Рішення № 44948175, 08.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2694/15

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Бабія А.П.

- Станкевича В.А.

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,-

встановила:

Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду (а. с. 1-10), в якому просила: стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітніх дітей, що навчаються в твердій грошовій сумі в розмірі 284,70 грн. на кожну дитину, щомісячно, з дня набуття ними повноліття і до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення 23-річного віку; стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 18.02.2012 року по 18.10.2014 року в розмірі 5 060,40 грн., стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з 16.03.2013 року по 16.10.2014 року в розмірі 3 309,30 грн.

Свої позовні вимоги позивачка відповідно до позовної заяви обгрунтовувала тим, що їх спільні з відповідачем діти після досягнення повноліття продовжують навчання на денній формі, в зв'язку з чим не в змозі працювати та потребують матеріальної допомоги, яку відповідач добровільно не надає.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 року позовні вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 284,70 гривень, щомісячно, на кожну дитину, починаючи з 22 жовтня 2014 року, до моменту закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення 23-річного віку, ОСОБА_5, тобто до 18.02.2017 року, та ОСОБА_6, тобто до 16.03.2018 року. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 243,60 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 року, в якій просить рішення суду від 11.12.2014 року скасувати, судовий збір стягнути з ОСОБА_4, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є необгрунтованим та необ'єктивним, відступає від норм процесуального права.

Позивачкою рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні відповідач підтримав свою апеляційну скаргу. Позивачка в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи від неї на адресу суду не надходило. В запереченні на апеляційну скаргу позивачка просила розглянути справу без її участі (а. с. 100).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та наданих доказів, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що 28.12.1991 року між сторонами було укладено шлюб, що був розірваний 23.09.1997 року.

Від шлюбу сторони мають двох дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 На даний час діти проживають разом з матір'ю. ОСОБА_5 навчається у Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені ОСОБА_7. ОСОБА_6 навчається в Національному університеті «Одеська юридична академія».

Відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання повнолітніх дітей чим порушує вимогу ст. 199 СК України, згідно якої, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Таким чином, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 180, 181, 182, 199, 200 СК України, дійшов висновку про задоволення вимог, в частині стягнення аліментів у розмірі 284,70 гривень, щомісячно на кожну дитину.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідача аліментів за минулий час, так як позивачкою не було надано відповідних доказів передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 191 СК України, згідно якої аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

За таких обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги позивачки.

Однак, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції дійшов таких висновків неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так в судовому засіданні встановлено, не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, що сторони від зареєстрованого шлюбу, який було розірвано (а. с. 15) мають повнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 16-17).

Як зазначає позивачка в позовній заяві, повнолітні діти проживають разом з нею, знаходяться на її утриманні, продовжують навчання та потребують в зв'язку з цим матеріальної допомоги, яку відповідач відмовляється надавати.

Відповідно до ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Тобто, відповідно до вказаної норми закону батьки зобов'язані утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги за умови, що вони можуть надавати таку матеріальну допомогу.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що повнолітні діти, на утримання яких позивачка просить стягнути аліменти з відповідача, не навчалися ні на момент звернення позивачки з позовом до суду (22.10.2014 року а. с. 1), ні на час розгляду справи, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Так відповідно до довідок Приватного вищого навчального закладу «Інститут післядипломної освіти «Одеський морський тренажерний центр» № 58 ПТО від 17 грудня 2014 року та № 59 ПТО від 17 грудня 2014 року (а. с. 79-80) ОСОБА_5,1994 року народження, та ОСОБА_6, 1995 року народження, навчалися у зазначеному навчальному закладі з 21.04.2014 року по 21.10.2014 року.

Відповідно до відомостей направлених на виконання ухвали апеляційного суду від 20.04.2015 року про витребування доказів (а. с. 131-132), ОСОБА_6 наказом № 4184-5 від 30.11.2012 року відрахована з 1 курсу судово-адміністративного факультету Національного університету «Одеська юридична академія» (а. с. 135-137), а ОСОБА_5 відрахована з Південноукраїнського національного педагогічного університету імені ОСОБА_7 наказом № 53-ст від 05.02.2014 року (а. с. 139).

Тобто, суд першої інстанції не перевірив доводи позивачки викладені нею в позовній заяві стосовно проходження навчання її повнолітніми дітьми, на яких вона просила стягнути аліменти, в Національному університеті «Одеська юридична академія», в Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені ОСОБА_7, в Приватному вищому навчальному закладі «Інститут післядипломної освіти «Одеський морський тренажерний центр» та неповно з'ясувавши обставини у справі, дійшов помилково до висновку, що ОСОБА_5 навчається у Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені ОСОБА_7, а ОСОБА_6 навчається в Національному університеті «Одеська юридична академія».

Крім того, відповідно до матеріалів справи відповідач має іншу сім'ю та у нього на утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей (а. с. 51-53), на даний час, як пояснив відповідач в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, він ніде не працює, а тому він не може надавати матеріальну допомогу повнолітнім дітям, на утримання яких просить стягнути позивачка аліменти, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази, які б підтверджували матеріальний стан відповідача та можливість надавати ним матеріальну допомогу повнолітнім дітям, такі докази не надані і суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивачки.

Проте, суд першої інстанції не звернув на це уваги та помилково застосував до спірних правовідносин, зокрема ст. 180 СК України, яка визначає обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а не повнолітніх дітей, та розглядаючи спір не з'ясував чи наявні взагалі правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання повнолітніх дітей, враховуючи, вимоги ч. 1 ст. 199 СК України і відсутність доказів продовження навчання повнолітніми дітьми та можливості надавати матеріальну допомогу відповідачем.

Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 року необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

А.П. Бабій

В.А. Станкевич