Постанова № 45024397, 11.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа№ 910/20809/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача: Грабова І.А. представник;

Від відповідача: Томін О.О. представник;

Від третьої особи: не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015

у справі № 910/20809/14 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія

«АХА Стахування»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія

«Брокбізнес»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаОСОБА_4

про стягнення 26 580, 17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Стахування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про стягнення 26 580, 17 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 провадження у справі в частині стягнення 2 183, 12 грн страхового відшкодування припинено.

В іншій частині позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» суму страхового відшкодування у розмірі 6 315, 17 грн та 584, 13 грн витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» 1 464, 30 грн витрат на проведення судової експертизи.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» у справі №910/20809/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав, що рішення прийнято з неповним зясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням правової позиції Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» та спростовують правильність винесеного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2015 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 21.05.2015. Зобовязано Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» надати докази надсилання апеляційної скарги третій особі ОСОБА_4.

15.05.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача на виконання вимог ухвали суду від 17.04.2015 надійшли докази надсилання апеляційної скарги третій особі ОСОБА_4.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 розгляд справи відкладено на 11.06.2015.

В судовому засіданні 11.06.2015 представники позивача та відповідача надали свої пояснення по справі, представник третьої особи в судове засідання 11.06.2015 не зявився, причини неявки суду невідомі.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2015 про прийняття апеляційної скарги до провадження у справі № 910/20809/14 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Стахування» (страховик), в особі старшого фахівця Київського відділення по роботі з «УкрСиббанком» Савченко Лілії Вікторівни, яка діє на підставі довіреності 2396/18 від 23.08.2012 та ОСОБА_6 (страхувальник) 08.10.2012 між позивачем та було укладено Договір №2299047/05АВ-Л добровільного страхування наземного транспорту (далі Договір), згідно якого на страхування був прийнятий автомобіль «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.

Предметом зазначеного Договору є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, повязані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та іншим майном, вказаним у п. п. 5, 6 Договору (п. 1).

Відповідно до п. 7 Договору, до страхових ризиків віднесено, зокрема збитки внаслідок ДТП.

Пунктом 20.11. Договору було визначено, що при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за виключенням встановленої в п. 12 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми. При цьому, розмір збитків визначається з урахуванням наведених нижче і зазначених у п. 14.1. Договору умов.

Так, згідно з п. 14.1 Договору місце проведення ремонтних робіт «На базі СТО на вибір страховика».

В силу п. 20.11.2. Договору «На базі СТО на вибір страховика» - при розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається, включно, виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі СТО на вибір СТО на вибір страховика.

Як вказано у п. 10. Договору, строк його дії з 30.10.2012 до 29.10.2013.

З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2013 о 12 год. 05 хв. на перехресті проспекту Науки провулку Тихвінському, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, та транспортного засобу «Subaru», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, через те, що останній не врахував дорожню обстановку та не впорався з керуванням транспортним засобом, що призвело до зіткнення зазначених автомобілів.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.11.2013 у справі № 752/3658/13-п (№ п: 3/752/1703/13) ОСОБА_4 був визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до Полісу № АВ 9124979 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля марки «Subaru», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» на строк з 05.02.2013 по 04.02.2014 з встановленим розміром франшизи 510 грн та лімітом відповідальності страховика 50 000, 00 грн за шкоду заподіяну майну.

Як вбачається з витягу з АІПС ДТП № 9162830 від 29.03.2013 р., автомобіль «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1 в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримав пошкодження задньої лівої частини.

06.03.2013 ТОВ «Ніколь-Моторс», яке мало здійснювати ремонт вказаного автомобіля, було складено Рахунок № НМРФ від 06.03.2013 на суму 27 676, 78 грн.

Позивачем 01.04.2013 було складено Страховий акт №1.001.13.03784/VESKO11790, відповідно до якого зазначається, що розмір страхового відшкодування, яке має бути виплачено на користь вигодонабувача ОСОБА_8 складає 26 580, 17 грн.

Відповідно до Розрахунку страхового відшкодування, який є Додатком № 1 до Страхового акту, страхове відшкодування розраховане як різниця між сумою вартості відновлювального ремонту згідно з Рахунком ТОВ «Ніколь-Моторс» №НМРФ від 06.03.2013 та сумою франшизи в розмірі 1 096, 61 грн.

Згідно платіжного доручення № 21 990 від 03.04.2013 позивачем перераховано на користь ТОВ «Ніколь-Моторс» 26 580, 17 грн з призначенням платежу: «страхове відшкодування згідно акту № VESKO11790/2013, ОСОБА_8, ІПН НОМЕР_3, рах НМРФ-24792 від 06/03/13 Без ПДВ».

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2013 на замовлення позивача ТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія» було складено Звіт №167 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, відповідно до якого визначено, що розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 30 205, 76 грн.

Позивач в порядку регресу звернувся до відповідача з Заявою № 4338/26/ЦВ від 07.08.201про стягнення заборгованості на суму 26 580, 17 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вимога Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Стахування» про виплату страхового відшкодування, з якою останній звернувся в порядку регресу, залишена без задоволення, а відтак він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

В своїй апеляційній скарзі скаржник, зазначає про те, що згідно з відомостями ТОВ «Ніколь-Моторс», наданих відповідачу, спірний транспортний засіб вже підлягав відновлювальному ремонту, про що складено Акт виконаних робіт № НМ-К-33813 від 25.12.2012, отже коефіцієнт фізичного зносу мав складати 0, 5, а відповідно розмір страхового відшкодування мав бути розрахований в сумі 17 571, 88 грн (з врахуванням зносу та франшизи). На підтвердження чого відповідач перерахував позивачу 17 571, 88 грн страхового відшкодування відповідно до платіжного доручення № 11277 від 11.12.2013, про що повідомив останнього листом від 06.12.2013 за №ЦВ48811/У.

Крім того, відповідач звернув увагу на те, що відповідно до представленого ним до матеріалів справи Звіту № 167_2013 від 24.10.2014 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 20 265, 00 грн в результаті чого, апелянтом було доплачено на користь позивача 2 183, 12 грн, а тому, позивачу було сплачено всього 19 775, 00 грн страхового відшкодування.

Вказана сума розрахована відповідачем як різниця між вартістю відновлювального ремонту з урахуванням зносу та франшизою.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою перевірки даних про вартість відновлюваного ремонту спірного транспортного засобу судом під час провадження у справі було призначено судову автотоварознавчу експертизу.

Відповідно до Висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17071/14-54 судової автотоварознавчої експертизи від 11.02.2015 у справі № 910/20809/14, зазначається, що вартість матеріального збитку (шкоди) завдана власнику транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 24.02.2013, складає 20 038, 97 грн.

Вказана сума, як вбачається зі змісту Висновку, розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу щодо необхідних для ремонту матеріалів, а повна вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу деталей складає за висновками експерта 30 119, 86 грн.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За приписами пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм слідує, що у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_4 встановлена у судовому порядку, а відповідальність власника автомобіля, на якому ним було скоєно правопорушення, застрахована відповідачем.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За змістом п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, відновлювальний ремонт комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

Відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 у справі №910/14328/13).

Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі страхового акта та розрахунку страхового відшкодування, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив вартість ремонту спірного авто в сумі 26 580, 17 грн що підтверджується платіжним дорученням № 21 990 від 03.04.2013.

Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення (постанови Вищого господарського суду України від 23.08.2011 у справі № 42/92, від 07.08.2012 у справі № 2/22, від 01.03.2011 у справі № 47/372).

За приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача зі зворотними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

При цьому, необхідно враховувати, що згідно п. 9.4. ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхові виплати за договорами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування, а відповідно до п. 12.1. ст. 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно з Полісом № АВ/9124979, розмір франшизи становить 510,00 грн, у звязку з чим відповідач має додатково відшкодувати позивачу 6 315,17 грн.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та про припинення провадження у даній справі в частині стягнення суми страхового відшкодування, сплаченої відповідачем на користь позивача після порушення провадження в розмірі 2 183, 12 грн, а відтак, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у даній справі.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, які давали б підстави для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним зясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі №910/20809/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/20809/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

СуддіА.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська