Постанова № 45025531, 16.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/676/15

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

ОСОБА_1

при секретарі Римар Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006341701 від 25 жовтня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в частині донарахування суми 12 868, 90 грн. за основним платежем та в частині 6 434, 45 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 25 жовтня 2013 року №0006341701 в частині, що перевищує 11 838, 29 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в звязку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі плану-графіку проведення документальних планових перевірок субєктів господарювання на ІІІ квартал 2013 року ДПІ у Київському районі м. Одеси була проведена документальна планова виїзна перевірка позивачки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період діяльності з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року за результати якої складений акт №525/17-01/28344 від 11 жовтня 2013 року.

Згідно висновків вказаного акту через порушення позивачкою п.п.139.1.1 п.139.1 ст. 139, п.п.138.2 ст. 138 та п.п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України занижено податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування 2012 року на суму 13 409, 60 грн.

За наслідками перевірки та на підставі вищевказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0006341701 від 25 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування за основним платежем у сумі 13 409, 60 грн. та штрафних санкцій 6 704, 80 грн.

Сума валового доходу задекларованого позивачкою за 2012 року склала 3 321 889 грн. та витрат повязаних з одержанням доходу 3 212 624 грн., а сума чистого доходу 109 265 грн.

Перевіряючи в акті визначили витрати позивачки у розмірі 3 133 744 грн., та різниця з витратами вказаними позивачем у декларації за 2012 рік склала 78 880 грн.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою правомірно віднесена до складу витрат у 2012 році сума у загальному розмірі 46 424, 62 грн., а тому позов підлягає частковому задоволенню, а саме податкове повідомленнярішення №0006341701 від 25 жовтня 2013 року підлягає скасуванню в частині, що перевищує 11 838, 29 грн.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

При вирішенні справи, суд першої інстанції дійшов до висновку, що при проведенні перевірки податковим органом не було перевірено чи здійснювались з карткового рахунку №26058148060 платежі з метою ведення господарської діяльності.

Згідно п.177.2 ст. 177 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України, до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями п.п.139.1.1 та п.п.139.1.9 п.139 ст. 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що позивачкою в порушення п.п.139.1.1 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті включення до складу валових витрат витрати на загальну суму 46 000 грн., які не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме перерахування грошових коштів з поточного розрахункового рахунку №26002304241 в АТ "ОСОБА_3 Аваль" МФО 380805 на картковий рахунок №26058148060 в ООДАТ "ОСОБА_3 Аваль", м. Одеса МФО 328351 (персональний рахунок №06637942000), а саме 05 червня 2012 року - 100 грн.; 05 липня 2012 року 3 000 грн.; 08 серпня 2012 року 4 000 грн.; 17 серпня 2012 року 5 200 грн.; 20 серпня 2012 року 5 600 грн.; 14 вересня 2012 року 5 000 грн.; 24 жовтня 2012 року 2 400 грн.; 04 грудня 2012 року -2 700 грн.; 12 грудня 2012 року 2 000 грн.; 13 грудня 2012 року 13 000 грн.; 25 грудня 2012 року 2 000 грн., 28 грудня 2012 року 1 000 грн.

Відповідно до укладеного договору ФОП ОСОБА_2 з ПАТ "ОСОБА_3 Аваль" №0663794200 від 22 червня 2010 року позивачка мала право здійснювати з даного рахунку платежі з метою ведення господарської діяльності, а у разі здійснення платежів за надані послуги чи придбані товари мала право відносити оплату з цієї картки до витрат.

Отже, з урахуванням цього, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що перерахування суми з поточного рахунку в банку на картковий рахунок не є витратами позивачки, оскільки нею не були здійснені платежі за надані послуги чи придбані товари, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що позивачкою не підтверджено понесені витрати на суму 16 604, 04 грн., оскільки ані в матеріалах справи, ані під час розгляду справи, позивачкою не були надані первинні документи, які б підтвердили факт понесених нею витрат у вказаному розмірі, а відтак висновки суду першої інстанції, щодо правомірності включення позивачкою 16 604, 04 грн. до витрат є безпідставними.

Також, як вбачається з матеріалів справи, до суми витрат 4 386 грн. від 11 липня 2012 року позивачкою віднесено оплату за послуги зв'язку МТС на суму 396, 31 грн., авансовий звіт на суму 820, 87 грн., оплату єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду 1 620 грн. та 1 620 грн. та вказані витрати перевищують суму 4 386 грн. відображену в книзі обліку доходів на 71, 80 грн.

На підтвердження витрат на оплату послуг зв'язку МТС в сумі 396, 31 грн. позивачкою надано платіжне доручення №1353 від 10 липня 2012 року на суму 463 грн. (1 том а.с.88) з яких 77, 17 грн. ПДВ, таким чином 463 - 77, 17 = 385, 83 грн. в той час коли до витрат віднесено 396, 31 грн., що більше на 10, 48 грн. ніж фактично, у звязку з чим суд першої інстанції дійшов до висновку, що завищення витрат по цій операції становить лише 10, 48 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду, оскільки позивачкою не надано доказів того, що операції з отримання послуг мобільного зв'язку та понесення банківських витрат повязані саме з господарською діяльністю підприємця та були направлені на обслуговування її рахунків.

Стосовно висновків суду першої інстанції щодо неправомірності зменшення позивачці витрат по взаємовідносинам з ПП "Еліс ОСОБА_4" та ПП "Крем Авто-Люкс", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно акта перевірки, податковим органом встановлено, що в порушення п.п.138.2 п.138 ст. 138 та п.п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України позивачкою було завищено суму валових витрат в результаті віднесення до складу валових витрат витрати на загальну суму 13 583, 40 грн. без ПДВ, які сплачені підприємствам ПП "Еліс ОСОБА_4" та ПП "Крем Авто-Люкс" в 2012 році, що визнані нікчемними (акти перевірки №1018/17-01/2834409166/45 від 30 травня 2013 року та №92/17-01/60 від 24 липня 2013 року) та віднесені ОСОБА_2 до складу валових витрат за 2012 рік.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що при наявності первинних документів, які підтверджують факт придбання позивачкою послуг з перевезення у ПП "Еліс ОСОБА_4" та ПП "Крем Авто-Люкс" сума витрат у розмірі 13 583, 40 грн. правомірно включена позивачкою до валових витрат.

Однак, судом першої інстанції не було враховано те, що при проведенні попередніх перевірок позивачки, а саме відповідно до актів ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області №1018/17-01/2834409166/45 від 30 травня 2013 року та №92/17-01/60 від 24 липня 2013 року, податковим органом було встановлено факт безтоварності господарських операцій з вказаними контрагентами, у звязку з чим були винесені податкові повідомлення-рішення.

В акті перевірки №525/17-01/28344 від 11 жовтня 2013 року, а саме в п.1.2 "Інформація про результати проведених контролюючим органом попередніх перевірок" було встановлено, що заборгованість по порушенням, які були встановлені попередніми перевірками позивачки відсутня, що свідчить в свою чергу про визнання таких порушень та добровільне погашення позивачкою нарахованих податків та штрафних санкцій (1 том а.с.13-14).

Отже, при визнанні неправомірності зменшення позивачці витрат по взаємовідносинам з ПП "Еліс ОСОБА_4" та ПП "Крем Авто-Люкс" судом першої інстанції безпідставно не були взяті до уваги вищенаведені обставини.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачкою підтверджено витрати понесені у 2012 році на суму різниці між 78 880 грн. та 32 455, 38 грн. та становить 46 424, 62 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що податковим органом доведено, на якого в силу норми ч.2 ст. 71 КАС України покладається обов'язок доказування правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №0006341701 від 25 жовтня 2013 року, а вимоги щодо його скасування є безпідставними.

На підставі вищевикладеного, керуючись п.4 ч.1 ст. 202 КАС України колегія суддів вважає необхідним, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити в повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 червня 2015 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

ОСОБА_1