Ухвала суду № 44978923, 09.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22ц/790/3039/15 Головуючий І інстанції Жмут Н.М.

Справа: 629/4236/13-ц Доповідач Кругова С.С.

Категорія: сімейні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - КРУГОВОЇ С.С.,

суддів - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,

- ОСОБА_1

секретаря - Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила поділити між нею та ОСОБА_2 спільне майно на загальну суму 122850 грн., виділивши їй та визнавши за нею право власності на майно на загальну суму 61150 грн. та виділити ОСОБА_2 все інше майно, визнавши за ним право власності на нього, на загальну суму 61705 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати: судовий збір у розмірі 600,78 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 300 грн.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі за безпідставністю.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 травня 2014 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції 26 травня 2014 року ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2014 року апеляційну скаргу задоволено. Рішення скасовано, в позові відмовлено.

ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, яка ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2015 року задоволена частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2014 року скасовано справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд не обґрунтував правові підстави для такого розподілу та порушив права відповідача, визнаючи за ним право власності на речі, які не існують.

Вважає, що позивач не довів існування речей, які є предметом позову та те, що вони придбані в період шлюбу.

Стверджує, що встановлений позивачем чіткий список розподілу речей є необґрунтованим, оскільки такі вимоги суперечать нормам Сімейного та Цивільного кодексу України, якими передбачено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, з присудженням одному з подружжя грошової компенсації, замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно. Це можливо лише за згодою того з подружжя, якому присуджується компенсація, а також за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі неможливості реально поділити неподільні речі між подружжям, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно в їх спільній частковій власності.

Звертає увагу, що ст.16 ЦК України не встановлений такий спосіб захисту порушеного права як визнання за іншою особою (відповідачем) права власності.

Також наголошує, що суд не взяв до уваги його заперечення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що майно, яке було набуте сторонами в період шлюбу, є обєктом спільної сумісної власності подружжя, та виходив із рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.

З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.

Судом установлено, що з 28 грудня 2002 по 20 червня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

У п. 22 постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У п. 23 вказаної постанови зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивачем заявлено вимоги про поділ спільного майна, загальна вартість якого становить 122850 грн., в обґрунтування чого долучено до матеріалів справи товарні чеки та квитанції на придбання майна.

В суді апеляційної інстанції сторони не заперечували, що все перелічене в рішенні суду майно, існувало на час розгляду справи в суді першої інстанції.

На теперішній час вони пояснюють про його відсутність звинувачуючи один одного в його вивезенні з квартири. Відповідач наполягає також , що все майно знаходилось в квартирі, яка на праві власності належить його батькові і тому це є його майно.

Суд першої інстанції допитав в якості свідка батька відповідача ОСОБА_5 і дав належну оцінку його поясненням, які не спростували надані позивачем докази на придбання майна, яке суд правильно вважав спільним майном подружжя.

Судова колегія погоджується з рішенням суду, виходячи з вимог ст. 303 ЦПК України переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду на час ухвалення якого, майно існувало.

Виходячи з засад виваженості і справедливості, а також презумпції шлюбу, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно дослідив докази та дійшов правильного висновку.

Доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді