Постанова № 45033345, 10.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 червня 2015 року 09:44 № 826/2624/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Кімберлі-Кларк Україна»до Міжрегіонального головного управління ДФС Центральний офіс з обслуговування великих платниківпро скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2015 р. № 0000103710,

за участю представників сторін:

від позивача: Андрійко А.Л. Соколова О.В.;

від відповідача: Дрозд І.С.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 червня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам розяснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Кімберлі-Кларк Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС Центральний офіс з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2015 р. № 0000103710.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Міжрегіональним головним управлінням ДФС Центральний офіс з обслуговування великих платників на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 19.01.2015 р. прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2015 р. № 0000103710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 509 644,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 254 822,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що віднесення сум податку до податкового кредиту є правом, а не обовязком позивача. Позивач скористався своїм правом та задекларував лише частину ПДВ. Так, у разі виникнення платника права на податковий кредит, останній має можливість самостійно визначити, - задекларувати всю фактичну суму ПДВ в одному періоді або ж розбити її на менші періоди. Таким чином, висновки відповідача є необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що перевіркою встановлено, що позивачем порушено приписи податкового законодавства, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року на суму ПДВ 509 644,00 грн., яка підлягає зменшенню.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.

Міжрегіональним головним управлінням ДФС- Центральний офіс з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Кімберлі-Кларк Україна» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань наступних податкових періодів за жовтень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення вимог пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ за жовтень 2014 року на суму ПДВ 509 644,00 грн., яка підлягає зменшенню.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.01.2015 р. № 58/28-10-37-20-217014 та винесено податкове повідомлення-рішення від 04.02.2015 р. № 0000103710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі: 509 644,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 254 822,00 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення, порушив його права та законні інтереси, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення неконтрольованих операцій), у розрізі здійснення контрольованих операцій, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що порядок формування податкового кредиту не передбачає його автоматичне виникнення за наслідками здійснення першої з подій. Така подія визначає виникнення обєктивного права, а не обовязку платника податку на формування податкового кредиту, реалізація якого можлива за певних умов.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 вказаної статті при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ч. 3 ст. 297 Митного кодексу України у разі вивезення товарів з митної території України вивізне мито має бути сплачене не пізніше дня прийняття органом доходів і зборів митної декларації для митного оформлення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, вантажна митна декларація є допустимим доказом, зокрема, сплати податку на додану вартість, що дає право на податковий кредит. Вимогу про оформлення вантажної митної декларації відповідно до вимог законодавства не можна тлумачити інакше, як так, що для одержання права на податковий кредит платником податків, така особа має значитись у вантажній митній декларації одержувачем товару.

Відповідно до п. 206.1 ст. 206 Податкового кодексу України під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Системний аналіз вищенаведених норм права дає суду дійти висновку, що закон зобовязує платника податку на додану вартість сплатити такий податок при імпорті та надає йому право на відображення в податковому обліку податкового кредиту на суму фактично сплаченого податку. При цьому законодавство не містить положень про те, що необхідною умовою для виникнення права на податковий кредит є оплатне придбання платником податку матеріальних цінностей, оскільки визначальною умовою є сплата такого податку до Державного бюджету, згідно із п. 206.1 ст. 206 Податкового кодексу України.

Крім того, вказані правові норми вказують на момент виникнення у платника податків права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, який повязується із сплатою цим платником митному органу податку на додану вартість, внаслідок подання митної декларації, яка, в свою чергу, є документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Як встановлено судом, ТОВ «Кімберлі-Кларк Україна» зареєстровано 26.05.1998 р. Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією. Місце проведення останньої реєстраційної дії Відділ державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Соломянського району Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Товариство взято на податковий облік в органах державної податкової служби 26.05.1998 р. за № 18650, станом на дату реєстрації перевірки ТОВ з ІІ «Кімберлі-Кларк Україна» перебуває на обліку в Міжрегіональному ГУ ДФС ЦО з обслуговування ВП. У періоді, за який проведено перевірку, відповідно до Свідоцтва про перереєстрацію платника податку на додану вартість від 01.04.2011 р. № 100330828, зареєстровано платником ПДВ з 24.11.1998 року. Фактичний вид діяльності неспеціалізована оптова торгівля.

ТОВ з ІІ «Кімберлі-Кларк Україна» подано до Міжрегіонального головного управління ДФС Центральний офіс з обслуговування великих платників податкову декларацією з ПДВ за жовтень 2014 року з та додатками, в якій визначена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань наступних звітних періодів, відображена в рядку 23.2 декларації, яку сформовано з урахуванням залишку відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди, а саме: за вересень 2014 року, складає 5 362 428,00 грн.

Як вбачаться з матеріалів справи, підприємство застосувало ставки оподаткування податком на додану вартість: 20% згідно із п. 187.1 ст. 187, п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України, нульову ставку у відповідності до вимог п. 195.1 ст. 165 Податкового кодексу України та здійснювало операції за ставкою 7 % відповідно до пп. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України.

Правильність застосування вказаних ставок не заперечується відповідачем.

Згідно акту перевірки від 19.01.2015 р. № 58/28-10-37-20-217014, причиною виникнення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за вересень 2014 р. у розмірі 5 362 428,00 грн. є перевищення обсягів придбання над обсягами реалізації товару.

В матеріалах справи містяться копії оформлених митних декларацій за вересень 2014 року (а.с. 18-221 Том ІІ, а.с.8-142 Том ІІІ). Відповідно до наданих оформлених митних декларацій отримувачем товарів є ТОВ з ІІ «Кімберлі-Кларк Україна».

Згідно з даними митних декларацій підтверджується фактична сплата позивачем податку на додану вартість за ставкою 20 % за вересень 2014 року в сумі 21 921 822,64 грн.

Враховуючи, що оформлена митна декларація є достатнім доказом сплати податку на додану вартість до бюджету та документом, що посвідчує право на податковий кредит, відповідно підтверджується право позивача на податковий кредит за вересень 2014 року в сумі 21 921 822,64 грн.

Як вбачається з декларації позивача з податку на додану вартість за вересень 2014 р. (а.с. 13-16 Том ІІ) позивач задекларував 20 975 341,0 грн. податкового кредиту. Тобто позивач включив до складу податкового кредиту цих періодів менші суми, ніж фактично сплачений ПДВ згідно з митними деклараціями.

Натомість, на думку відповідача, оскільки задекларовані суми ПДВ не співпадають з даними митних декларацій, позивач повністю втрачає право на формування податкового кредиту за такими митними деклараціями. Тобто, на думку відповідача, позивач включив до складу податкового кредиту цих періодів суми менші, ніж фактично сплачений податок на додану вартість згідно із митними деклараціями.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

З огляду на викладені правові норми, суд приходить до висновку, що віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є правом платника податку, а не його обовязком.

Отже, законодавець надає платнику податків право, у разі виникнення у нього права на формування податкового кредиту, самостійно визначати суму податкового кредиту виходячи із суми фактично сплаченої суми податку на додану вартість.

Іншими словами не включення до складу податкового кредиту всієї суми фактично сплаченого податку на додану вартість не позбавляє платника податків на включення частини такої суми до складу податкового кредиту, позаяк чинне законодавство не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі митних декларацій певного періоду в кількох звітних періодах, крім випадків, коли сума нарахованого податкового кредиту перевищує суму фактично сплаченого та задекларованого податку на додану вартість.

Зважаючи на викладене, платник податків має законне право задекларувати меншу суму податкового кредиту, ніж фактично сплачена згідно з митними деклараціями, а відтак, у разі виникнення у платника податків права на податковий кредит, останній має можливість на власний розсуд задекларувати всю фактично сплачену суму податку на додану вартість в одному періоді або ж розбити її на менші частини. Відповідно не включення до складу податкового кредиту всієї суми податкового кредиту всієї суми фактично сплаченого податку на додану вартість не може розцінюватися судом як порушення позивачем вимог чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, причиною для зменшення бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року стало декларування позивачем меншої суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту вересня 2014 року, ніж підтверджена митними деклараціями.

Однак, суд вважає висновки відповідача помилковими, позаяк задекларована позивачем сума податкового кредиту була фактично сплачена ним до Державного бюджету при імпорті товарів. При цьому митними деклараціями підтверджується більша сума податку на додану вартість, ніж задекларована позивачем.

Разом з тим, дотримання позивачем решти вимог щодо формування податкового кредиту відповідачем не заперечується.

Щодо причин виникнення різниці між сумами фактично сплаченого та задекларованого податку на додану вартість за вересень 2014 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до пп. «в» п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України ставки податку з операцій постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України встановлюються від бази оподаткування в розмірі 7 відсотків.

Як пояснив позивач, при ввезенні на територію України виробів лікарського призначення у вересні 2014 року при заповненні митних декларацій позивачем було допущено помилку в частині визначення ставки оподаткування податком на додану вартість товарів (замість ставки 7% від митної вартості товару в деклараціях зазначено ставку оподаткування в розмірі 20 %), що призвело до надмірної сплати податку до Державного бюджету.

З огляду на наведене вище, позивачем до складу податкового кредиту в податковий деклараціях позивач включив податок на додану вартість за ставкою 7 %, замість фактично сплаченого 20%. Різницю в 13 % фактичного сплаченого податку на додану вартість позивач не включав до податкового кредиту вересня 2014 року.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання позивача на правильність застосування стави 7% при імпорті позивачем товарів, які підпадають під визначення «медичних виробів», яка, згідно його позиції, підтверджена у постанові Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 р. у справі № 810/7225/14 з огляду на наступне.

Згідно інформації, отриманої судом з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 р. по справі № 810/7225/14, апеляційні скарги Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Київської міської митниці Державної фіскальної служби задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Київської митниці Міндоходів, Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Однак, оцінюючі докази в даній справі у сукупності вважає, що обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 810/7225/14 не впливають на обставини, встановлені судом у справі № 826/2624/15, оскільки у справі № 826/2624/15 розглядається питання формування позивачем податкового кредиту у сумі податку на додану вартість у складі податкового кредиту вересня 2014 року меншій, ніж підтверджена митними деклараціями.

Суд враховує, що фактична сплата податку на додану вартість за митними деклараціями наявними в матеріалах справи не заперечується відповідачем.

Таким чином, питання повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість не впливає на вирішення даної справи.

Разом з тим, вирішуючи дану справу, суд бере до уваги наступне.

За результатами перевірки за вересень 2014 року відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 14.01.2015 р. № 000033710, яким зменшив суму відємного значення з податку на додану вартість за вересень 2014 року в розмірі 509 644,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в судовому порядку. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/1455/15 від 05.03.2015 р. податкове повідомлення-рішення від 14.01.2015 р. № 000033710 визнано протиправним та скасовано в повному обсязі. Судове рішення набрало законної сили 21.04.2015 р.

Отже, станом на день розгляду даної справи в суді відємне значення позивача за вересень 2014 року вважається сформованим у сумі 509 644,00 грн. правомірно.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що з огляду на встановлення судом правомірності формування податкового кредиту позивачем у вересні 2014 року та підтвердження фактичної сплати податку на додану вартість до Державного бюджету України митними деклараціями, зменшення бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в розмірі 509 644,00 грн. здійснено відповідачем протиправно.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним зменшення позивачу бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в розмірі 509 644,00 грн., то нарахування штрафних санкцій у розмірі 254 822,00 грн. є також неправомірним.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржуване повідомлення-рішення від 04.02.2015 р. № 0000103710 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ТОВ «Кімберлі-Кларк Україна» є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кімберлі-Кларк Україна» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС Центральний офіс з обслуговування великих платників від 04 лютого 2015 року № 0000103710.

3. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кімберлі-Кларк Україна» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови виготовлено 15.06.2015 р.