Ухвала суду № 45092287, 15.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/730/15 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/783/3570/15 Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А.

Категорія:30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого: Гірник Т.А.

суддів Берези В.І. , Левика Я.А.

секретар Глинський О.А.

з участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про приведення огорожі до попереднього стану, відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 та просила зобовязати відповідача привести в попередній стан металеву огорожу, яка була розташована на межі земельних ділянок, які знаходяться у фактичному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за адресою по АДРЕСА_1 та зобовязати ОСОБА_3 відшкодувати ОСОБА_4 вартість знищених плодово-ягідних дерев у сумі 7450 грн., а також 243 грн. 60 коп. судового збору.

Окаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 Вважає рішення незаконним, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити повністю. Мотивує тим, що суд не взяв до уваги твердження позивача щодо досягнутих домовленості між попередніми власниками будинку - батьками сторін про порядок користування прибудинковою земельною ділянкою і встановлення в зв»язку з цим внутрішньої огорожі. Не врахував факту дотримання цієї домовленості відповідачем після отримання у спадщину на 1/3 будинку за законом на протязі 6 років з 1999 по 2005 рік. Зазначає, що металева огорожа фактично існувала та була закріплена на металевих швелерах від кута літньої кухні і межує з сараєм, до кута двоповерхової прибудови. Це і є доказом того, що при житті батьків було досягнуто згоди про фактичний порядок користування земельною ділянко, визначено внутрішні межі та встановлено межові знаки. Факт існування огорожі підтверджено тим, що про її демонтаж відповідач зверталась у 2008 році, однак рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19.10.2011 року у задоволенні її позову відмовлено. Судом залишено поза увагою факт визнання ОСОБА_3 металевої огорожі власністю ОСОБА_4

Суд не взяв до уваги, що згідно ст. 415 ЦК України, особа до якої перейшло право власності на будівлю набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що і попередній власник будівлі.

Необґрунтованим і таким, що суперечить матеріалами справи є висновок суду про відсутність доказів того, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 росли чотири багаторічні дерева та виноградний кущ, і що такі були власністю позивачки.

При розгляд справи за апеляційною скаргою, апелянт доводи такої підтримав.

Відповідач ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечила. Мотиви заперечень є аналогічними запереченням проти позову. Просить врахувати, що між попередніми співвласниками будинку, якими були батьки сторін та між сторонами як їх спадкоємцями не було вирішено питання поділу земельної ділянки, тому наявність певний період часу огорожі немає значення. Така огорожа була перешкодою відповідачу для доступу до криниці, тому неправомірності у своїх діях, за яких повинна відшкодовувати позивачу шкоду не вбачає. Аналогічну позицію висловила щодо вимог в частині відшкодування вартості насаджень. Вважає правильними висновки суду першої інстанції і в цій частині вимог. Просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.58, 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в повній мірі таким вимогам відповідає.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_4 є власником 2/3 частин будинковолодіння АДРЕСА_2 на підставі договору дарування 3/6 частин житлового будинку від 20.09.2004 року, укладеного між дарителем ОСОБА_5 та позивачем, а також на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 від 16.06.2006 року (а.с.80). Відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності 1/3 частина зазначеного будинковолодіння, на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 від 22.02.1999 року (а.с.67,79,80).

Зазначене будинковолодіння було поділене у частках між попередніми співвласниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі рішення Червоноармійського районного суду м. Львова від 12.07.1983 року.

Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради від 08.06.1972 року №109 (а.с.78), за зазначеним будинком закріплено земельну ділянку площею 600 м.кв.

На думку позивача - оскільки попередніми власниками будинку було встановлено порядок користування земельною ділянкою закріпленою за будинком, при якому кожному із співвласників було визначено частину земельної ділянки для користування, і встановлена по внутрішній межі металева огорожа її спадкодавцем перейшла до неї у спадщину разом із будинковолодінням, а тому дії відповідача щодо її демонтажу є незаконними.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав таку позицію позивача, на якій базуються позовні вимоги про зобов»язання вчинити дії та відшкодувати шкоду, - спростованою та такою, що не ґрунтується на законі та врахував наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 92 ЗК Україниправо постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною першою статті 116 ЗК України регламентовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Як встановлено судом, на підставі рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради від 08.06.1972 року №109 (а.с.78), земельна ділянка по АДРЕСА_2 була передана у постійне користування співвласникам будинку.

В ході судового розгляду встановлено, і дані обставини визнані відповідачем, що дійсно зазначена земельна ділянка була розділена внутрішньою межею - металевою огорожею, яку в січні 2015 року відповідач демонтувала.

У відповідності до вимог ст. 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Позивач не надав доказів і такі не здобуто судом, що спірна земельна ділянка була розділена між співвласниками будинку у встановленому законом порядку та що за згодою відповідача по межі розподілу встановлено металеву огорожу. Також в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази того, що між співвласниками будинку було досягнуто згоди щодо порядку користування земельною ділянкою, визначення внутрішньої межі та встановлення межових знаків у виді металевої огорожі, а сам факт наявності такої огорожі, в тому числі за погодженням між попередніми співвласниками будинку - не свідчить про поділ земельної ділянки на окремі частини у передбаченому законом порядку.

Суд першої інстанції правильно врахував, що рішенням Червоноармійського районного суду м. Львова від 12.07.1983 року між співвласниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розділено лише будинковолодіння , питання з приводу встановлення порядку користування земельною ділянкою, що закріплена за будинком судом не вирішувалося.

Суд врахував, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 05.07.2012 року (а.с.72-74), скасовано рішення Винниківської міської ради №646 від 12.10.2004 року, яким земельна ділянка на АДРЕСА_2 передавалася співвласникам будинковолодіння у спільну сумісну власність без визначення часток.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що по даний час земельна ділянка, закріплена за будинком сторін перебуває у спільному користуванні співвласників будинковолодіння, і режим здійснення спільного користування не передбачає можливості обмеження у доступі до частини ділянки будь кого із землекористувачів, а позивачем не доведено перед судом того, що металева огорожа, як внутрішньо межова споруда була споруджена законно та є її власністю, тому суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог в частині зобов»язання відповідача відновити огорожу.

Правильними і такими, що базуються на правових нормах є висновки суду першої інстанції про безпідставність інших вимог позивача в частині майнового відшкодування. Заявляючи про відшкодування вартості знищених плодово-ягідних дерев в розмірі 7450 грн., позивач не надав суду належних доказів того, що на земельній ділянці росли чотири багаторічні плодово-ягідні дерева та виноградний кущ, і що такі були власністю позивача. За таких обставин, колегія суддів вважає,що судове рішення ґрунтується на наявних по справі доказах і відповідає вимогам закону.

Судом першої інстанції повно та всебічно з»ясовані обставини справи, дана вірна оцінка доказам, застосовано відповідні норми матеріального права, дотримано норми процесуального права та постановлено законне рішення.

На підставі наведеного колегія судів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.. 303 , 304 , п.1 ч.1 ст.307, п.1ч.1 ст.314, ст. 315, ст. 317, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: