Рішення № 45035592, 09.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015

Справа № 910/10117/15

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірабель-Клаб»

про розірвання Договору та стягнення 236 250, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірабель-Клаб» (далі - відповідач) про розірвання Договору купівлі-продажу мішків під цукор № 1/09/Р-14 від 08.09.2014 р. та стягнення 236 250, 00 грн. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач порушив взяті на себе за укладеним між сторонами Договором зобов’язання з поставки товару, у зв’язку з чим позивач вирішив розірвати Договір та вимагати повернення сплаченої ним попередньої оплати в розмірі 236 250, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.2015 р. порушено провадження у справі № 910/10117/15, її розгляд призначено на 20.05.2015 р.

У судовому засіданні 20.05.2015 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2015 р. розгляд справи, у зв’язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 09.06.2015 р.

Представники сторін в судове засідання 09.06.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.06.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

08.09.2014 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу № 1/09/Р-14 (далі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов’язався передати покупцеві, а покупець зобов’язався оплатити та прийняти від продавця товари перелічені у Додатках (специфікаціях), що додані до цього Договору і є його невід’ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2. Договору було визначено, що загальна вартість товару складає 675 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ.

Згідно з п. 5.1. Договору сторони передбачили, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р., але у всякому випадку до остаточного виконання взятих на себе сторонами зобов’язань відповідно до умов даного Договору.

Пунктом 5.2. Договору було визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну даного Договору протягом одного місяця після закінчення строку його чинності, він вважається продовженим на 1 рік на тих самих умовах, які були передбачені даним Договором з урахуванням змін у законодавстві на дату його продовження.

Згідно з п. 5.3. Договору сторони визначили, що він не підлягає розірванню в односторонньому порядку.

08.09.2014 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору було визначено, що продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує наступний товар: мішки в кількості 100 000 шт., вартістю 675 000, 00 грн.

Пунктом 1.4. Додаткової угоди № 1 було передбачено, що попередня оплата товару – 35 %, решта суми – за фактом поставки.

Дата передачі товару – за згодою сторін (п. 1.6. Додаткової угоди).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2014 р. позивач перерахував відповідачу 236 250, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 683 в якості попередньої оплати.

Листом № 19 від 19.01.2015 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою протягом трьох банківських днів з моменту отримання цього листа поставити позивачу партію мішків в кількості 35 000 шт. за адресою: Київська область, Сквирський район, с. Руда, вул. Заводська, 27.

Як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0903500019140, відповідач отримав вказаний лист позивача 26.01.2015 р.

Оскільки в подальшому відповідач взяті на себе зобов’язання з поставки товару не виконав, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

За змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 1.6. Додаткової угоди № 1 до Договору сторони визначили, що дата передачі товару – за згодою сторін.

Листом № 19 від 19.01.2015 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою протягом трьох банківських днів з моменту отримання цього листа поставити партію мішків в кількості 35 000 шт. за адресою: Київська область, Сквирський район, с. Руда, вул. Заводська, 27.

Відповідач отримав вказаний лист позивача 26.01.2015 р., а отже до 30.01.2015 р. він мав здійснити поставку відповідного товару.

В силу приписів ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем у визначені строки, як і на момент розгляду даного спору по суті, не здійснено поставку оплаченого позивачем товару на суму 236 250, 00 грн., у зв’язку з чим позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати.

Так, згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Також, відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р., умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, в силу наведених приписів законодавства позивач має право вимагати повернення сплачених ним в якості попередньої оплати грошових коштів, та відповідно до приписів ст. 651 ЦК України укладений між сторонами Договір може бути з наведених підстав розірваний в судовому порядку.

Так, статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановленні договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи зазначене, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позову, він підлягає задоволенню, з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір купівлі-продажу № 1/09/Р-14 від 08.09.2014 р., укладений між Товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (09035, Київська область, Сквирський район, село Руда, вулиця Заводська, будинок 27; код ЄДРПОУ 13737989) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мірабель-Клаб» (04073, місто Київ, вулиця Скляренка, будинок 5; код ЄДРПОУ 24256566).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірабель-Клаб» (04073, місто Київ, вулиця Скляренка, будинок 5; код ЄДРПОУ 24256566) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (09035, Київська область, Сквирський район, село Руда, вулиця Заводська, будинок 27; код ЄДРПОУ 13737989) 236 250 (двісті тридцять шість тисяч двісті п’ятдесят) грн. 00 коп. попередньої оплати та 5943 (п’ять тисяч дев’ятсот сорок три) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.06.2015 р.

Суддя В.С. Ломака