Ухвала суду № 45025028, 11.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/560/15 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

11 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддівВасиленка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Київській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, з апеляційною скаргою звернулась фізична-особа підприємець ОСОБА_2, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянти посилаються на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на їх переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої було складено акт перевірки від 13.10.2014 № 2086/17-3/НОМЕР_1.

На підставі даного акту перевірки відповідачем були сформовані податкові повідомлення - рішення по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування № 0020691702 від 27.10.2014 року на загальну суму 9985,59 грн.; податкове повідомлення-рішення по податку на додану вартість №0020681702 від 27.10.2014 року на загальну суму 13314,13 грн., рішення №0020701702 від 27.10.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 1848,0 грн.; вимогу про сплату боргу ( недоїмки) про сплату боргу з єдиного внеску на загальну суму 18 480,01 грн.

Не погоджуючись із такими діями та висновками податкового органу, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом, в якому просив суд скасувати вказані вище податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем надано усю належно документально підтверджену інформацію про те, що угоди мали не безтоварний характер та формування ним податкового кредиту та валових витрат є правомірним, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачем придбавалась сировина для здійснення своє господарської діяльності, яка в подальшому реалізовувалась ним. Разом з тим, судом першої інстанції частину позовних вимог залишено без розгляду. Підставою такого висновку слугувало те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено базу оподаткування, а саме база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Щодо встановлених порушень з податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Пунктом 177.1 ст. 177 ПК України визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_2 є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, оброблення металів, нанесення покриття на метали та інше.

Як вбачається з матеріалів справи між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентом ТОВ «Маріст-Трейд» були укладені договори, предметом яких була поставка виробів господарчого призначення, яка в подальшому використовувалась для виготовлення готової продукції, яка поставлялась третім особам.

Так, за наслідками господарських операцій були сформовані податкові накладні, повністю проведені взаєморозрахунки.

На підставі отриманих від контрагента виписаних податкових накладених позивачем сформовано податковий кредит та визначено валовий дохід.

Реальність господарських операцій підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Твердження відповідача про те, що позивачем документально не підтверджено реальність поставки товару, правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, спростовуються наведеними вище належно оформленими первинними документами.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що доводи органу державної податкової служби не підтверджують правомірність визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб і податку на додану вартість.

Щодо висновку суду першої інстанції про залишення частини позовних вимог без розгляду, слід зазначити наступне.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскаржувані позивачем вимога №Ф 0020711702 від 27.10.2014 року та рішення про застосування штрафних санкцій №0020701702 від 27.10.2014 року - є виконавчими документами на підставі яких відповідачем по справі може бути заявлено вимогу про стягнення з позивача грошових коштів.

Відповідно до ч.5 ст. 99 КАС України, - для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України, - суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Зважаючи на те, що позивачу було відомо про оскаржувані вимогу та рішення про застосування фінансових санкцій до грудня 2014 року, то місячний строк на звернення з позовними вимогами про скасування таких рішень минув ще в січні 2015 року.

Однак з позовом до адміністративного суду позивач звернувся лише в 13 лютого 2015 року, - тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду, а отже судом першої інстанції було прийнято законне рішення щодо залишення частини позовних вимог без розгляду.

Таким чином, доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Київській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.