Рішення № 45108265, 11.06.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/82/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2015 справа № 908/2613/15-г

за позовом публічного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Мазіна, 65/97)

до відповідача публічного акціонерного товариства "Запорізький Втормет" (69081, місто Запоріжжя, вул. Панфьорова, буд. 240)

про стягнення 32350,16 грн.

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Дігтяренко В.С., довіреність № 2 від 05.01.2015 р., паспорт серії ЕН № 243931 від 29.04.2003 р.

від відповідача: Чернікова В.П., довіреність № 1284 від 20.11.2014 р., паспорт серії СВ №876573 від 12.05.2004 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 16.04.2015 р. звернувся позивач публічне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" з позовною заявою до відповідача публічного акціонерного товариства "Запорізький Втормет" про стягнення 32350,16 грн., які складаються з: 19508,40 грн. боргу за поставлений товар за договором купівлі-продажу № 70-14 від 29.04.2014 р., 5382,66 грн. пені, 553,18 грн. 3% річних та 6905,92 грн. інфляційних втрат. Позов обґрунтований ст.ст. 509, 526, 530, 549, 550, 611, 625, 629, 692 ЦК України. ст.ст. 173, 174, 193, 231 ГК України.

Ухвалою суду від 17.04.2015 року порушено провадження у справі № 908/2613/15-г, присвоєно справі номер провадження 18/82/15, судове засідання призначене на 27 травня 2015 р.; розгляд справи відкладався на 11.06.2015 р., здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу за наявними у справі документами та закінчений 11.06.2015 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, що викладені у позові; надав пояснення щодо заявлених вимог № 1596 від 10.06.2015 р. та витребувані документи. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 70-14 від 29.04.2014 р., внаслідок чого утворилась заборгованість за отриманий товар (металобрухт та відходи чорних металів). У зв'язку з наявністю порушення грошового зобов'язання позивач, керуючись умовами договору та приписами діючого законодавства, нарахував до стягнення інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Представник відповідача проти наявності заборгованості за договором купівлі-продажу № 70-14 від 29.04.2014 р. не заперечував. Просив суд відмовити у задоволені вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, внаслідок спливу строку позовної давності, встановленого п. 6 ст. 232 ГК України.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Бердянське підприємство теплових мереж» (продавець, позивач у справі) та публічне акціонерне товариство «Запорізький Втормет» (покупець, відповідач у справі) 29.04.2014 р. уклали договір купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів № 70-14 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити металобрухт та відходи чорних металів (надалі - товар) згідно ДСТУ 4121-2002 у кількості 35,00 тон (орієнтовно).

Пунктом 1.3 договору встановлено, що продавець надає наступні документи: копію свідоцтва про державну реєстрацію (виписку, витяг); копію свідоцтва платника на додану вартість; копію довідки про включення до ЄДРПОУ.

Продавець постачає товар за свій рахунок на умовах «склад Покупця» у пункти поставки (територія цехів та дільниць), що зазначені у додатках до договору автотранспортом чи залізничним транспортом. Приймання товару від продавця здійснюється покупцем шляхом оформлення акта приймання металів чорних (вторинних) (п. 2.2 договору). Право власності на товар від продавця до покупця за цим договором переходить з моменту приймання товару покупцем, що оформлюється актом приймання металів чорних (вторинних) на території цехів та дільниць покупця, що зазначені в додатках до договору (п. 2.4 договору).

Пунктом 2.5 договору встановлено, що товар вважається таким, що переданий продавцем та прийнятий покупцем за кількістю у відповідності до ваги на вагах покупця, зазначеної у акті приймання металів чорних (вторинних).

Ціни за товар визначаються в національній валюті і є договірними та узгодженими на момент продажу товару у додатках до договору, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору оплата за товар проводиться покупцем за цінами, що діють на момент здачі товару платіжними дорученнями на підставі акта приймання металів чорних (вторинних).

Позивач зобов'язання за договором з поставки металобрухту виконав належним чином, про що свідчать акти приймання металів чорних (вторинних) № 022, № 023, № 024, № 025, № 026, № 027 від 29.04.2014 р. на загальну суму 19508,40 грн. Зазначені акти складені з урахуванням складених актів на засмічення зі зменшенням вартості товару на 15% від забору від загального тоннажу.

Позивач під час поставки та передачі у власність відповідачу обумовленого договором товару надавав рахунки-фактури, накладні, податкові накладні, але рахунки-фактури та видаткові накладні не прийняті відповідачем та повернуті позивачу на підставі ЗУ «Про металобрухт», згідно якого первісними документами по операціях із металобрухтом є акти приймання металів чорних (вторинних) певної форми, які належно складені сторонами. Щодо посилання у видаткових накладних на договір ДГ-00694 від 21.10.2010 р., а не на договір № 70-14 від 29.04.2014 р., позивач пояснив, що це відбулося в автоматичному режимі в бухгалтерській комп'ютерній програмі « 1С Бухгалтерія».

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу № 70-14 від 29.04.2014 р., позивач 29.01.2015 року спрямував на його адресу вимогу № 193 від 28.01.2015 р. з проханням до 13.02.2015 р. сплатити суму боргу.

Вимога отримана 04.02.2015 р., однак залишена покупцем без реагування, борг без оплати.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 19508,40 грн. основного боргу підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт наявності заборгованості за договором купівлі-продажу № 70-14 від 29.04.2014 р. на загальну суму 19508,40 грн. визнається відповідачем.

Відповідно до ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Згідно зі ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо оплати поставленого позивачем товару на суму 19508,40 грн. у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, підтверджується матеріалами справи, поясненнями відповідача, наданими у відповідності до статей 22, 78 ГПК України, та підписаним актом звіряння розрахунків станом на 30.04.2015 р. (за вирахуванням сальдо 1292,00 грн. на 01.01.2014 р., тобто до укладення договору).

Отже, визнання основного боргу відповідачем відповідає обставинам справи, а вимога позивача про стягнення із відповідача 19508,40 грн. основного боргу задовольняється судом.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач, враховуючи положення п. 5.1 договору, просив стягнути 5382,66 грн. пені за період прострочення з 30.04.2014 р. по 09.04.2015 р.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором відповідно до чинного законодавства України.

Зазначена вимога щодо стягнення суми пені судом відхилена, оскільки заявлена безпідставно виходячи з наступного:

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань» передбачається, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1).

Тобто, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Таким чином, аналіз умов договору та діючого законодавства свідчить про неузгодження сторонами договору ні розміру пені, ні бази її нарахування, внаслідок чого, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення пені.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 553,18 грн. за період з 30.04.2014 р. по 09.04.2015 р. та суму інфляційних втрат в розмірі 6905,92 грн. за період з травня 2014 р. по березень 2015 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд визнав виконаними вірно, а вимоги про стягнення з відповідача 553,18 грн. 3% річних за період з 30.04.2014 р. по 09.04.2015 р. та 6905,92 грн. інфляційних втрат за період з травня 2014 р. по березень 2015 р., такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача проти задоволення вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, внаслідок спливу строку позовної давності, встановленого пунктом 6 ст. 232 ГК України відхиляються судом, внаслідок їх помилковості. По-перше, приписи пункту 6 ст. 232 ГК України застосовуються при нарахуванні саме штрафних санкцій, якою є пеня, а не компенсаційних санкцій, якими є 3% та інфляційні втрати. По-друге, наслідки спливу позовної давності (відмова у позові) застосовуються при обґрунтованості позовної вимоги, яку заявлено поза строком позовної давності. Як зазначено вище у задоволенні вимоги про стягнення пені відмовлено внаслідок неузгодженості цієї штрафної санкції сторонами, тобто через необґрунтованість позовної вимоги. По-третє, пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Запорізький Втормет» (69081, місто Запоріжжя, вул. Панфьорова, буд. 240, код ЄДРПОУ 00193097, р/р 26009300657230 в ПАТ «Ощадбанк» м. Запоріжжя, МФО 313957) на користь публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Мазіна, 65/97, код ЄДРПОУ 05541120, р/р 26002055711420 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 313399) 19508,40 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот вісім грн. 40 коп.) основного боргу, 553,18 грн. (п'ятсот п'ятдесят три грн. 18 коп.) 3% річних, 6905,92 грн. (шість тисяч дев'ятсот п'ять грн. 92 коп.) інфляційних втрат, 1523,01 грн. (одну тисячу п'ятсот двадцять три грн. 01 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 15 червня 2015 р.