Рішення № 45057716, 12.06.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

12.06.2015

справа №489/1608/15-ц

номер провадження 2/489/1288/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2015 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

секретаря Коденко К.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Бичковського О.Г.

третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), третьої особи ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними

встановив:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, уточнивши вимоги якого просив визнати недійсними генеральний кредитний договір № 010/01-04/08-20 від 18.01.2008, разом з укладеними в рамках цього договору кредитних договорів від 18.01.2008 за №№014/01-04/08-21, 014/01-04/08-22 та іпотечний договір від 18.01.2008.

У обґрунтування вимог вказав, що 18.01.2008 уклав з відповідачем генеральний кредитний договір № 010/01-04/08-20, відповідно до умов якого банк зобовязався надати йому кредитні кошти, ліміт кредитування яких не повинен перевищувати розміру еквівалентного 318420,00 дол. США. У цей день, в рамках генерального кредитного договору були укладені два кредитні договори за №№014/01-04/08-21 та 014/01-04/08-22. За умовами яких, він отримав кредитні кошти в розмірах 300000,00 дол.США та 18420 дол.США під 12,75 відсотків річних, строком до 17.01.2018.

У якості забезпечення виконання позичальником своїх зобовязань 18.01.2018 між сторонами укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно: 976/1000 нежитлового приміщення, розташованого в АДРЕСА_1, а саме нежитлові приміщення підвалу з №№ 65-1, 65-11, загальною площею 346,8 кв.м. в житловому будинку літ. А-5.

Вказані договори позивач вважає недійсними, так як вони суперечать законодавству, зокрема, при укладенні договір банк не повідомив у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та не вказав її в кредитному договорі чи додатках до нього. При укладенні договорів неотримана письмова згода дружини позивача та іншого співвласника, а також відсутній дозвіл органу державної влади або органу місцевого самоврядування на укладення договору іпотеки, так як предмет іпотеки розташований на земельній ділянці державної власності.

Протокольно ухвалою від 28.05.2015 до участі у справі в якості третьої особи залучено дружину позивача ОСОБА_4, з якою позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з 11.07.1998, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1.

У судовому засіданні позивач, його представник та третя особа позов підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на безпідставність вимог.

Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 18.01.2008 між сторонами укладено генеральний кредитний договір № 010/01-04/08-20. У цей же день, в рамках генерального договору сторони уклади два кредитних договори за №№ 014/01-04/08-21 та 014/01-04/08-22.

Відповідно до умов кредитних договорів, позивач отримав кредитні кошти в розмірах 300000,00 дол.США та 18420 дол.США під 12,75 відсотків річних, строком до 17.01.2018.

У якості забезпечення виконання позичальником своїх зобовязань 18.01.2018 між сторонами укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковою С.М. за реєстровим номером 540.

Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору ним забезпечено вимогу іпотекодержателя, що випливає з генерального кредитного договору № 010/01-04/08-20 від 18.01.2008.

Предметом іпотеки за вказаним договором є нерухоме майно: нежитлові приміщення, що знаходяться в АДРЕСА_1, які належать Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковою С.М. 18.01.2008 за реєстраційним номером 534. Предмет іпотеки знаходиться на земельній ділянці, яка належить до земель державної власності відповідно до довідки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 11.01.2008 № 28/20 (пункт 1.2 іпотечного договору).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями частини першої статті 215 цього Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

У відповідності до вимог частин першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною третьою вказаної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями частини першої статті 638 вказаного Кодексу передбачено, що договір вважаєтьсяукладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до частини першої статті 1055 цього Кодексу кредитний договір укладається у письмовій формі.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Із позову вбачається, що генеральний кредитний договір та укладені в рамках цього договору кредитні договори позивач оспорює через недотримання банком вимог частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту» в частині неповідомлення в письмовій формі перед укладенням кредитного договору про орієнтовну сукупні вартість кредиту та не зазначення її безпосередньо в кредитному договорі чи додатку до нього.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та абзацом шістнадцятим частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача; датавидачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У ході розгляду справи встановлено, що кредитні кошти позивачу надано на підставі окремих кредитних договорів, які укладено в рамках генерального кредитного договору пунктом 1.3 якого визначено максимальний розмір каретних коштів в 318420,00 дол. США.

Детальні умови кредитування обумовлені кредитними договорами, які містять у собі всі істотні умови, в т.ч. детальний розпис сукупної вартості кредиту. Вказані умови кредитного договору позивач скріпив своїм підписом, а отриманні кредитні кошти використав за власним призначенням.

Умовами підпункту «б» пункту 1.12.1 кредитних договорів позичальник гарантував, що умови договорів для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими, а пунктом 1.12.2 сторони погодили про досягнення згоди з усіх істотних умов.

У ході розгляду справи також встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 31.03.2015 частково задоволено вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та стягнуто з останнього 275086,06 дол.США, що еквівалентно 3562364,48 грн., заборгованості за генеральним кредитним договором № 010/01-04/08-20 від 18.01.2008.

При вирішенні даної справи судом встановлено часткове погашення позичальником боргових зобовязань, що підтверджує відсутність у останнього не узгоджених з банком умов, в т.ч. і в частині сукупної вартості кредиту.

Матеріалами справи також підтверджується, що згода дружини позивача ОСОБА_4 на отримання чоловіком кредитних коштів в сумі 318420,00 дол.США була нею надана письмово в формі рішення від 18.01.2008, належність підпису на якому вона підтвердила в судовому засіданні.

У звязку із встановленими обставинами та наведеними норми матеріального права, суд вважає оспорювані генеральний кредитний договір та кредитні договори такими, що укладені з дотриманням законодавства чинного на дату їх підписання сторонами, а відповідачем дотримано вимоги законодавства про ознайомлення позичальника із сукупною вартістю кредиту.

Відсутні підстави і для визнання недійсним іпотечного договору.

Позивач вважає, що при укладенні іпотечного договору в порушення вимог статті 65 СК України та статті 369 ЦК України не було отримано письмової згоди на укладення договору в його дружини та співвласника предмету іпотеки.

Проте, вказане спростовується матеріалами справи.

Так, на момент укладення іпотечного договору одноосібним власником нерухомого майна був позивач про що вказано у пункті 1.2 іпотечного договору та підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 18.01.2008, укладеним між ОСОБА_7 (попереднім власником нерухомого майна) та ОСОБА_1

При цьому, посилання представника позивача на Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.06.2010 є безпідставними, оскільки, як вбачається із Витягу, спільна часткова власність на предмет іпотеки співвласниками ОСОБА_7 та ОСОБА_1 була зареєстрована після укладення іпотечного договору на підставі свідоцтв про право власності від 23.08.2008.

Щодо письмової згоди дружини позивача та така згода була надана нею 18.01.2008 у приватного нотаріуса Машкової С.М., яка засвідчила достовірність підпису ОСОБА_4

Так, письмовою заявою ОСОБА_4 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_1 на передачу в іпотеку на будь-яких умовах за його розсудом нежитлових приміщень, що знаходяться в АДРЕСА_1, які були набуті ними під час шлюбу, та звернення на них стягнення в разі невиконання умов кредитного договору.

Доводи представника позивача про відсутність згоди органу державної влади чи місцевого самоврядування на передачу в оренду нежитлових приміщень, які знаходяться в житловому багатоповерховому будинку, розташованому на земельній ділянці, що належить до державної власності, також є помилковими.

Так, за частиною четвертою статті 6 Закону України «Про іпотеку», на яку посилався в позові позивач, якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

З аналізу наведеної норми слідує, що її положення визначають права і обовязки особи на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, після звернення стягнення на нього. При цьому, не передбачають отримання дозволу від власника земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, що належить іншій особі.

За наведених обставин та норм матеріального права, суд вважає відсутніми підстави для визнання недійсними оспорюваних правочинів.

Керуючись статтями 3, 10, 11, 14, 60, 62, 212-214 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними генерального кредитного договору від 18.01.2008 № 010/01-04/08-20, кредитних договорів від 18.01.2008 №№ 014/01-04/08-21, 014/01-04/08-22 та іпотечного договору від 18.01.2008, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковою С.М. за реєстраційним номером 540, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Райффазен Банк Аваль», - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.В.Коваленко

Повний текст рішення

підписано 15.06.2015.