Постанова № 45024425, 10.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2015 р. Справа№ 910/5196/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В. - представник, дов. б/н від 17.03.2014;

Галков І.О. - представник, дов. б/н від 06.03.2015;

від відповідача: Случак О.О. - представник, дов. б/н від 23.04.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2015

у справі № 910/5196/15-г (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг Лтд"

до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 96 939,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2015 у справі № 910/5196/15-г позов задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 72 401,79 грн. заборгованості, 21 601,24 грн. інфляційних втрат, 2 936,72 грн. три відсотки річних та 1 938,80 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що 05.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (кредитор) та позивачем (набувач) укладено договір уступки прав вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 225/11-2013, відповідно до якого ТОВ "Ласка Лізинг" передало, а позивач прийняв на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 834/05/2007 від 15.05.2007, укладеного між ТОВ "Ласка Лізинг" і відповідачем; листом від 09.12.2013 відповідача було повідомлено про заміну кредитора за договором фінансового лізингу № 834/05/2007 від 15.05.2007, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.01.2014, таким чином, позивач набув право вимоги за договором фінансового лізингу № 834/05/2007 від 15.05.2007; позивач у своїй позовній заяві зазначив, що відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов'язання, а саме в частині сплати лізингових платежів за 73-76 періоди його заборгованість перед позивачем становить 72 401,79 грн.; судом не встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність договору фінансового лізингу; отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 72 401,79 грн, підлягають задоволенню у повному обсязі; позивач просить стягнути з відповідача 21 601,24 грн. інфляційних втрат і 2 936,72 грн. трьох процентів річних, розрахованих за період з 28.08.2013 по 18.02.2015, позовні вимоги в цій частині теж підлягають задоволенню у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2015 у справі № 910/5196/15-г скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривні; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства; виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону; даний договір не є зовнішньоекономічним, і сторони не мають ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу, необхідність отримання якої передбачена п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"; п.п. 6.1, 6.2, 6.4 договору, в частинах прив'язки до курсу євро; порушують вимоги, встановлені ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524 ЦК України, ст.ст. 179, 189, 198 ГК України, та, відповідно, є не чинними (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України), у зв'язку із чим у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо виплати лізингових платежів.

На думку скаржника, при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено ст. 99 Конституції України, ст. 192, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 524 ЦК України, ст.ст. 179, 189, 198 ГК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Скаржник зазначає, що надмірне нарахування сум саме в частині відшкодування вартості предмету лізингу призводить до порушення принципів свободи договору (ст. 6 ЦК України), адже у вказаній нормі зазначено, що сторони є вільними в визначенні умов договору, проте, укладаючи договір та формуючи його умови, сторони повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, в тому числі спеціального закону - Закону України "Про фінансовий лізинг", положень глав 54, 58 ЦК України, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості (ст. 3 ЦК України); при укладенні договору, виходячи із умов п. 6.1.2, відповідач вважав, що ціна предмету лізингу є незмінною (сталою); нарахування завищених сум в частині саме відшкодування вартості предмету лізингу порушують майнові права та інтереси позивача, оскільки, лізингоодержувача зобов'язано сплачувати грошові кошти (додаткова винагорода) у вигляді платежу, який не передбачений законом, а саме ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості за лізинговими платежами з 73 по 76 період у розмірі 72 401,79 грн., 3% річних у розмірі 2 936,72 грн., інфляційних втрат у розмірі 21 601,24 грн.; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та позивачем укладено договір уступки прав вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 225/11-2013, відповідно до п. 1.1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" передає, а позивач, за договором набувач, приймає на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 34/05/2007 від 15.05.2007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та відповідачем, за договором боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Із матеріалів справи вбачається, що 15.05.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 834/05/2007, відповідно до п. 1.1 якого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", за договором лізингодавець, зобов'язався придбати у свою власність техніку згідно із встановленою відповідачем, за договором лізингоодержувачем, специфікацією: тип: спецтехніка; марка, модель: телескопічний навантажувач 541-70; № шасі: буде встановлений у акті здавання-приймання майна; рік випуску: 2007; специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 15.05.2007; та передати його без надання послуг по керуванню та технічній експлуатації відповідачу в якості предмета лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов'язався прийняти його на умовах цього договору.

Факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" зобов'язань за договором № 834/05/2007, передачі спецтехніки, що є предметом фінансового лізингу в кількості 1 одиниці та отримання її відповідачем, підтверджується видатковою накладною № РН-00000296 від 31.07.2007 на суму 564 659,39 грн.

Відповідно до п. 2.3 договору № 834/05/2007 вартість майна, яке передається Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" відповідачу, складає суму, еквівалентну 81 691,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 13 615,17 "у.о.", виражена у гривнях України; вартість майна (включаючи ПДВ), яке передається Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" відповідачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного відповідно до п. 6.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в "Графі 4" графіку внесення платежів (далі - додаток №1 до договору) по "Курсу 1" та викупну вартість, зазначену в додатку №1 до договору по "Курсу 1".

Згідно із п. 6.5. договору № 834/05/2007 лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу; розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений у графіку внесення платежів (додаток №1 до цього договору).

Додатком № 1 до договору фінансового лізингу № 834/05/2007 від 15.05.2007 сторонами за договором погоджено графік внесення платежів.

30.07.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та відповідачем укладено додаткову угоду № 834/05/2007/R до договору фінансового лізингу № 834/05/2007 від 15.05.2007, відповідно до п. 1 якої додаток № 1 - графік внесення платежів, викладено у новій редакції.

Пунктом 6.1 договору № 834/05/2007 сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця (далі по тексту - "у.о."); під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному євро по курсу згідно із пунктом 6.1.1 договору.

Згідно з ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР (далі Закон № 723/97) передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону № 723/97 лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 723/97 сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Розділом 6 договору фінансового лізингу № 834/05/2007 сторонами встановлено конкретний порядок розрахунків та внесення лізингових платежів, зокрема, передбачено, що лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу; розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу вказаний у графіку внесення платежів (додаток №1 до цього договору) (п.6.5); порядок внесення грошових сум в рахунок сплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1 до договору) (п.6.6).

Відповідно до п. 6.8 договору № 834/05/2007 відповідач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідачем, всупереч умовам договору № 834/05/2007, за періоди графіку внесення платежів - 73, 74, 75, 76 відповідної оплати не здійснено.

Докази належного виконання відповідачем умов договору № 834/05/2007 щодо лізингових платежів за 73, 74, 75, 76 періоди у матеріалах справи відсутні.

Отже, загальний розмір заборгованості відповідача за прострочені платежі за 73, 74, 75, 76 періоди перед позивачем згідно із зазначеним графіком становить 72 401,79 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Із положень норми ст. 514 ЦК України вбачається, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.5 договору № 225/11-2013 за даним договором позивач отримує всі права та зобов'язання, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (кредитору) по відношенню до відповідача, а саме, право вимагати від відповідача належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі: сплат лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, які належать сплаті на підставі умов договору лізингу та законодавства України; за даним договором позивач отримує всі майнові права (в тому числі право власності) на предмет (и) лізингу, передані за договором лізингу, а також права вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору (ів) поруки, укладених (якщо такі були укладені) у забезпечення зобов'язань за договором лізингу.

Таким чином, враховуючи умови договору № 225/11-2013 про уступку права вимоги, заборгованість відповідача перед позивачем складає суму у розмірі 72 401,79 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що правомірними та обґрунтованими є вимоги про стягнення 21 601,24 грн. інфляційних втрат та 2 936,72 грн. 3% річних та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір № 834/05/2007 було підписано сторонами та скріплено печатками, без жодних застережень, що свідчить про розуміння ними на момент укладення договору наслідків порушення виконання договірних зобов'язань.

Чинним законодавством не заборонено погоджувати сторонами за договором порядок формування плати, у тому числі, лізингових платежів та погоджувати для цього терміни, не закріплені нормами законодавства, у тому числі, термін: "Умовна одиниця".

Оскільки сторони у п. 6.1 договору № 834/05/2007 погодили зміст терміну: "у.о.", а у п. 6.1.1 погоджено зміст термінів: "Курс 1" та "Курс 2", та у п. 6.1.2 погоджено детальний порядок нарахування лізингових платежів і дати, на які застосовується розмір курсу, встановлений Національним банком України для одного євро, та немає підстав для твердження про непогодженість сторонами ціни у договорі № 834/05/2007.

Відповідно до п. 6.1 договору № 834/05/2007 сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, виражена у гривнях України і рівна одному євро по курсу згідно з пунктом 6.1.1 договору.

Отже, сторони погодили умову про те, що розрахунки на виконання договору № 834/05/2007 проводяться у гривнях, що відповідає положенням ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України про те, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Щодо передбаченого порядку нарахування лізингових платежів та застосування курсів євро до гривні, встановлених Національним банком України на відповідні дати, то його погодження сторонами не заборонено чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, твердження скаржника про те, що договір № 834/05/2007 не відповідає Конституції України та положенням норм матеріального права і вважається неукладеним, є безпідставним.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Визначення лізингових платежів у іноземній валюті не суперечить ані вимогам чинного законодавства, ані постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 1998.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі №32/242-32/243-32/244-32/245 та, зокрема, постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2013 у справі № 5011 11/11776-2012, від 22.04.2013 у справі № 5011-7/11744-2012.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2015 у справі № 910/5196/15-г залишити без змін, апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю без задоволення.

2. Справу № 910/5196/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 16.06.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха