Ухвала суду № 45025356, 10.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3308/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «В-Центр» до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

30 жовтня 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «В-Центр» звернулося до суду з позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 жовтня 2014 року №0001302201, №0001332201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання, належним чином повідомлені про розгляд справи, не прибули сторони, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «В-Центр» зареєстровано як юридична особа 16 березня 2010 року за №15081020000000514, що підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. /т.1 а.с.8/

Позивач перебуває на обліку в Вознесенській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області в якості платника податків з 17 березня 2010 року за №11058.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового Кодексу України, згідно плану - графіка проведення планових виїзних перевірок юридичних осіб на ІІІ квартал 2014 року, була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «В-Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки податковою складений акт від 24 вересня 2014 року №1553/14-06-22-01/36416075 "Про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, яким встановлено порушення позивачем:

- пп.14.1.27, пп.14.1.267 п.14.1 ст.14, пп.138.10.5 п.п.138.2, 138.10 ст.138, п.141.1 ст.141, п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства в сумі 175660грн., в т.ч. за 2-3 квартал 2011 року в сумі 6900грн., за 2-4 квартал 2011 року в сумі 12420грн., півріччя 2012 року в сумі 8858грн., три квартали 2012 року в сумі 94008грн., 2012 року в сумі 105426грн., 2013 року в сумі 57814грн.;

- пп."а" п.160.1, п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства в сумі 41363,78грн., в т.ч. за 2013 рік в сумі 41363,78грн.;

- п.1 ст.3 Закону України "Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи в сумі 749505,26 грн., а саме: жовтень 2012 року в сумі 48835,80грн.; листопад 2012 року в сумі 45855,66грн.; грудень 2012 року в сумі 45499,86грн.; січень 2013 року в сумі 59126,46грн.; лютий 2013 року в сумі 51037,20грн.; березень 2013 року в сумі 56307,91грн.; квітень 2013 року в сумі 47437,32грн.; травень 2013 року в сумі 59865грн.; червень 2013 року в сумі 48593,28грн.; липень 2013 року в сумі 44952грн.; серпень 2013 року в сумі 67365грн.; вересень 2013 року в сумі 37358,95грн.; жовтень 2013 року в сумі 42233,88грн.; листопад 2013 року в сумі 45843,62грн.; грудень 2013 року в сумі 49193,32грн. /а.с.75/

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 13 жовтня 2015 року: №0001302201 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «В-Центр» з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 290575грн., з яких 175660грн. - за основним платежем, 43915грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001332201 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «В-Центр» на загальну суму 1грн., з яких 1грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом, покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Пунктом 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України).

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «В-Центр» було придбано шкури ВРХ на підставі договору купівлі-продажу від 04 червня 2012 року № 4/06/12 з ФОП ОСОБА_1 та договору купівлі-продажу з ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» від 30 травня 2012 року № 28/12-п на загальну суму 2398542,32грн.

Придбані шкури ВРХ ТОВ «В-Центр» передало ПАТ «Возко» для переробки на вет-блу, відповідно до договору на виконання робіт по переробці шкіряної сировини №1/432-12П від 06 червня 2012 року.

З акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про заниження товариством податку на прибуток підприємства з підстав відсутності первинних документів: актів прийому-передачі шкіряної сировини у виробництво між ТОВ «В-Центр» та ПАТ «Возко»; ветеринарних свідоцтв; товарних накладних, актів прийому-передачі напівфабриката з переробки та звітів з виробництва.

Разом з тим, судовим розглядом та матеріалами справи підтверджено наявність у позивача необхідних первинних документів на підтвердження спірних господарських операцій: договору №1/432-12П на виконання робіт по переробці шкіряної сировини від 06 червня 2012 року; актів прийому-передачі шкірсировини у виробництво; накладних на передачу шкірсировини у виробництво; актів прийому-передачі напівфабрикату із виробництва; накладних на передачу напівфабрикату із виробництва; актів виконаних робіт по переробці сировини; виробничих звітів; регістрів бухгалтерського обліку; платіжних доручень; актів звіряння взаєморозрахунків; ветеринарних свідоцтв; довіреностей на отримання ТМЦ; витягів з реєстру довіреностей та інші.

Отримання ветеринарних свідоцтв підтверджується довідкою №75 від 18.11.2014р., виданою Вознесенською районною державною лікарнею ветеринарної медицини, платіжними дорученнями оплати позивачем послуг з видачі ветеринарних свідоцтв.

Дослідивши матеріали первинних документів по господарським операціям позивача із ПАТ «Возко», колегія суддів дійшла висновку, що зазначені документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, таким чином, є належними первинними документами, що підтверджують обґрунтованість формування позивачем у податковому обліку витрат у зв'язку із здійснення ним господарських операцій з придбання шкіряної сировини та передачі ПАТ «Возко» придбаної шкури ВРХ для переробки на вет-блу, а також в подальшому виконання умов договору ПАТ «Возко» по переробці шкури на вет-блу. /т.1 а.с.124-210, т.2 а.с.10-201/

При цьому, господарські операції з ПАТ «Возко» спричинили реальні зміни майнового стану платника податків ТОВ «В-Центр», що також підтверджується фінансовою та податковою звітністю.

Перероблена продукція була використана ТОВ «В-Центр» для здійснення експортних операцій з торгівлі шкірсировиною, що підтверджується договорами, ВМД, видатковими накладними.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності віднесення витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування у деклараціях по податку на прибуток, у звязку із виконанням господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, у перевіряємому періоді позивачем були залучені валютні кошти відповідно договору позики №1 від 01.09.2010р. укладеного з нерезидентом компанією «Vaynor Interinvest Ltd», яка знаходиться в офшорній зоні. Отримані позичкові грошові кошти від нерезидента позивачем було перераховано за придбані шкіри ВРХ ФОП ОСОБА_1 на суму 180441,80грн., ТОВ «ВШЗ» на суму 1200000грн. та за переробку шкір ВРХ на вет-блу ЗАТ «Возко» на суму 530000грн.

Податкова при перевірці підприємства дійшла висновку, що отримання позивачем грошових коштів від нерезидента, що має офшорний статус, не є позикою в розумінні Податкового кодексу України, тому витрати ТОВ «В-Центр» на сплату відсотків в сумі 358283грн. не можуть вважатися фінансовими витратами підприємства.

Разом з тим, пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї стані, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141цього Кодексу.

Згідно пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податковим кодексом України до складу інших витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 Податковим кодексом України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно по положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

Відповідно до пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, позика - це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Як вбачається з матеріалів справи, за придбані шкіри ВРХ ТОВ «В-Центр» розрахувалось частково власними коштами, а частково коштами, отриманими за договором позики від 01 вересня 2010 року з компанією «Vaynor Interinvest Ltd».

Також, грошові кошти, отримані від компанії «Vaynor Interinvest Ltd» перераховувались на оплату послуг з переробки шкірсировини ПАТ «Возко».

Придбані шкіри позивач передав ПАТ «Возко» для здійснення переробки на напівфабрикат вет-блу. Отримані з переробки напівфабрикати вет-блу були реалізовані нерезидентам та ПАТ «Возко», що підтверджується наданими контрактами, рахунками-фактурами, вантажно-митними деклараціями, видатковими накладними, інвойсами.

При цьому, якщо нерезидент, що надав позику підприємству, має офшорний статус, то набуває чинності обмеження, передбачене п.161.2 ст.161 Податкового кодексу України, яким встановлено, що у разі укладання договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг).

Отже, відповідно до вищевикладеного вбачається, що витрати платника податків на оплату послуг, наданих нерезидентом, який має офшорний статус, включаються до складу витрат у розмірі 85 %. Оскільки проценти, нараховані на користь нерезидента за договором позики, розглядаються як компенсація вартості фінансових послуг, то вони підпадають під указане обмеження.

Крім того, ст. 139 Податкового кодексу України, яка визначає витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, не зазначено витрати на оплату послуг (проценти, нараховані на користь нерезидента за договором позики), наданих нерезидентом, який має офшорний статус.

Таким чином, з аналізу зазначеного вбачається, що витрати платника податків на оплату послуг (проценти, нараховані на користь нерезидента за договором позики), наданих нерезидентом, який має офшорний статус, повинні включатися до складу витрат у розмірі 85%, тому позивач не мав право відображати нараховані та сплачені відсотки за договором позики у складі фінансових витрат у повному обсязі.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно визначено, що в даному випадку суд не може визнати недійсним та скасувати рішення податкового органу в окремій сумі, оскільки воно сформовано таким чином, що недійсну частину не можна відокремити, тому спірне повідомлення-рішення від 13.10.2014р. №0001302201 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток є недійсним та підлягає скасуванню в цілому.

При цьому, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення №0001333201 від 13 жовтня 2014 року, оскільки передача майна у тимчасове платне користування за договором найму не є за своєю юридичною сутністю ані продажем товару, ані наданням послуги, отримані позивачем від орендаря кошти відносяться до надходжень, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції.

Так, згідно з абз.3 статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до статей 759, 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

При цьому п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, у т. ч. при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядок.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції з приводу того, що діяльність зі здавання в суборенду приміщень не може ототожнюватись з діяльністю у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: О.І. Шляхтицький