Ухвала суду № 44959780, 02.06.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 605/732/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Грицай К.М. Провадження № 22-ц/789/692/15 Доповідач - Дикун С.І.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2015 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

при секретарі - Коваль О.І.

з участю сторін - апелянта ОСОБА_1, його представника адвоката Лисака В.Б., представника позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Підгаєцького районного суду від 29 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 1793411 грн. 32 коп., посилаючись на те, що 16.03.2010 року був укладений договір позики, згідно з умовами якого позивач надав у позику ОСОБА_1 кошти в сумі 1775160 грн., котрий зобов'язався повертати суму позики частинами до 1 грудня 2011 року за графіком сплати платежів, а саме: за період з червня 2010 року по листопад 2011 року щомісячно погашати борг у сумі по 100000 грн. Проте, відповідач сплатив лише 380000 грн., тому сума боргу станом на 26.11.2014 року становить 1793411 грн. 32 коп., з якої: 1395160 грн. - сума основного боргу, 273374 грн. 94 коп. - інфляційні втрати; 124876 грн. 38 коп. - 3% річних.

Рішенням Підгаєцького районного суду від 29 січня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 16.03.2010 року в сумі 1793411 (один мільйон сімсот дев'яносто три тисячі чотириста одинадцять) грн. 32 коп. (з якої 1395160 грн. 00 коп. - сума основного боргу; 273374 грн. 94 коп. - інфляційні витрати; 124876 грн. 38 коп. - 3% річних) та понесені судові витрати в сумі 4536 (чотири тисячі п'ятсот тридцять шість) грн. 36 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначив, що коштів від ОСОБА_4 він не отримував, договору позики не укладав та не підписував, про що свідчить висновок почеркознавчої експертизи від 19 березня 2015 року.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Представник відповідача апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 06.03.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у позику ОСОБА_1, а останній прийняв кошти в сумі 1775160 грн. 00 коп., з поверненням вказаних коштів до 1 грудня 2011 року згідно із графіком повернення платежів. Про що свідчить наявний в матеріалах справи оригінал договору позики від 16 березня 2010 року (а.с.124)

Відповідач свої зобов'язання виконав частково, повернувши 380000 грн., при цьому не повернув кошти в повному обсязі згідно з графіком платежів на суму 1395160 грн.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, судом підставно стягнуто з відповідача на користь позивача в межах заявлених позовних вимог 1793411,32 грн із яких - 1395160 грн. сума основного боргу; 273374,94 грн - інфляційні втрати; 124876,38 грн - 3% річних та понесені судові витрати.

При цьому суд обгрунтовано, відповідно до вимог ст.224 ЦПК України, за наявності належного оповіщення відповідача згідно із нормою ст. 9 ст.74 ЦПК України провів заочний розгляд справи.

Твердження апелянта, що грошей за спірним договором позики він не отримував, договору не укладав, з посиланням на висновки почеркознавчої експертизи від 19.03.2015 року, колегія суддів не може прийняти до уваги.

За змістом положень ч. 1 ст.1053 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Відповідач вказаним правом не скористався, укладений договір позики у встановленому порядку не оспорив. Однак, позивач не позбавлений такого права на майбутнє та шляхом пред'явлення окремого позову має можливість захистити свої права, що буде слугувати, на думку колегії суддів урівноваженням процесуальних прав ОСОБА_1

Разом з тим, згідно із вимогами ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із представленого суду апеляційної інстанції висновку почеркознавчої експертизи від 19.03.2015 року, проведеного у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03.07.2014 року №12014210010001823, на який апелянт посилається як на доказ неукладення ним спірного договору, не вбачається, що спірний договір ОСОБА_1 не підписувався, а даний висновок лише констатує факт, що підпис від імені ОСОБА_1 у правому нижньому куті договору позики від 16.03.2010 року виконані іншою особою, ніж записи від імені ОСОБА_1 у графі "орендодавець" договору №36 оренди нежитлового приміщення від 01.02.2011 року, у графі "продавець" договору купівлі-продажу №3 від 01.11.2010 року, у графі "покупець" договору №6 купівлі-продажу від 20 жовтня 2010 року, у графі "покупець" договору 36 від 01 січня 2010 року, у графі "покупець" договору купівлі-продажу від 01 листопада 2010 року, які були надані ОСОБА_1 у якості вільних взірців почерку для проведення експертизи, тобто не ОСОБА_1, зразки якого надані. (а.с.125 - 133)

Таким чином, посилання відповідача на не укладення ним договору позики та неотримання ним коштів від позивача не спростовує висновки суду першої інстанції про укладення сторонами договору позики, оскільки відповідач не спростував позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Верховний Суд України в постанові №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позову відповідає нормам матеріального та процесуального права та встановленим обставинам у справі, а тому підстав для скасування рішення суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Підгаєцького районного суду від 29 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

з оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області С.І. Дикун