Постанова № 4509069, 31.07.2009, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2а-5380/08/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2009 року Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Матковської З.М.

при секретарі судового засідання Подібка М.З.

з участю представників: позивача Чорній Р.Ю., відповідача Кармелюка Т.Б., Більо І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ТзОВ «Трансконтинент» до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень - рішень

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Трансконтинент» звернулось до суду із позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова. Позивач просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 29.12.2007 року №0004332340/0/30800, №0004322340/0/30801, №0004342340/0/30802; від 27.03.2008 року №0004322340/1/7392, №0004342340/1/7393, №0004332340/1/7394; від 10.06.2008 року №0001652340/2/13853, №0004332340/2/13854, №0004322340/2/13855, №0001632340/2/13856, №0004342340/2/13857, №0001642340/2/13858; від 18.08.2008 року №0002262340/3/20284,№0001642340/3/20287,№0001632340/3/20288,№0001652340/3/2028,№0004322340/3/20290,№0004342340/3/20291,№0002252340/3/20286, № 0004332340/3/285; від 06.11.2008 року №0004332340/4/27249, №0004322340/4/27246, №0004342340/4/27250, №0001652340/4/27251,№0001632340/4/27253,№0001642340/4/27252,№0002262340/4/2724, №0002252340/4/27247. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що визначені ним суми валових доходів та податкових зобов'язань з податку на додану вартість підтверджуються договорами купівлі-продажу вантажних автомобілів та напівпричепів, копії яких ним долучено до позовної заяви. Відповідно до пп.1.20.1. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", я кщо не встановлено і не доведено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Відповідачем звичайні ціни було визначено на рівні їх митної вартості, яка на його думку є регульованою ціною, а відтак на підставі пп.1.20.5. вказаного вище Закону є звичайною ціною. Митна вартість не є регульованою ціною, оскільки регульовані ціни встановлюються державою лише на продукцію, що справляє визначний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік такої продукції встановлюється Кабінетом Міністрів України, однак товари, які реалізовувались ТзОВ «Трансконтинент» до такого переліку не включені. Вважає, що митна вартість використовується лише з метою оподаткування операцій з імпорту товарів, робіт та послуг. Для операцій з продажу встановлено окремий порядок оподаткування, відмінний від порядку оподаткування операцій з імпорту. Крім того, на думку Позивача, Відповідач порушив методику визначення звичайних цін, взявши за основу не статистичний рівень цін на такі товари на території України, а митну вартість, і допустив процесуальні порушення порядку нарахування податкових зобов'язань на основі звичайної ціни.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, зсилаючись на обставини зазначені у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з наступних підстав.  Позивачем допущено порушення порядку визначення валових доходів та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки фактурна вартість вантажних автомобілів та напівпричепів, які були придбані Позивачем за кордоном і реалізовані на території України, є меншою від їх митної вартості, вказаної у вантажно митних деклараціях. Листом від 27.11.2007р. №11/57-17027 Західна регіональна митниця обґрунтувала митну вартість товарів, проданих Позивачем. Оскільки вказані товари було продано фізичним особам, які не є платниками податку на прибуток на загальних підставах, то відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою оподаткування дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Стосовно податку на додану вартість, то його обчислення на підставі звичайних цін передбачене п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість". Згідно з пп.1.20.5. п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Принципи регулювання, на думку Відповідача, визначено п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", у якій вказано, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації.

Заслухавши доводи позивача, заперечення відповідача, а також, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, мотивуючи це наступним.

Судом встановлено наступне. В період з 31.10.2007р. по 11.12.2007р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проводилась планова виїзна документальна перевірка ТзОВ „Трансконтинент”.

За результатами перевірки було складено акт від 18.12.2007р. №2298/315/23-4/33169697.

На підставі цього акту ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було винесено податкові повідомлення-рішення від 29.12.2007р. №0004322340/0/30801, №0004332340/0/30800 та №0004342340/0/30802 про визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до вищестоящих органів державної податкової служби подавши скаргу до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова (рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 05.02.08р. №2618/25-007 та рішення від 19.03.2008р. №6606/25-007), скаргу від 27.03.2008р. №0327-01 в ДПІ у м. Львові (рішення ДПІ у м. Львові від 07.04.2008р. №6785/10/25-005/69, рішення від 28.05.2008р. №9838/10/25-005/69 та рішення від 03.07.2008р. №12042/10/25-005/127), скаргу від 06.06.2008р. №0606-01 у ДПА у Львівській області (рішення ДПА у Львівській області від 10.06.2008р. №12450/10/25-005/555), скаргу від 10.07.2008р. №0710_01 у ДПА у Львівській області (рішення ДПА у Львівській області від 17.07.2008р. №15259/10/25-005/658 та рішення від 07.08.2008р. №16905/10/25-005/703), скаргу від 27.08.2008р. №0827_02 у ДПА у Львівській області (рішення ДПА у Львівській області від 01.09.2008р. №18692/10/25-005/770, рішення від 04.09.2008р. №19035/10/25-005/781 та рішення від 16.10.2008р. №22544/10/25-005/928), а також скаргу від 15.08.2008р. №0815_01 у ДПА України (рішення ДПА України від 04.09.2008р. №8513/6/25-0115 та рішення від 16.10.2008р. №10075/6/25-0115).

За результатами розгляду скарг, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова також було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.03.2008р. №0004332340/1/7394, від 10.06.2008р. №0004332340/2/13854, від 18.08.2008р. №0004332340/3/20285, 06.11.2008р. №0004332340/4/27249, від 27.03.2008р. №0004322340/1/7392, від 10.06.2008р. №0004322340/2/13855, від 18.08.2008р. №0004322340/3/20290, від 06.11.2008р. №0004322340/4/27246), від 27.03.2008р., №0004342340/1/7393, від 10.06.2008р., №0004342340/2/13857, від 18.08.2008р. №0004342340/3/20291, від 06.11.2008р. №0004342340/4/27250), від 10.06.2008р. №0001652340/2/13853 (та похідні від нього повідомлення-рішення від 18.08.2008р. №0001652340/3/20289, від 06.11.2008р. №0001652340/4/27251), від 10.06.2008р. №0001632340/2/13856 (та похідні від нього повідомлення-рішення від 18.08.2008р. №0001632340/3/20288, від 06.112008р. №0001632340/4/27253), від 10.06.2008р. №0001642340/2/13858 (та похідні від нього повідомлення-рішення від 18.08.2008р. №0001642340/3/20287, від 06.11.2008р. №0001642340/4/27252), від 18.08.2008р. №0002262340/3/20284 (та похідне від нього повідомлення-рішення від 06.11.2008р. №0002262340/4/27248), від 18.08.2008р. №0002252340/3/20286 (та похідне від нього повідомлення-рішення від 06.11.2008р. №0002252340/4/27247).

Усі, вищевказані податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту перевірки від 18.12.2007р. №2298/315/23-4/33169697 та рішень про результати розгляду скарг.

У пп. 3.1.1. акту перевірки вказано, що в порушення пп. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТзОВ „Трансконтинент” протягом періоду з ІІІ кв. 2006р. по ІІ кв. 2007р. валові доходи занизило на суму 159300 грн., а податок на прибуток - на 39825 грн. В обґрунтування такого висновку у акті зроблено посилання на те, що придбані за межами України вантажні автомобілі та напівпричепи товариство реалізовувало на території України за ціною, нижчою від митної вартості, вказаної у вантажних митних деклараціях і при визначенні валових доходів не застосовувало звичайні ціни. Необхідність застосування звичайних цін при визначенні валових доходів обґрунтовано посиланням на пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 та пп.1.20.5. п.1.20. ст.1 та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а також п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість". Рівень звичайних цін у акті перевірки визначено на рівні митної вартості, вказаної у вантажних митних деклараціях, складених при імпорті вантажних автомобілів та напівпричепів.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою оподаткування дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Положення підпункту 7.4.1. поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Визначення поняття звичайної ціни викладено в п.1.20. ст.1 згаданого вище Закону. Відповідно до цього пункту, якщо ним не встановлено інше, то звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з положеннями цього ж пункту справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Згідно з пп.1.20.5. п.1.20 ст.1 Закону у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Однак, відповідачем безпідставно зроблено висновок про те, що митна вартість товарів не є встановленою державою регульованою ціною.

Визначення митної вартості наведено у ст.259 Митного кодексу України. Порядок її визначення встановлено ст.267 кодексу, а також п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість". Ні Митний кодекс України, ні Закон України "Про податок на додану вартість" не регулює питання ціноутворення при здійсненні господарської діяльності. Відповідно до ст.ст. 627, 362 ЦК України сторони договору є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, застосовуються у випадках, встановлених законом. Згідно зі ст.ст. 6, 44, 190 та 191 ГК України основними принципами господарювання є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Підприємництво здійснюється на основі самостійного встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

У ст.ст.6, 7, 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вказано, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

В ході дослідження доказів у справі, відповідачем не доведено, що вантажні автомобілі та напівпричепи, які реалізовувалися позивачем на території України, включені Кабінетом Міністрів України до переліку товарів,  які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін та мають вирішальне соціальне значення, чи до продукції, виробництво якої зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Тобто, до продукції, на яку встановлено регульовану ціну. Відповідно немає підстав вважати митну вартість товарів їх звичайною ціною.

Вказане підтверджується п.1.7. "Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації", затвердженої наказом Державної митної служби України від 18.04.2002 р. N207, у якому вказано, що митна вартість - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України "Про Єдиний митний тариф" і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.

Відповідно до п.13 Указу Президента України "Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності" індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

У акті перевірки відсутні будь-які відомості про статистичні дані щодо рівня цін на реалізовані товариством товари. Також немає жодних відомостей про те, що відповідачем робилися запити до органів статистики щодо цін на такі товари на внутрішньому ринку України.

Також, слід врахувати, що відповідно до пп.1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Виходячи з порядку визначення митної вартості, вказаного у ст.ст.259, 267 Митного кодексу України та п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" митна вартість визначається на основі ціни на товари, за яку їх було придбано за межами митної території України. Однак, придбання товарів на території України і поза її межами не може вважатися співставними умовами для визначення звичайної ціни.

Стосовно посилання на п. 4.3 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", то його норми застосовуються виключно з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість для операцій з імпорту товарів, оскільки порядок визначення бази оподаткування для операцій з продажу товарів встановлено зовсім іншою нормою - п.4.1. ст.4 вказаного Закону.

Також, слід врахувати, що порядок визначення валових доходів з метою оподаткування прибутку регулюється нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а не нормами Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, визначення відповідачем звичайної ціни на товари на рівні їх митної вартості є неправомірним.

Відповідно до пп.1.20.10. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до пп.4.3.5. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту податковим органом за місцезнаходженням платника податків приймається рішення про застосування непрямих методів. Виходячи із тотожності процедур визначення податкових зобов'язань за непрямими методами та із застосуванням звичайних цін Відповідач міг здійснювати донарахування податкових зобов'язань Позивача на основі звичайних цін лише за умови прийняття органом державної податкової служби відповідного рішення. Однак, Відповідач не приймав і не надсилав ТзОВ «Трансконтинент» жодних рішень про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

У п. 3.1.5. акту перевірки вказано, що в порушення пп.пп. 4.1. та 4.3. п.4. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість” ТзОВ „Трансконтинент” протягом періоду з ІІІ кв. 2006р. по ІІ кв. 2007р. занизило податкові зобов'язання по податку на додану вартість 36138 грн. В обґрунтування такого висновку у акті зроблено посилання на те, що придбані за межами України вантажні автомобілі та напівпричепи товариство реалізовувало на території України за ціною, нижчою від митної вартості, вказаної у вантажних митних деклараціях і при визначенні своїх податкових зобов'язань не застосовувало звичайні ціни. Рівень звичайних цін у акті перевірки визначено на рівні митної вартості, вказаної у вантажних митних деклараціях, складених при імпорті вантажних автомобілів та напівпричепів.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг; ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту та вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажу за межами державного кордону України.

При цьому, порядок визначення бази оподаткування податком на додану вартість визначений окремими нормами для кожного виду операцій, що є об'єктом оподаткування.

Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону для операцій з поставки товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається на рівні, не нижчому від звичайної ціни. Митна вартість (як база оподаткування) згідно з п. п.4.3. ст.4 Закону береться за основу при здійсненні операцій з імпорту товарів (робіт, послуг).

При складанні акту перевірки та прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень не враховано, що п.4.3. Закону України “Про податок на додану вартість” для визначення бази з оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не застосовується.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що висновки відповідача щодо заниження податку на додану вартість суперечать діючому законодавству України.

Відповідно до ст.ст.6 та 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході дослідження доказів у справі відповідачем не надано доказів правильності та правомірності прийнятих ним висновків та рішень.

Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб'єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення в частині визнання протиправними оскаржуваних податкових повідомлень - рішень із зазначених у мотивувальній частині постанови підстав.

Керуючись ст. ст. 7- 14, 18, 19, 24, 71 - 86, 143, 146, 158, 160 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними податкові повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова:

від 29.12.2007 року №0004332340/0/30800, №0004322340/0/30801, №0004342340/0/30802;

від 27.03.2008 року №0004322340/1/7392, №0004342340/1/7393, №0004332340/1/7394;

від 10.06.2008 року №0001652340/2/13853, №0004332340/2/13854, №0004322340/2/13855, №0001632340/2/13856, №0004342340/2/13857, №0001642340/2/13858;

від 18.08.2008 року №0002262340/3/20284, №0001642340/3/20287, №0001632340/3/20288, №0001652340/3/20289, №0004322340/3/20290, №0004342340/3/20291, №0002252340/3/20286, № 0004332340/3/285;

від 06.11.2008 року №0004332340/4/27249, №0004322340/4/27246, №0004342340/4/27250, №0001652340/4/27251, №0001632340/4/27253, №0001642340/4/27252, №0002262340/4/27248, №0002252340/4/27247.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТзОВ «Трансконтинент» 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 05.08.2009 року.

Суддя

Постанова надрукована у одному примірнику та є оригіналом.