру для безпосередньої реалізації покупцю

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.08.2013 р.

У подальшому сторони продовжили строк дії договору до 30.10.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору позивач передав відповідачу майно для реалізації покупцю на загальну суму 113 884,00 грн., про що свідчить відповідна специфікація до договору, зокрема:

- згідно з актом прийому-передачі майна від 03.07.2013 № 1374 відповідачу передано 39 одиниць шасі МНУП-20. Кошти за реалізоване майно у сумі 63 094,35 грн. на рахунок позивача повинні були надійти до 12.07.2013 р.;

- згідно з актом прийому-передачі майна від 15.07.2013 № 1468 відповідачу передано 5 одиниць шасі МНУП-20. Кошти за реалізоване майно у сумі 10 379,99 грн. на рахунок позивача повинні були надійти до 24.07.2013 р.;

- згідно з актом прийому-передачі майна від 15.07.2013 № 1467 передано 5 одиниць шасі МНУП-20. Кошти за реалізоване майно у сумі 8 069,86 грн. на рахунок позивача повинні були надійти до 24.07.2013 р.

Разом з тим, вказані кошти відповідач перерахував на рахунок позивача з порушенням строків, про що свідчать платіжні доручення № 1026 від 01.08.2013 р., № 1028 від 01.08.2013 р., № 190 від 13.12.2013 р., у зв'язку чим порушив умови договору, внаслідок чого позивач нарахував пеню - 3 570,88 грн. та 3 % річних у сумі 810,76 грн., які просить стягнути в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно зі ст. 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з пунктом 8.3 договору за порушення строків здійснення платежів комітенту, проти встановлених договором строків, комісіонер із власних коштів виплачує комітенту пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених комісіонером платежів за кожний календарний день такої затримки.

З урахуванням викладеного та встановлених обставин у справі суд вважає, що вимоги про стягнення пені заявлені позивачем правомірно.

При цьому суд не приймає клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до пені, оскільки відповідно до п. 8.5 договору сторони домовились, що позовна давність до вимог про стягнення пені відповідно до вимог пп. 8.1-8.3 договору встановлюється у 24 місяці, тобто позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Перерахувавши заявлену позивачем суму пені, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 3 541,34 грн., тобто меншу суму, ніж заявлено позивачем, оскільки при розрахунку штрафних санкцій був врахований день фактичного перерахування відповідачем суми оплати.

Щодо нарахованих відповідачем 3 % річних у сумі 810,76 грн. суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних у сумі 804,04 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки також при розрахунку був врахований день фактичного перерахування відповідачем суми оплати.

Стосовно зменшення суми пені відповідно до ст. 233 ГК України, про що відповідач подав відповідну заяву суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, або якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, вирішуючи в даному випадку клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд виходив з того, що виплата грошових коштів відповідачем за договором комісії здійснена з порушенням строків, таке порушення з боку відповідача не є виключенням, а носить систематичний характер. При цьому скрутне фінансове становище не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності. Також суд враховує, що сума пені за невчасний перерахунок грошових коштів позивачу не є значно чи надмірно великою, виходячи із загальної суми договору та часу прострочення належних до сплати сум.

З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для зменшення визначеної суми пені на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України при встановленому та підтвердженому факті прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32-35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Міністерства оборони України до Концерну "Техвоєнсервіс" про стягнення 4 381,64 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Концерну "Техвоєнсервіс" (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 33689867) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) пеню у сумі 3 541 (три тисячі п'ятсот сорок одну) грн. 34 коп., 3 % річних у сумі 804 (вісімсот чотири) грн. 04 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Концерну "Техвоєнсервіс" (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 33689867) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 1 811 (одну тисячу вісімсот одинадцять) грн. 88 коп. судового збору.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 8 червня 2015 року.

Повний текст рішення підписаний 15 червня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя К.І. Головіна