Рішення № 44979467, 03.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Провадження № 22ц/790/3368/15 Головуючий 1 інст. - Оксененко В.А.

Справа № 643/20748/14-ц

Категорія : трудові Доповідач - Черкасов В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Кокоші В.В., Бобровського В.В.,

за участю секретаря - Лашаковій Д.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Московського районного суду м.Харкова від 18 березня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки в розрахунку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки в розрахунку.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що 26 лютого 2013 року він був прийнятий на посаду головного фахівця управління врегулювання збитків в Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія» на підставі наказу №24-К. Фактичним місцем його роботи було Харківське представництво роботодавця. У березні 2014 року на підприємстві почалися затримки з виплати заробітної плати. Останню заробітну плату він отримував 24 березня 2014 року аванс у сумі 470 грн. за березень 2014 року та 12 травня 2014 року зарплату в сумі 582,22 грн. за березень місяць 2014 року. Після цього всі виплати були припинені, заробітна плата нараховувалася, але не виплачувалася. Згідно наказу №160-К від 31 липня 2014 року він був звільнений зі страхового товариства, проте належних йому коштів в день звільнення виплачено не було.

Тому, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з відповідача невиплачену заробітну плату у сумі 6 687,58 грн.; суму середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 7 183,40 грн.; суму індексу інфляції 1 177,01 грн. та суму 3% річних у розмірі 76,95 грн.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 18 березня 2015 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судом першї інстанції ухвалено на підставі наданих доказів - заочно у відповідності до вимог ст.ст.224-226 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що він надав усі можливі докази на підтвердження заборгованості по заробітній платі, а його клопотання про витребування у податковій інспекції щодо нарахувань відповідачем доходів та утриманих з них податків суд відхилив.

Відповідач про час та місце розгляду справи в апеляційному суді неодноразово повідомлявся належним чином: направлялися судові повістки, телеграми про розгляд справи за юридичною адресою відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Міністерства юстиції України, яка на день розгляду справи не ліквідована та не виключена з цього реєстру, однак до суду причин неявки не надано.

При цьому призначений розпорядженням Нацкомфінпослуг від 10.07.2014 року № 2091 на підприємстві відповідача тимчасовий адміністратор ОСОБА_2. діяв з 06.10.2014 року по 09.01.2015 року(Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Міністерства юстиції України).

Таким чином, судова колегія виходить із вимог передбачених ст.74 ЦПК України, що у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Неявка представника відповідача, належно повідомленого про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що остаточний розрахунок при звільненні з роботи з ним не проведений, та в якому розмірі та за який період була нарахована заробітна плата.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеною законом.

Відповідно до вимог ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 26 лютого 2013 року по 31 липня 2014 року ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді головного фахівця управління врегулювання збитків (а.с.3-7).

Наказом товариства №160-К від 31 липня 2014 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі ст.. 36 КЗпП України.

Згідно до вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом вказана норма права передбачає, що днем звільнення вважається останній день роботи та у цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати, включаючи оплату праці за останній день роботи та компенсацію за невикористанні дні відпустки.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові №6-15цс-13 від 27.03.2013 року, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як роз'яснив в п. 20 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24 грудня 1999 року Пленум Верховного Суду України, при розгляді справ про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, якщо буде встановлено, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середньої заробітної плати за весь період затримки, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальність.

Крім того, правова позиці, викладена Верховним Судом України у постанові від 03 липня 2013 року, встановлює, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

В ході апеляціного розгляду справи позивач подав до суду уточнений розрахунок позовних вимог до відповідача просив суд стягнути на його користь з відповідача невиплачену заробітну плату у сумі 5 440,80 грн.; суму середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 9 314,64 грн.; суму індексу інфляції 2 883,62 грн. та суму 3% річних у розмірі 136,84 грн..

Судом апеляційної інстанції на день розгляду справи по суті встановлено, що відповідач, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та наданих відповідей суду Державною фіскальною службою ДФС у м. Києві ДПІ у Подільському районі головного управління ДФС у м.Києві, працює, має заборгованість із виплати заробітної плати перед 83 особами в т.ч. і перед ОСОБА_1, яка станом на 01.11.2014 року у розмірі 5 440,80 грн..(а.с.67,71)

При цьому згідно вище вказаних відомостей Тимчасовий адміністратор на підприємстві відповідача діяв до 09.01.2015р.., процедура ліквідації підприємства відповідача на теперішній час не завершена і його не виключено із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У своїх розрахунках позивач виходив із довідки, яку надав відповідач про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття наданої від 06 серпня 2014 року за №1633, відповідного до якої його середньоденна заробітна плата складала 51 грн. 31 коп. (а.с.32)., і тому просив стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день ухвалення рішення суду про задоволення його позовних вимог(днем звільнення є 31 липня 2014 року, кількість днів з часу звільнення по день ухвалення рішення суду 03 червня 2015 року становить 306 днів), що 9 314,64 грн..

Судом апеляційної інстанції в ході розгляду справи встановлено та не спростовується матеріалами справи, що днем звільнення є 31 липня 2014 року, і тому кількість днів з часу звільнення по день ухвалення рішення суду 03.06.2015 року становить 306 днів.

Таким чином колегія суддів вважає за необхідне прийняти розрахунок наданий позивачем в частині стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки, а саме суму середнього заробітку за весь час затримки, який вирахував у розмірі 9 314,64 грн. (середньоденна заробітна плата х на кількість днів з часу звільнення по день ухвалення рішення суду: 51,31грн. х 30,44 х306 днів = 9 314,64 грн.).

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Тому, у зв'язку з неналежним виконанням СТДВ «Гарантія» своїх обов'язків щодо повного та своєчасного розрахунку із ОСОБА_1 є підстави для задоволення позову і в цій частині наданого розрахунку позивачем розрахунку індексу інфляції за період з серпня 2014 року по 03 червня 2015 року у розмірі 2 883,62 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 136,84 грн., колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки сп ірні правовідносини , які виникли між позивачем та відповідачем регулюються вимогами трудового законодавства, а саме Кодексом законів про працю України , а не вимогами цивільного законодавства України. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. У статті 11 ЦК України вказані підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, де не зазначена підстава виникнення такого зобов'язання як не сплата відповідачем належним позивачеві, тобто працівникові, а не кредитору, належних йому сум у день звільнення, а стягнення суми 3% річних поширюється саме на відносини в частині невиконання грошових зобов'язань на вимогу кредитору; таким чином, застосування норми про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми не передбачено нормами трудового законодавства.

Вищевказана правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 21 травня 2014 року, яка є обов'язковою для судів попередніх інстанцій.

Виходячи з встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у сумі 5 440,80 грн., суми середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 9 314,64 грн. та суми інфляції у розмірі 2 883,62 грн. згідно наданого позивачем розрахунку станом на 03 червня 2015 року, правильність якого перевірена судом.

Доводи апеляційної скарги підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та вимогами чинного законодавства.

З огляду на викладене та на підставі ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як незаконне та необгрунтоване з ухваленням нового рішення, яким частково задовольнити позов ОСОБА_1

У зв'язку з частковим задоволенням позову відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави сума судового збору за подання позовної заяви у розмірі 243,60 грн. та сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 121,80 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2ч.1ст.307, ст..ст.309,313,314,316,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 18 березня 2015 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки в розрахунку задовольнити частково.

Стягнути зі Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»(код ЄДРПОУ №21130899) 04070 м.Київ, вул.. Костянтиновська, буд 56, оф.13 на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 5 440 (п'ять тисяч чотириста сорок) грн., 80 коп., суму середнього заробітку за весь час затримки в розмірі 9 314 ( дев'ять тисяч триста чотирнадцять) грн.., 64 коп.; суму індексу інфляції 2 883 (дві тисячі вісімсот вісімдесят три) грн.., 62 коп.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути зі Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» »(код ЄДРПОУ №21130899) 04070 м.Київ, вул.. Костянтиновська, буд 56, оф.13 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 243,60 грн. (двісті сорок три) та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 121,80 грн. (сто двадцять один)

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: