Постанова № 45021955, 09.06.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 червня 2015 р. Справа № 802/1123/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медвідь І.О.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Олійник Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Вінницького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та стягнення коштів

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в особі Вінницького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

Зазначив, що проходив військову службу під час мобілізації у Вінницькому обласному військовому комісаріаті з 18.03.2014 року по 11.03.2015 року, особовий склад якого перебував на всіх видах забезпечення. Як зазначає позивач, під час проходження військової служби було допущено порушення порядку та норм забезпечення речовим майном, в результаті чого він не отримав належне йому речове майно згідно Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних сил та інших військових формувань у мирний час, затверджених постановою КМУ №1444 від 28.10.2004 року.

Крім того, всупереч постанові Кабінету Міністрів України №426 від 29.03.2002 року "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації", позивач був забезпечений харчуванням лише під час відрядження на навчання у Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 14.11.2014 р. по 01.12.2014 р., в зв'язку з чим просив стягнути грошову компенсацію за неотримане харчування.

Позивач вважає, що звільнення його із лав Збройних Сил України без проведення повного розрахунку по усім видам забезпечення є незаконним.

Також, у березні 2015 року позивач подав рапорт на ім'я військового комісара Вінницького ОВК про виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, однак вказаний рапорт було залишено без розгляду та повідомлення причин його незадоволення.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, та в межах заявлених позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення заявлених позовних вимог з мотивів наведених у письмових запереченнях, в яких, зокрема, зазначив, що у відповідності до вимог наказу Міністра оборони України від 12.02.2015 р. №60 "Про бюджетну політику на 2015 рік" військовослужбовець отримує матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань на підставі рапорту з додаванням до нього виправдних документів причини виплати. Рапорт військовослужбовця направляється на розгляд відповідної комісії до оперативного командування "Північ". Після позитивного розгляду рапорту рішення про виплату затверджується протоколом відповідної комісії, витяг з якого направляється до Вінницького ОВК та є підставою для видання наказу про виплату матеріальної допомоги військовослужбовцю. Відповідач, також, зазначив, що наказ видається лише за штатним місцем служби військовослужбовця. Докази подачі позивачем такого рапорту відсутні, з огляду на що, вимога ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій відповідача, які полягають у не розгляді та не вирішенні рапорту про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань є безпідставною та неаргументованою.

Щодо посилання позивача на незаконне звільнення з військової служби без забезпечення на день виключення зі списків особового складу грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, то відповідач зазначає, що з боку старшого лейтенанта ОСОБА_1 заяв, прохань, незгод стосовно виключення із списків особового складу Вінницького ОВК та всіх видів забезпечення не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача та оцінивши інші докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року "Про часткову мобілізацію" (затвердженого Законом №1126-VII від 17.03.2014 р.) та з 18.03.2014 р. наказом військового комісара Вінницького обласного військового комісаріату №40 (далі - Вінницький ОВК №40) призначений на посаду офіцера командування Вінницького ОВК, зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення (а. с. 10).

16.05.2014 року молодший лейтенант юстиції ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків за посадою офіцер відділу по роботі з особовим складом та громадськістю.

19 вересня 2014 року позивача відряджено до військової частини пп 2248 терміном на 39 днів для організації заходів морально-психологічного забезпечення застосування підрозділів на підставі наказу від 18.09.2014 р. №153 (а.с. 12).

Згідно наказу від 11.11.2014 р. №192 ОСОБА_1 з 11.11.2014 р. по 01.12.2014 р. відряджено до Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка для підвищення кваліфікації (а. с. 13).

Відповідно до наказу від 11.03.2015 року №45 лейтенанта юстиції ОСОБА_1, офіцера відділу по роботі з особовим складом та громадськістю Вінницького ОВК, звільненого наказом Командира Сухопутних військ Збройних Сил України від 07.03.2015 року №169 з військової служби у запас, відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 14.01.2015 №15/2015 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 15.01.2015 №113-VIII, з 11 березня 2015 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення Вінницького ОВК і направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК Вінницької області (а. с. 14).

13.03.2015 року ОСОБА_1 звернувся до військового комісара Вінницького ОВК з письмовим зверненням у якому виклав усі свої доводи щодо порушень з боку відповідача та просив: надати довідку про отримане та неотримане ним речове майно за період проходження військової служби із зазначенням його вартості; виплатити грошову компенсацію за неотримане ним речове майно відповідно до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджених постановою КМУ №1444 від 28.10.2004; виплатити грошову компенсацію за неотримані ним норми харчування у розмірі вартості цих норм за весь період служби у Вінницькому ОВК з 18.03.2014 р. по 11.03.2015 р.; надати довідку-розрахунок вартості неотриманих ним норм харчування; повідомити про причини невиплати належних йому при звільненні сум, в тому числі: грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2015 р.; матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 р.; виплатити належні йому суми коштів (а. с. 15-18).

Листом від 20.03.2015 р. № 3/922 за підписом військового комісара Вінницького ОВК, позивачу повідомлено, що при звільнені йому нараховано та виплачено грошове забезпечення по день виключення зі списків особового складу у розмірі 9423,06 грн., у тому числі: грошова допомога для оздоровлення за 2015 р. - 2791,5 грн., грошова компенсація за невикористану відпустку за 2015 р. - 465,25 грн., вихідна допомога - 1228,26 грн., індексація - 26,8 грн.

Щодо грошової компенсації за невидані речове майно та продовольчі пайки, в листі вказано, що у зв'язку з прийняттям Закону №1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо права осіб звільнених з військової служби на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Визначаючись щодо заявленого позову суд виходив з наступного.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за весь період незаконного звільнення починаючи з 11.03.2015 року, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені в Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.2. Інструкції, грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.

Судом встановлено, що при звільнені ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення по день виключення зі списків особового складу у розмірі 9423,06 грн., у тому числі:

- грошова допомога для оздоровлення за 2015 рік у сумі 2791,50 грн.;

- грошова компенсація за невикористану відпустку за 2015 рік - 465,25 грн.;

- вихідна допомога - 1228,26 грн.;

- індексація - 26,80 грн.

Згідно п.п.3 п. 242 Положення "Про проходження громадянами України служби у Збройних Силах України", затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд не заперечує твердження позивача стосовно того, що розрахунок по всім видам забезпечення з ним проведено не своєчасно - не в день виключення зі списків особового складу військової частини, оскільки Наказом військового комісара Вінницького обласного військового комісаріату № 45 від 11.03.2015 року позивача виключено із списків особового складу військового комісаріату, однак розрахунок з ним проведено 23.03.2015 року. Однак, несвоєчасність проведення розрахунку, не є підставою для визнання звільнення незаконним.

Крім того, як зауважив представник відповідача, від ОСОБА_1 заяв, клопотань чи заперечень щодо виключення його із списків особового складу Вінницького обласного військового комісаріату не надходило.

Суд не погоджується з висновком позивача про те, що його незаконно звільнили із лав Збройних Сил України без проведення повного розрахунку по усім видам забезпечення.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у не розгляді та не вирішенні рапорту про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог наказу Міністра оборони України від 12.02.2015 р. №60 "Про бюджетну політику на 2015 рік" військовослужбовець отримує матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань на підставі рапорту з додаванням до нього виправдних документів причини виплати. Рапорт військовослужбовця направляється на розгляд відповідної комісії до оперативного командування "Північ". Після позитивного розгляду рапорту рішення про виплату затверджується протоколом відповідної комісії, витяг з якого направляється до Вінницького ОВК та є підставою для видання наказу про виплату матеріальної допомоги військовослужбовцю. Наказ видається за штатним місцем служби військовослужбовця.

Докази подачі позивачем такого рапорту не надані, на що вказує і відповідач, заперечуючи проти позову. З огляду на що, вимога ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій відповідача, які полягають у не розгляді та не вирішенні рапорту про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань є безпідставною та неаргументованою, задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Разом з тим, статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України від 03.11.2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, а також доповнено новою статтею 9-1.

Згідно з проведеними змінами та доповненнями продовольче та речове забезпечення військовослужбовців стало визначатися ст. 9-1 Закону № 2011-XII.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 9-1 вказаного Закону, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому слід зазначити, що положення ч. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, однак вони не поширюються на військовослужбовців, які були призвані за частковою мобілізацією.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1, як військовослужбовцю призваному за частковою мобілізацією, діючим законодавством не передбачено право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому вимога про стягнення з відповідача на його користь суми компенсації за неотримане речове майно задоволенню не підлягає.

Вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації за неотримані норми харчування задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» затверджені норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та встановлений вичерпний перелік військовослужбовців, які мають право на харчування за рахунок держави.

Зокрема, пп. «л» п. 1 приміток до норми № 1 передбачено, що за рахунок держави харчуванням забезпечуються військовослужбовці офіцерського складу, військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, особи рядового, начальницького складу і працівники авіації ДСНС, Національної гвардії та особи рядового, начальницького складу Держспецзв'язку під час несення бойового чергування, добового чергування, варти та у разі призначення до складу добового наряду, перебування в польових умовах (в таборах, на навчаннях, маневрах) під час відпрацювання завдань з бойової (навчально-бойової) підготовки, а військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, крім того під час перебування в навчальних військових частинах (центрах).

Оскільки ОСОБА_1 входив до категорії осіб, які залучались для несення бойового чергування згідно затверджених графіків, продовольчим забезпеченням він забезпечувався відповідно до пп. «л» п. 1 приміток до норми №1, про що свідчать копії наказів та роздавальних відомостей продовольчого забезпечення в матеріалах справи.

Крім того, відповідно до пп. «н» п. 1 приміток постанови КМУ від 29.03.2002 року №426 громадяни, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, - з дня прибуття їх до військового комісаріату. Право на харчування за цією нормою мають зазначені особи, за умови їх розміщення у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини (установи).

Військовослужбовці призвані по мобілізації, які проходять військову службу у Вінницькому ОВК, та не залучаються до несення бойового чергування, мешкають за місцем проживання та харчуються самостійно, та не мають право на харчування за рахунок держави.

Крім того суд зауважує, з метою упорядкування продовольчого забезпечення Збройних Сил України у разі оголошення мобілізації та призову громадян на військову службу на виконання розпорядження начальника тилу оперативного командування «Північ» від 20.03.2014 року №186/19/4/32, зараховуються на продовольче забезпечення (харчування) районні (міські) військові комісаріати за територіальним принципом до обласних військових комісаріатів. Обласні військові комісаріати, які не відображені у договорах на закупівлю послуг харчування і не мають особових рахунків в об'єднаних центрах забезпечення тилу Збройних Сил України, зараховуються на продовольче забезпечення до визначених військових части, дислокованих в обласних центрах: Вінницький ОВК - до військової частини А2656 (ПС ЗС України).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації за неотримані норми харчування задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про стягнення компенсації за моральну шкоду в сумі 2000 грн., відповідно до наявних в матеріалах справи документів вказана вимога свого достатнього підтвердження не знайшла, а тому задоволенню не підлягає.

Статтею 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги.

В статті 23 ЦК України законодавець чітко визначив, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Таким чином, під моральною шкодою розуміється втрата немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю.

Позивач не довів суду наявність заподіяної шкоди у вигляді душевних переживань та страждань, яких зазнав у зв'язку з такими діями відповідача. Крім того, не навів переконливих мотивів в обґрунтування зазначеної суми. Суд, виходячи із засад справедливості, вважає, що такі дії (бездіяльність) відповідача не могли заподіяти позивачу моральних страждань.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що під час прийняття постанови суд вирішує: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам встановленим у справі та не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

п о с т а н о в и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дончик Віталій Володимирович