Постанова № 45025419, 11.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2015 р.м. ОдесаСправа № 815/7052/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді доповідача Косцової І.П.

суддів Стас Л.В.

ОСОБА_1

за участю: секретаря Разінкіної Л.В.

представника апелянта ОСОБА_2 (довіреність від 11.12.2014 року)

представника відповідача ОСОБА_3 (довіреність від 10.02.2015 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ОСОБА_5 управління Міндоходів в Одеській області про скасування вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій та податкових повідомлень-рішень -,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила скасувати вимогу Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ОСОБА_5 управління Міндоходів в Одеській області від 05.09.2014 р. №Ф-0017621701 про сплату боргу (недоїмки), у якій зазначена сума недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у сумі 6 368,14 грн.; рішення від 02.12.2014 р. №0024771701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 318,41 грн.; податкові повідомлення-рішення від 23.09.2014 р. №0018371701, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 311 252,11 грн., та №0018421701, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 366 852,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що висновки акту перевірки містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та податкова вимога про сплату боргу винесені всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини.

При цьому позивач зазначила, що платник податків не несе відповідальності за дії інших несумлінних платників податків, а висновки податкового органу про неправомірність включення до витрат, відображених у деклараціях про отримані доходи від підприємницької діяльності та формування податкового кредиту за взаємовідносинами із контрагентами - продавцями товарів та послуг, не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами.

Використані в ході перевірки Акт від 16.05.2014р. №1394/26-55-22-13/38809821 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Торговий ОСОБА_6", висновок оперативного підрозділу ГУ Міндоходів і зборів України про результати відпрацювання ризикового платника податків, запит Відділу податкової міліції СУФР ДПІ у Печерському районі до ОУ ГУ Міндоходів у Сумській області та висновок почеркознавчого дослідження експерта №145 від 28.03.2014року, на думку позивача, не відносяться до первинних документів платника податку.

В свою чергу, податковий кредит сформовано відповідно до вимог чинного податкового законодавства, відображені в податковій звітності господарські операції мали реальний характер та підтверджені первинними документами, які надавались посадовим особам відповідача під час перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Підприємець, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі зясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та податкова вимога про сплату боргу прийняті відповідачем за результатами документальної виїзної планової перевірки діяльності ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013року, висновки якої відображені в акті перевірки №71/15-04-17-01/НОМЕР_1 від 05.09.2014року.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, заниження чистого оподатковуваного доходу у 2013 році на суму 1 467 414,63 грн. та заниження суми податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2013 рік на 249 001,69 грн.;

пп.2 п.1 ст.7, ч. 11ст.8 та п.2ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок за листопад 2013 року в сумі 18 352 грн. та до заниження єдиного внеску за листопад 2013 року в сумі 6 368,14 грн.;

п. 44.1, п.44.6, п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6., п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 18 Порядку "Про затвердження Форми податкової накладної", затвердженого Наказом Міндоходів від 14.01.2014р. №10, зареєстрованого у Мінюсті від 22.11.2011р. №1333/20071, та п.6 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядку його ведення", зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 01.02.2013р. за №201/22733, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, та зменшення податкового зобовязання з ПДВ на загальну суму 93 482,00 грн.

За висновком податкового органу, Підприємець у періоді, що перевірявся, безпідставно сформувала податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні обєкту оподаткування, за господарськими операціями з постачання нафтопродуктів, здійсненими з ТОВ "Торговий ОСОБА_6" та з перевезення цих нафтопродуктів ТОВ "Сокар Транс" за договором про надання транспортних послуг, оскільки Актом ДПІ Печерського району м. Києва від 16.05.2014р. №1394/26-55-22-13/38809821 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Торговий ОСОБА_6" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.08.2013 року по 28.02.2014 року" встановлено відсутність необхідних умов до досягнення відповідних результатів в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспорту, а відтак, відсутність можливостей на виконання господарських зобов'язань.

Крім цього, в акті перевірки зазначено, що згідно висновку оперативного підрозділу ГУ Міндоходів і зборів України про результати відпрацювання ризикового платника податків, ТОВ "Торговий ОСОБА_6" за податковою адресою не знаходиться, а згідно експертного висновку від 28.03.2014 року підписи на реєстраційних документах ТОВ "Торговий ОСОБА_6", директором якого є ОСОБА_7, виконані різними особами.

До того ж податковим органом враховано ОСОБА_5 управління Міндоходів в Одеській області від 21.08.2014 року № 8666/7/15-32-22-08-11, яким повідомлено, що ОСОБА_5 слідчим управлінням МВС України розслідується кримінальне провадження від 24.02.2014 року за фактами неправомірних дій службових осіб групи компаній "Східно-європейська паливно-енергетична компанія", в ході якого встановлено, що протягом 2013-2014 років на територію України здійснювалось ввезення нафтопродуктів з метою подальшого їх транзиту, які фактично були реалізовані в межах держави без сплати належних податків, зборів та платежів і у вказаній схемі використовувались юридичні особи, серед яких є ТОВ "Торговий ОСОБА_6".

Що стосується господарських операцій з ТОВ "Сокар Транс", податковим органом зазначено, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні складено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки в них на зазначено автопідприємство-перевізника, водій якого підприємства здійснював перевезення, номер подорожнього листа, пункт розвантаження, номер, серія, дата довіреностей та назва підприємства, з чого, на думку податківців. слідує, що ТОВ "Сокар Транс" не причетний до перевезення вантажу від ТОВ "Торговий ОСОБА_6" до ФОП ОСОБА_4

Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди є нікчемними та не мали реального характеру.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу витрат, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування.

За наслідками перевірки Котовською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.09.2014року №0018371701, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 311 252, 11 грн., у тому числі 249 001, 69 грн. за основним платежем та 62 250,42 грн. за штрафними санкціями, та №0018421701, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 366 852,50 грн., у т.ч. 293 482 грн. за основним платежем та 73 370,50 грн. за штрафними санкціями.

Крім цього, відповідачем прийнято Рішення №0024771701 від 02.12.2014 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 318, 41 грн. та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.09.2014р. №Ф-0017621701, якою вимагається сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 6 368, 14 грн.

За результатами адміністративного оскарження прийняті податковим органом рішення залишено без змін, а скарги ФОП ОСОБА_4 без задоволення.

Вирішуючи дану справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та податкова вимога винесені податковим органом правомірно, з дотриманням положень чинного податкового законодавства України, отже підстави для їх скасування та задоволення позовних вимог відсутні.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, які мають своїм результатом отримання податкової вигоди (зокрема, у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму витрат, понесених у зв'язку з оплатою поставлених послуг) є економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій декларації та податковій звітності - достовірними, якщо податковим органом не доведено зворотне.

При цьому висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен базуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та їх спрямованість виключно на створення сприятливих податкових наслідків.

Такий висновок в силу вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України може бути зроблений за наявності сукупності обставин, що свідчать про відсутність фактично здійснених фінансово-господарських операцій платника з його контрагентом та реальних витрат платника по цим операціям, про афілійованість платника з контрагентом для створення схеми ухилення від оподаткування та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.10.2013 року між ТОВ "Торговий ОСОБА_6" та ФОП ОСОБА_4 укладено Договір №112-02/10/13 поставки нафтопродуктів, згідно якого позивачеві було реалізовано нафтопродукти відповідно до Специфікацій до даного Договору.

27.05.2013 року між ТОВ "Сокар Транс" та ФОП ОСОБА_4 укладено Договір про надання транспортних послуг № 27.05.13-1, відповідно до умов якого Перевізник зобовязався прийняти вантаж від Замовника або будь-якого іншого Відправника, який має відповідні повноваження, надані Замовником, доставити вантаж з місця відправлення до місця призначення та передати такий вантаж Одержувачу (особі, яка має відповідні повноваження, надані їй Замовником).

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Торговий ОСОБА_6" та ТОВ "Сокар Транс" підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів, сертифікатами якості, рахунками на оплату палива, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями про здійснення оплати постачання нафтопродуктів, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, заявками на доставку нафтопродуктів, актами надання послуг, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Судом першої інстанції досліджено відповідні документи та вірно встановлено, що висновки відповідача стосовно відсутності підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ "Торговий ОСОБА_6" та ФОП ОСОБА_4, які ґрунтуються виключно на посиланнях на документи, які не носять обовязкового юридичного характеру листи вищих органів ДПС, запити тощо, не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Водночас, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неправомірності віднесення позивачем до сум витрат, повязаних з придбанням нафтопродуктів у постачальника ТОВ "Торговий ОСОБА_6" та перевезення цих нафтопродуктів перевізником ТОВ "Сокар Транс" з підстав не надання позивачем до перевірки дорожніх листів на перевезення вантажу, неможливістю встановити факт доставки нафтопродуктів від ТОВ "Торговий ОСОБА_6" до АЗС, що належать на праві оренди ФОП ОСОБА_4 за даними, що містяться в ТТН, оскільки в них відсутні відомості щодо пункту розвантаження товару, прізвища, імя по батькові та посади відповідальної особи замовника Одержувача товару, дати і часу прибуття товару до вантажоодержувача, отже, надані позивачем ТТН не можуть бути належним доказом фактичного постачання нафтопродуктів від ТОВ "Торговий ОСОБА_6" до ФОП ОСОБА_4

Колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит та на відображення у податковій звітності валових витрат за господарськими операціями від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару або помилки при їх заповненні, при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, посилання податкового органу на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Торговий ОСОБА_6" є необгрунтованим, оскільки акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже актом про неможливість проведення зустрічної звірки фіксується лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не є предметом такої перевірки. Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а відсутність у власності нерухомого та рухомого майна не є єдиним доказом виникнення у цього витрат, повязаних зі збереженням або перевезенням товару від постачальника до покупця.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

При цьому доводи податкового органу, з посиланням на висновок експерта, про те, що первинні бухгалтерські документи, зокрема, податкові накладні, підписані не ОСОБА_8 - директором ТОВ "Торговий ОСОБА_6", є необґрунтованими, оскільки зі змітсту зазначеного висновку вбачається, що предметом експертного дослідження були установчи документи вказаного Товариства, в той час як первинні бухгалтерські документи стосовно спірної господарської операції експертами не досліджувались.

Також, на думку колегії суддів, необґрунтованими є доводи податкового органу щодо порушення вимог чинного податкового законодавства іншими субєктами господарювання, якими нафтопродукти були ввезені на територію України без сплати митних платежів, оскільки в даному випадку зазначена обставина свідчить про фактичну наявність нафтопродуктів та порушення митних правил особами, які ввезли цей товар на територію України.

Подальша реалізація цього товару суб'єктам господарювання, якими повною мірою дотримано вимог податкового законодавства щодо оприбуткування придбаного товару, використання його у господарській діяльності та відповідне декларування у податковій звітності, не може бути підставою для позбавлення останніх права на відображення цих господарських операцій у податковій звітності за умов дотримання ними вимог чинного податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеними вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Отриманий товар був оплачений позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Оскільки донарахування відповідачем сум єдиного соціального внеску повязано з віднесенням позивачем до сум витрат тих витрат, які, за необґрунтованим висновком податкового органу, не підтверджені належними документальними доказами, колегія суддів вважає, що й оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.09.2014 року № Ф-0017621701 та рішення від 02.12.2014 р. №0024771701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 318,41 грн. є не правомірними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовані всі обставини справи проте їм надано невірну юридичну оцінку, що призвело до порушень норм матеріального та процесуального права, що, в свою чергу, є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ОСОБА_5 управління Міндоходів в Одеській області про скасування вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій та податкових повідомлень-рішень скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - задовольнити.

Скасувати вимогу Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ОСОБА_5 управління Міндоходів в Одеській області від 05.09.2014 р. №Ф-0017621701 про сплату боргу (недоїмки) недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у сумі 6 368,14 грн.;

Скасувати рішення Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ОСОБА_5 управління Міндоходів в Одеській області від 02.12.2014 р. №0024771701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 318,41 грн.;

Скасувати податкові повідомлення-рішення Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ОСОБА_5 управління Міндоходів в Одеській області від 23.09.2014 року №0018371701, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 311 252,11 грн., та №0018421701, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 366 852,50 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В. Стас

ОСОБА_1