Ухвала суду № 44950829, 08.06.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Оніпко О.В., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

за участі: позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" на рішення Рівненського міського суду від 20 березня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати та середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 20 березня 2015 року позов ОСОБА_1 частково задоволено: стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" (далі ВАТ "РЗТА") на користь позивача 36 694, 89 гривень середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та 1 287, 70 гривень компенсації за затримку виплати заробітної плати.

Вирішено питання про судові витрати.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач покликався на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На її обґрунтування зазначалося про недодержання судом вимог ст. 213 ЦПК України та розяснень, даних у постанові Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" щодо законності і обґрунтованості рішення суду.

Вважає, що судом залишено без уваги обставини, які встановлені рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 7 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "РЗТА" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Цим рішенням позов задоволено і стягнуто з відповідача 17 433 гривні за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 жовтня 2012 року по 30 квітня 2013 року. Тому сума середнього заробітку може бути стягнута лише за час із 1 травня 2013 року по 20 березня 2014 року і становить 27 890, 48 гривень.

Зважаючи на викладене і пославшись на вимоги ст. 223 ЦПК України, просить змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу позивач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що унаслідок невиконання відповідачем вимог закону у ВАТ "РЗТА" виникла відповідальність зі сплати середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати на користь позивача, а також зобовязання зі сплати компенсації втрати за час затримки виплати заробітної плати, в звязку з чим з урахуванням обставин справи частково стягнуто з ВАТ "РЗТА" на користь позивача зазначені суми.

Матеріалами справи встановлено, що судовим наказом Рівненського міського суду від 24 листопада 2011 року з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 2 602, 91 гривню заборгованості по заробітній платі (а.с. 3). Судовим наказом цього суду від 19 жовтня 2012 року стягнуто з ВАТ "РЗТА" на користь ОСОБА_1 6 735, 38 гривень заборгованості по заробітній платі (а.с. 4).

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 травня 2013 року апеляційну скаргу частково задоволено: скасовано рішення Рівненського міського суду від 10 грудня 2012 року, яким стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 90 092, 10 гривні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов задоволено і стягнуто з ВАТ "РЗТА" на користь позивача 43 017, 52 гривні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 листопада 2009 року по 30 вересня 2012 року (а.с. 27-28).

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 7 квітня 2014 року ОСОБА_1 відмовлено у стягненні з відповідача середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 1 жовтня 2012 року по 30 квітня 2013 року з тієї підстави, що ним пропущено тримісячний строк для звернення до суду (а.с. 53-54, зв.).

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 25 липня 2014 року стягнуто з ВАТ "РЗТА" на користь позивача 6 057, 57 гривень, з яких 4 444, 88 гривень складає заборгованість по заробітній платі і 1 612, 69 гривень компенсаційні кошти за час невиплати заробітної плати (а.с. 8-8, зв.). Судом при ухваленні рішення враховано дані відомостей акту звірки, яким встановлено новий розмір заборгованості станом на 23 вересня 2010 року, що правильно взято до уваги при розгляді даної справи.

Як вірно встановлено судом, заборгованість по заробітній платі, що стягнута заочним рішенням суду від 25 липня 2014 року, на день ухвалення судом оскаржуваного рішення не сплачена.

Суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин правильно врахував преюдиційність обставин, встановлених рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 травня 2013 року, і обґрунтовано визначив при вирішенні спірних відносин розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у 59, 09 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Норми ст. 117 КЗпП України передбачають, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Правильно встановивши часовий проміжок порушення субєктивного права позивача на оплату праці з 1 жовтня 2012 року по 20 березня 2015 року, тобто кількість днів затримки виплати заробітної плати склала 621, та врахувавши, що його середньоденна заробітна плата становила 59, 09 гривень, на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, суд першої інстанції обґрунтовано вирахував розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1, у 36 694, 89 гривень (59, 9 гривень Х 621 день).

Згідно зі ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у звязку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обовязкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З огляду на положення зазначених Законів та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року, а також урахувавши, що спірна сума компенсації відповідачем не оспорюється, суд правильно визначив її розмір у 1 287, 70 гривень, які підлягають стягненню з ВАТ "РЗТА" на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги про недодержання судом положень ст. 223 ЦПК України щодо унеможливлення після набрання рішенням законної сили права осіб, які беруть участь у справі, заявляти ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини, на увагу не заслуговують.

Так, рішення Апеляційного суду Рівненської області, яким відмовлено позивачу в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 жовтня 2012 року по 30 квітня 2013 року з підстав пропуску строку звернення до суду, ухвалено 7 квітня 2014 року.

Натомість заочне рішення Рівненського міського суду про стягнення з ВАТ "РЗТА" на користь ОСОБА_1 6 057, 57 гривень заборгованості по заробітній платі ухвалене 25 липня 2014 року, тобто вже після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Цим рішенням ураховано обставини, які раніше в судовому порядку не досліджувалися, тобто виходять за межі з'ясування обставин за рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 7 квітня 2014 року.

Позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі ґрунтувався якраз на невиконанні заочного рішення місцевого суду від 25 липня 2014 року, тоді як обґрунтування позову, в задоволенні якого відмовлено апеляційним судом, зводилося до невиконання судових наказів від 24 листопада 2011 року та від 19 жовтня 2012 року, а також рішення Рівненського міського суду від 10 грудня 2012 року, тобто з інших підстав.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення є ухвалення судом першої інстанції свого рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 20 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: