Рішення № 45024304, 11.06.2015, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2015 р. Справа № 926/822/14

За позовомЧернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони Українидо відповідачів:1) Концерну «Військторгсервіс» 2) Приватного унітарного підприємства «І.В.Ексім»треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:1) Фонд державного майна України 2) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 3) Рівненська Міжрегіональна універсальна біржа «Прайс» 4) Нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В.провизнання недійсним договоруСуддя Швець Микола ВасильовичПредставники :Від позивача :Сосна О.М. - довіреність № 220/336/д від 18.05.2015 рокуВід відповідача 1:не з'явивсяВід відповідача 2:не з'явивсяВід третьої особи 1 :Коцан В.Я. довіреність № 365 від 26.12.2014 рокуВід третьої особи 2 :Коцан В.Я. довіреність № 18-001-03765 від 29.09.2014 рокуВід третьої особи 3 :не з'явивсяВід третьої особи 4 :не з'явивсяПрокурорРапітаО.В.

СУТЬ СПОРУ:

Чернівецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України 30.05.2014 року звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну «Військторгсервіс» та Приватного унітарного підприємства «І.В.Ексім» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 року в задоволенні позову було відмолено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015 року рішення господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року у даній справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Згідно автоматичного розподілу справу передано на новий розгляд судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 13.03.2015 року судове засідання призначено на 31.03.2015 року.

27.03.2015 року на адресу суду надійшло письмове пояснення відповідача 1, в якому Концерн «Військторгсервіс» позовні вимоги визнає, посилаючись на те, що договір вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та за відсутності волевиявлення власника майна.

Ухвалою суду від 31.03.2015 року розгляд справи було відкладено на 27.04.2015 року.

Ухвалою суду від 27.04.2015 року розгляд справи було відкладено на 12.05.2015 року.

В зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гушилик С.М. справу № 926/822/14 передано до провадженні судді Швець М.В.

Ухвалою суд від 12.05.2015 року розгляд справи було відкладено на 26.05.2015 року.

Ухвалою суд від 26.05.2015 року розгляд справи було відкладено на 11.06.2015 року.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити позов з підстав зазначених у позовній заяві, зазначаючи при цьому, зокрема, що за результатами перевірки, проведеної Чернівецькою прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України встановлено, що при укладенні оспорюваного договору порушено порядок відчуження державного майна, яке перебувало у господарському віданні державних підприємств, зокрема відсутні дозвіл МО України та погодження Фонду державного майна України на відчуження такого майна, вказаний договір укладено особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, державне майно вибуло поза волею власника, а відтак є підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Представник третіх осіб 1, 2 в судовому засіданні просить суд задовольнити позов з підстав викладених у письмовому поясненні вх. № 2043 від 12.05.2015 року.

Відповідач 1 та відповідач 2 належним чином були повідомлені про час та дату розгляду справи, проте явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про причини не з'явлення суду не повідомили, в попередніх засіданнях представник відповідача 2 позовні вимоги не визнавав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Треті особи 3, 4 належним чином були повідомлені про час та дату розгляду справи, проте явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про причини не з'явлення суду не повідомили. Від третьої особи 3 на адресу суду надійшли пояснення (вх. № 2216 від 22.05.2015р.), в яких просить в задоволенні позову відмовити.

Нез'явлення в судове засідання відповідачів 1, 2 та третіх осіб 3,4 не перешкоджає розгляду спору, справу може бути розглянуто без їх участі за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, дослідивши докази які мають юридичне значення для розгляду позовної заяви суд встановив:

30.09.2005р. Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс» було проведено публічні торги з продажу нежитлових приміщень загальною площею 764,10 кв. м., що знаходяться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Залозецького, 93. За наслідками публічних торгів переможцем було визначено Приватне унітарне підприємство «І.В.Ексім» з ціновою пропозицією 350554,40 грн. Результати публічних торгів (аукціону) зафіксовані протоколом №240-н від 30.09.2005р. (а.с. 44, т. 2).

23.12.2005р., за результатами проведеного аукціону, між Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» та Приватним унітарним підприємством «І.В.Ексім» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень, загальною площею 764,10 кв. м., які знаходяться у м. Чернівці по вул. Залозецького, 93. Договір посвідчено нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. (а.с. 22 т. 1).

Згідно п. 31 Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом ФДМ України №1976 від 22.09.2000р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №692/4913 від 10.10.2000р. та чинного на момент укладення спірного договору, затверджений протокол є підставою для укладення договору купівлі-продажу між переможцем аукціону, конкурсу та підприємством. Укладення договору купівлі-продажу від 23.12.2005р. відбулося за наслідками проведення торгів з добросовісним набувачем. У зв'язку з викладеним, визнання недійсним договору купівлі-продажу без визнання недійсними публічних торгів та протоколу проведення публічних торгів з продажу спірного приміщення не допускається.

Від імені ДП МО України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» вказаний договір підписаний представником Данко О.М., яка діяла на підставі довіреності від 05.10.2005р., виданої начальником ДП МО України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Свідерським Г.М. (а.с. 34 т. 1).

Актом приймання-передачі від 31.03.2006р. підтверджується факт передачі нежитлових приміщень загальною площею 764,10 кв. м., які знаходяться у м. Чернівці по вул. Залозецького, 93 покупцеві та повної оплати Приватним унітарним підприємством «І.В.Ексім» вартості придбаного майна. (а.с. 23 т. 1).

Нежитлові приміщення, що є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором, відповідно до п.п. 2, 2.3. рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07.12.2005 № 931/21 (а.с. 39 т. 1) та витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.12.2005 (а.с. 24-27 т. 1) - є державною власністю, що перебувають у господарському віданні ДП МО України «Управління торгівлі Західного оперативного командування».

Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України була видана Довіреність від 04.10.2004р. № 220/2071 зі строком дії до 01.10.2007р., якою уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема: з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на передачу в оренду (найм), списання з балансу, застосування прискореної амортизації та відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання; з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання (а.с. 29 т. 1).

На підставі повноважень, наданих довіреністю МО України від 04.10.2004р. № 220/2071, та згідно поданого техніко-економічного обґрунтування доцільності відчуження об'єкта нерухомого майна, начальник Головного управління торгівлі Тилу МО України Пукір П.Н. надав начальнику ДП МО України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Свідерському Г.М. Дозвіл від 12.11.2004 № 140/6/1466/25 на відчуження нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Залозецького, 93 (а.с. 99 т. 1).

12.02.2005р. окремим дорученням Міністерства оборони України, Довіреність від 04.10.2004р. № 220/2071 була скасована та відкликана. 17.02.2005р. Пукіром П.Н. її повернуто до адміністративного департаменту Міністерства оборони України. (а.с. 31,32 т. 1).

Отже, Дозвіл від 12.11.2004 № 140/6/1466/25 був виданий під час дії (чинності) Довіреності від 04.10.2004 року № №220/2071.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» вказане підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству оборони України.

Згідно із п. 4.2 Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Приміщення, яке є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором, є державною власністю та перебувало у господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування».

Пунктом 4.4 Статуту передбачено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Частиною 5 ст. 75 Господарського кодексу України (в редакції станом на дату укладення оспорюваного договору) передбачено, що відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Таким чином, нежитлові приміщення за спірним договором мали бути відчужені лише за наявності згоди Міністерства оборони України.

Згідно із п. 6 ч. 1 наказу Міністра оборони України від 20.03.2004 № 100 «Про організацію представництва Міністерства оборони України» право надавати дозволи (погодження) на відчуження державного майна, закріпленого за підприємствами, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, має Міністр оборони України або за його дорученням інші посадові (службові) особи.

Судом встановлено, що 04.10.2004р. Міністром оборони України видано довіреність за № 220/2071 начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіру П.Н., згідно із якою останньому делеговано право надавати від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання, та висновків (дозволів) на укладення договорів, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

Щодо тверджень позивача, що дана довіреність взагалі не може вважатися довіреністю (дозволом) на право розпорядження державним майном, оскільки з текстуального та логічного аналізу даної довіреності вбачається, що вона видана для процесуального представництва інтересів у суді як сторони по судовій справі, але аж ніяк зазначені у довіреності «представницькі функції» по судових справах не можуть розцінюватись як волевиявлення щодо відчуження державного майна з боку МО України як органу державного управління, суд звертає увагу, що в довіреності зазначено «для виконання представницьких та покладених повноважень начальнику Головного управління Тилу МО України надаються повноваження», а відповідно до п. 4.2. Положення про Головне Управління торгівлі Тилу МО України (затверджене наказом директора департаменту ресурсного забезпечення МО України №122 від 30.12.2003р.) майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії які не суперечать чинному законодавству та Статуту підприємства. У зв'язку з викладеним, суд прийшов до висновку, що даною довіреністю надавались крім представницьких повноважень у суді також делеговано повноваження на надання дозволів (погодження) на відчуження майна.

На підставі вищевказаної довіреності Міністерства оборони України начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. надав Державному підприємству Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування», на праві господарського відання якого перебувало спірні нежитлові приміщення, Дозвіл № 140/6/1466/25 від 12.11.2004р. на відчуження спірного нерухомого майна.

Оспорюваний договір від 23.12.2005р., було укладено саме на виконання вказаного дозволу, щодо строку дії чи реалізації якого будь-які застереження відсутні.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист Генеральної прокуратури України №10/2-1698 від 15.03.2006р. (а.с. 136 т. 1), в якому зазначається, що після розгляду звернення Концерну «Військторгсервіс» (який є правонаступником ДП МО України «Управління торгівлі Західного оперативного командування») щодо законності дій керівництва Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України після скасування Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004р., підтверджується факт дійсності виданого Пукіром П.Н. дозволу на відчуження майна за довіреністю №220/2071 від 04.10.2004р. на час його дії та можливість його використання підприємствами за призначенням.

Вищевказаний лист суд оцінює у відповідності до приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всіх обставин справи, при цьому береться до уваги і те, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори здійснюють прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

Згідно із ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч наведеному прокурором та позивачем не надано доказів та обґрунтувань втрати чинності дозволу внаслідок скасування довіреності від 04.10.2004р. № 220/2071 відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 12.02.2005р., як і доказів скасування чи відкликання цього дозволу Міністерством оборони України.

Наслідки відкликання довіреності у вигляді автоматичної втрати чинності виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником, нормами законодавства не передбачено.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільної кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що від імені Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» оспорюваний договір був підписаний представником Данко О.М., яка діяла на підставі довіреності від 05.10.2005р., виданої начальником ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Свідерським Г.М., який в свою чергу керувався дозволом № 140/6/1466/25 від 12.11.2004р. Вказаною довіреністю від 05.10.2005р., Данко О.М. була уповноважена на представництво вказаного підприємства під час відчуження майна і підписання від імені підприємства договорів купівлі-продажу.

Начальник ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» відповідно до п. 6.4 Статуту підприємства наділений повноваженнями на видачу довіреностей на представництво підприємства.

Позивач та прокурор в додаткових поясненнях, вказують на те, що при укладенні оспорюваного договору Данко О.М. не мала на це достатньої цивільної дієздатності, виходили з того, що начальник ДП «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Свідерський Г.М. не мав повноважень на видачу Данко О.М. довіреності від 05.10.2005р., з огляду на те, що повноваження на відчуження нерухомого майна згідно із дозволом № 140/6/1466/25 від 12.11.2004р. були надані Свідерському Г.М. за наявності у довіреності № 220/2071 від 04.10.2004р. застереження про неможливість передачі повноважень за нею.

Суд таку позицію прокурора та позивача вважає помилковою, оскільки повноваження ДП «Управління торгівлі Західного оперативного командування» на відчуження майна, закріпленого за ним на праві господарського відання, визначені безпосередньо ст.ст. 75, 136 Господарського кодексу України та п. 4.4. Статуту і обмежені лише необхідністю отримання згоди Міністерства оборони України на таке відчуження. Така згода була надана у формі дозволу від 12.11.2004р. № 140/6/1466/25 начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на підставі чинної на той час довіреності № 220/2071, виданої йому Міністром оборони України. При цьому, визначені вказаною довіреністю повноваження Пукір П.Н. іншим особам не передавав.

Тобто при наданні дозволу № 140/6/1466/25 від 12.11.2004р. на відчуження майна, закріпленого за ДП «Управління торгівлі Західного оперативного командування» на праві господарського відання начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. діяв суто в межах наданих йому повноважень.

За наявності такого дозволу (згоди) Державне підприємство «Управління торгівлі Західного оперативного командування» правомірно здійснило відчуження нерухомого майна, що належало йому на праві господарського відання, через свого уповноваженого представника Данко О.М.

Крім того слід зазначити, що Декретом Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 року № 8-92 (чинного на момент укладення спірного договору) розмежовано повноваження міністерств та Фонду державного майна України щодо управління майном підприємств, такі повноваження покладено виключно на міністерства. «Тимчасовим Положенням про Фонд державного майна України», що затверджене постановою ВР України від 07.07.1992 року № 2558-ХІІ не передбачено право Фонду державного майна України та його регіональних відділень надавати згоду на відчуження майна державних підприємств, функції по управлінню майном яких надано відповідним міністерствам.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд констатує, що належних доказів наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.12.2005р. суду надано не було, а оспорюваний правочин вчинено при наявності дозволу Міністерства оборони України, що наданий начальником головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України державному підприємству Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (правонаступником якого є концерн «Військторсервіс») на відчуження нежитлових приміщень, які є предметом спірного договору та дійсними публічними торгами та протоколом проведення публічних торгів з продажу спірних нежитлових приміщень.

Крім того, суд враховує, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка, серед іншого, регулює діяльність Європейського суду з прав людини, була ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 р. Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими до застосування для кожної з країн-учасниць Конвенції, оскарженню не підлягають і є частиною національного законодавства країни-учасниці. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні по справи «Федоренко проти України», де уряд оспорював угоду, укладену особою приватного права з державним органом з посиланням на перевищення останнім своєї компетенції, Європейський суд з прав людини посилався на те, що орган державної влади при укладенні угоди, вважав себе компетентним на її укладення, національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладення угоди і укладення таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави розраховувати на те, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Також в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії» суд зазначив, що є неприпустимим визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон.

Отже, позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа - суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладені останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладенні цих договорів перевищили законні повноваження.

Із врахуванням вищезазначеного та фактичних обставин справи, суд прийшов до висновку у задоволенні позову слід відмовити.

Дана правова позиція підтримана у постановах Вищого господарського суду України (від 16.06.2014 року у справі № 914/2002/13 та від 24.12.2014 року у справі № 926/1047/14).

Щодо заяви відповідача 2 про застосування строків позовної давності викладеної у відзиві на позовну заяву (а.с. 95 т.1), суд зазначає, що дана заява судом до уваги не береться, оскільки правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Такий висновок узгоджується із практикою Верховного Суду України (Постанова від 12.06.2007 у справі №П-9/161-16/165).

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України та п.4.1., п.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», судовий збір в сумі 2679,60 грн. (у т.ч. судовий збір за розгляд апеляційної скарги та касаційної скарги) - покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) в доход державного бюджету судовий збір у сумі 2679,60 грн., отримувач коштів УДКСУ у м. Чернівці, код отримувача 37978173, банк отримувача ГУДКСУ у Чернівецькій області, код банку 856135, рахунок отримувача 31210206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: судовий збір, господарський суд Чернівецької області, код 03500074, пункт 2.1.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

«Повне рішення складено 15.06.2015 року»

Суддя М.В. Швець